Ухвала суду № 42555034, 29.01.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №580/1554/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Гура А. О.Номер провадження 22-ц/788/256/15 Суддя-доповідач - Дубровна В. В. Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Дубровної В. В.,

суддів - Криворотенка В. І. , Лузан Л. В.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 грудня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

про стягнення вкладу та відсотків згідно договору банківського вкладу, відшкодування збитків та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 16 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволений частково.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 суму внеску за договором банківського вкладу №SAMDN10007386650077 (вклад «Стандарт») від 17 жовтня 2013 року в розмірі 48 000 грн., відсотки за договором банківського вкладу в розмірі 9 521 грн. 10 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судові витрати в сумі 559 грн.67 коп.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

При цьому зазначає, що відокремлений підрозділ ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після окупації АРК та міста Севастополя. Банком Росії прийняте рішення №РН-33/І від 21 квітня 2014 року про припинення з 21 квітня 2014 року діяльності відокремлених структурних підрозділів ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя. АНО «ФЗВ» повністю замінив ПАТ КБ «ПриватБанк» за всіма зобов'язаннями відповідача, що укладалися працівниками Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк»» не лише депозитними, але і за кредитними, орендними та ін. На інтерет- сайті був розміщений номер рахунку АНО «ФЗВ», на який пропонувалося здійснювати зарахування заборгованості та чергових платежів за кредитними договорами, що укладалися Кримською філією банку. Крім того АНО «ФЗВ» неодноразово зазначалось, що виплата компенсацій вкладникам ПАТ КБ «ПриватБанк» буде здійснюватися за рахунок майна відповідача на території АРК. Вважає, що зобов'язання за договорами депозитного вкладу, укладеними працівниками Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» виконує АНО «ФЗВ» за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АРК та міста Севастополя, а тому, ПАТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі. Крім того, зазначає, що позивач як на підставу своїх вимог посилається на копії договору банківського вкладу та копію квитанції про внесення готівки, а тому, вважає, що у порушення ст.60 ЦПК України не надав доказів внесення стягуваної суми на депозитний рахунок, а також не довів наявності вказаних коштів на рахунку позивача на момент розгляду справи судом. Крім того, вважає необґрунтованим та безпідставним стягнення судових витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги у розмірі 2 000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Старовойтової О.О., яка апеляційну скаргу підтримує з мотивів у ній викладених, пояснення представників ОСОБА_3 - ОСОБА_5, ОСОБА_6, які проти скарги заперечують, вивчивши матеріали справи, перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Вирішуючи наявний спір та задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відмовою задовольнити вимоги позивача про повернення суми вкладу відповідач порушив охоронювані законом майнові права вкладника та його права як споживача фінансових послуг.

Колегія суддів вважає висновок суду законним та обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

У відповідності до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства в установлений строк відповідно до умов договору.

При порушенні зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6, остаточно уточнивши, мотивував його тим, що 17 жовтня 2013 року вона уклала з відповідачем договір № SAMDN1000738665077 (вклад "Стандарт" на 3 міс.), за яким розмістила у відповідача вклад в сумі 48 000 грн. строком на 3 місяці з нарахуванням 16 % річних. Строк дії договору сплинув 17 січня 2014 року, але, відповідно до п.6 вказаного договору строк його дії продовжується автоматично на той же термін, у разі, якщо вкладником до закінчення строку дії договору не виявлено бажання забрати вклад разом з процентами. ОСОБА_3 звернулась з вимогою про повернення вкладу та нарахованих відсотків 15 травня 2014 року, потім 31 липня 2014 року. Однак, незважаючи на неодноразові її звернення з проханням повернути вклад та нараховані на нього відсотки, вклад до цього часу не повернений. Просила стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" вклад в сумі 48 000 грн., відсотки на вклад за період з 17 жовтня 2013 року по 01 грудня 2014 року в розмірі 9 521 грн.10 коп.; 4 601 грн. 69 коп. в якості відшкодування заподіяних збитків неповерненням вкладу та відсотків, що складається з 8% суми вкладу та процентів, стягнутих з боржника, які відповідно до укладеного 28 липня 2014 року договору про надання правової допомоги з її представником останній повинен отримати як додаткову винагороду; 10 000 грн. моральної шкоди; 2 000 грн. понесених витрат на правову допомогу. Розмір моральної шкоди обґрунтовувала стражданнями та переживаннями щодо долі своїх заощаджень, які планувала направити на лікування свого сина ОСОБА_7, систематичними головними болями, порушенням сну та депресією.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що17 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (Кримська філія) укладений договір банківського вкладу № SAMDN1000738665077 (вклад "Стандарт" на 3 міс.), відповідно до якого Банк приймає від вкладника грошові кошти в сумі, в порядку та на умовах, визначених цим договором. Сума вкладу за договором складає 48 000 грн. строком на 3 місяці до 17 січня 2014 року включно, зі сплатою 16 % річних. Датою внесення вкладу зазначено 17 жовтня 2013 року ( а.с. 4 ).

