Ухвала суду № 42553371, 27.01.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 448/1007/14 Головуючий у 1 інстанції: Джала С.Ю.

Провадження № 22-ц/783/533/15 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія:46

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Берези В.І., Штефаніци Ю.Г.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю: ОСОБА_2, її представників - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, представника органу опіки та піклування -

Онохової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_8 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, треті особи: Мостиський РВ ГУ ДМС України у Львівській області, Служба у справах дітей Мостиської районної державної адміністрації, Дидятицька сільська рада Мостиського району Львівської області, ОСОБА_6, - про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_9 до ОСОБА_8, третя особа - Судововишнянська міська рада Мостиського району Львівської області про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення,-

встановила:

У липні 2014 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати свою доньку ОСОБА_5 та її дітей ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1, з тих підстав, що вони вибули до іншого населеного пункту на постійне місце проживання.

У серпні 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_9 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні вказаною вище квартирою та вселення.

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2014 року первісний позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_10 та ОСОБА_11 такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1, у зв»язку з визнанням ними даного позову.

В задоволенні решти вимог - відмовлено.

Зустрічний позов задоволено.

Вселено ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в квартиру АДРЕСА_1.

Зобов»язано ОСОБА_8 не чинити перешкоди ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в користуванні цією квартирою та надати їм дублікат ключів від вхідних дверей квартири.

Стягнуто з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_5 243 грн. 60 коп. понесених судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_10, ОСОБА_11 в користь ОСОБА_8 97 грн. 44 коп. понесених судових витрат.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_8 в особі свого представника - ОСОБА_2, просить його скасувати з підстав неповного з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що суд повинен був залучити до участі у даній справі, як третю особу, Мостиську міську раду для з»ясування обставин щодо видачі ордеру на спірне жиле приміщення. Зазначає, що ОСОБА_5 ніколи не вселялась у спірну квартиру, а тому їй не могли чинитись перешкоди у користуванні нею. На думку апелянта, суд першої інстанції повинен був врахувати той факт, що ОСОБА_5 з дітьми виїхала до іншого населеного пункту на постійне місце проживання і вже понад двадцять років жодних вимог щодо спірного житла не заявляла.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони апелянта в підтримання апеляційної скарги, заперечення протилежної сторони та третіх осіб, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що предметом спору є жиле приміщення квартири АДРЕСА_1.

Дана квартира неприватизована і отримана ОСОБА_8 на підставі ордеру №350, виданого 19 листопада 1993 року виконавчим комітетом Мостиської міської Ради народних депутатів, на сім»ю в складі шести чоловік: він, його дружина ОСОБА_13, донька ОСОБА_2, син ОСОБА_15, донька ОСОБА_5 та її син ОСОБА_9, який є інвалідом з дитинства (а.с.6).

Всі вони зареєстровані в спірній квартирі (а.с.11).

Згідно з будинковою книгою (а.с.100-104), діти ОСОБА_5 - син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, донька ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, та син ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстровані в квартирі з 1995 року, а її неповнолітній син ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, - з 2008 року.

Відповідно до ч.2 ст.107 ЖК України, на норму якої позивач ОСОБА_8 посилався як на правову підставу заявлених вимог про визнання ОСОБА_5 та її дітей, такими, що втратили право на користування спірним жилим приміщенням, у разі вибуття наймача та членів його сім»ї на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім»я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім»ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Таким чином, з урахуванням зазначеної норми закону, член сім»ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред»явлення позову про це, і встановленню в такому випадку підлягають лише обставини й факти, що свідчать про обрання такою особою постійного місця проживання.

Відповідно до роз»яснень, які містяться в п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», на підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім»ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_8 про визнання ОСОБА_5, її сина-інваліда ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітнього сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, такими, що втратили право на користування спірним жилим приміщенням, суд виходив з того, що іншого постійного місця проживання вони не мають.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки встановлено, що ОСОБА_5 вимушено, через неприязні стосунки з батьком залишила спірне жиле приміщення квартири, після чого тимчасово винаймала жилі приміщення в інших осіб у цьому ж та інших населених пунктах, іншого житла у власності чи у користуванні, на яке б вона могла заявляти свої права, немає, у трудових відносинах за весь час спірного періоду не перебувала, а займалась вихованням та доглядом дітей.

Останнім місцем їхнього проживання є житловий будинок АДРЕСА_2.

З акту обстеження житлових умов сім»ї ОСОБА_5, яка складається з шести чоловік: подружжя та четверо їхніх дітей, одна з яких - неповнолітня, друга - інвалід з дитинства, встановлено, що будинок складається з однієї житлової кімнати та кухні, не газифікований, а тому не може забезпечити належних умов проживання для її сім»ї, зокрема, для неповнолітньої дитини та сина-інваліда (а.с.105-107).

В судовому засіданні представник сільської ради також пояснив, що на жиле приміщення будинку АДРЕСА_2, у якому тимчасово проживає сім»я ОСОБА_6 з дозволу спадкоємців попереднього мешканця, немає правовстановлюючих документів про власність.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що допомогу на сина-інваліда ОСОБА_9, ОСОБА_5 завжди отримувала в м.Судова Вишня (а.с.69-72).

Таким чином, з урахуванням наведеного, жиле приміщення будинку АДРЕСА_2 не можна визнати постійним місцем проживання відповідачів.

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції не лише законним, а й справедливим, оскільки ОСОБА_5 та її син ОСОБА_9 були включені до ордеру на отримання спірної квартири, іншого житла вони не мають, ОСОБА_9 є інвалідом з дитинства, а тому їхнє право на житло підлягає захисту в обраний ними спосіб.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вирішив спір, застосувавши матеріальний закон, який підлягав застосуванню, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які б були підставою для зміни чи скасування рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Береза В.І.

Штефаніца Ю.Г.