Факт прийняття банком грошових коштів від ОСОБА_3 у сумі 48 000 грн. підтверджується квитанцією Кримського РУ відділення № 284 від 17 жовтня 2013 року (а.с. 5 ).

Після закінчення строку дії договору позивачка неодноразово зверталась до відповідача із заявами про повернення їй суми вкладу, а саме: 05 травня 2014 року та 31 липня 2014 року, що підтверджується відмітками Банку про їх отримання на повідомленнях про вручення рекомендованого поштового відправлення, на що отримала відмову (а.с. 6- 9).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Статтею 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з положенням ч.1,2 ст.1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

За умовами договору Вклад «Стандарт» № SAMDNWFD0070010838700 від 30 жовтня 2013 року, укладеного між сторонами, у вкладника та у банку є право достроково розірвати даний договір, повідомивши про це один одного за два банківські дні до дати розірвання договору. За неповний строк вкладу проценти виплачуться по зниженій процентній ставці (а.с.4).

Посилання представника апелянта на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не повинен повертати депозит, оскільки кошти вносились у відділенні банку на території АР Крим, яка на даний період часу окупована, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки договір вкладу «Стандарт на 3 міс.» від 17 жовтня 2013 року був укладений між позивачкою ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою, місцезнаходження якої розташоване у м.Дніпропетровську.

Відповідно до ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Відповідно до п. 5 Постанови Правління Національного Банку України від 06.05.2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», банки, в тому числі ПАТ КБ «Приватбанк», зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.

Статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

З пояснень представників позивачки, з копії долученого до матеріалів цивільної справи паспорту ОСОБА_3 вбачається, що вона є громадянкою України, проживала і була зареєстрована в АР Крим: Роздольненський район, АДРЕСА_1 з 14 січня 2010 року. З 15 квітня 2014 року проживає і зареєстрована АДРЕСА_2

Частиною 1 ст. 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти зобов'язання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.

За таких обставин суд першої інстанції вірно виходив з того, що банком не виконано зобов'язань за договором банківського вкладу щодо повернення суми вкладу і процентів, а тому дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми банківського вкладу та процентів.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції спростовуються наявними у матеріалах справи договором від 28 липня 2014 року про надання позивачці юридичних послуг фахівцем у галузі права фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, дипломом спеціаліста Київського університету ринкових відносин, за яким ОСОБА_6 отримав вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста, свідоцтвом платника єдиного податку на його ім'я, Звітом №1 від 12 серпня 2014 року про хід виконання договору про надання правової допомоги від 28 липня 2014 року, Звітом №2 від 26 січня 2015 року про хід виконання договору про надання правової допомоги від 28 липня 2014 року, а також квитанціями до прибуткового касового ордеру №31 від 28 липня 2014 року на суму 1 000 грн. та № 3 від 23 січня 2015 року та квитанціями про сплату ОСОБА_3 1 000 грн. за квитанцією №8505134-1 від 11 серпня 2014 року (а.с.13-18,24).

Хоча суд першої інстанції і не постановляв ухвали про залучення до участі у справі ОСОБА_6 у якості фахівця у галузі права, але фактично суд допустив його в якості особи, що надає правову допомогу, а тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано стягнув на користь позивачки понесені судові витрати по наданню правової допомоги.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке б могло призвести до зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

У відповідності до ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Представником ОСОБА_6 у суді апеляційної інстанції заявлено про стягнення витрат у розмірі 500 грн. за підготовку та подачу до апеляційного суду заперечення на апеляційну скаргу. Колегія суддів, з урахуванням змісту та обєму заперечень, які викладені на одному аркуші паперу, вбачає за можливе стягнути на користь позивачки у відшкодування зазначених витрат 100 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 грудня 2014 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на користь ОСОБА_3 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 100 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: