Рішення № 42550518, 26.01.2015, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 127/12522/13-ц Провадження № 22-ц/772/143/2015Головуючий в суді першої інстанції Воробйов В. В.Категорія 25 Доповідач Нікушин В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Нікушина В.П.,

суддів Стеблюк Л.П., Берегового О.Ю.,

при секретарі Кирилюк Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці про стягнення недоплаченого відшкодування втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу та інших страхових витрат, за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19.11.2014 року, ухвалене по даній справі,

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з вказаним позовом, який мотивував тим, що з 23 червня 1980 року по 24 січня 1991 року працював на різних посадах (за різними робочими спеціальностями) у ВО «Хімпром» в м. Вінниці. В 1988 році, працюючи газозварювальником 5 розряду цеху концентрованих складно-змішуваних мінеральних добрив, отримав професійне захворювання (серцево-легеневі захворювання), внаслідок чого втратив 50% професійної працездатності та був визнаний інвалідом 3-ї групи.

14 серпня 1991 року ступень втрати ним професійної працездатності збільшилась і був визначений на рівні 70% і як наслідок йому була встановлена 2 група інвалідності внаслідок трудового каліцтва. В зв'язку з цим він мав право на відшкодування втраченого заробітку, витрат на медичну соціальну допомогу та інші страхові виплати.

Проте ці виплати проводились йому ВО «Хімпромом», а в подальшому і відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці в значно меншому розмірі, оскільки адміністрацією ВО «Хімпрому» його заробітна плата була визначена з порушенням умов, визначених постановами Кабінету Міністрів України № 391 від 31 грудня 1991 року, № 140 від 21 березня 1992 року, № 276 від 26 травня 1992 року.

Визначаючи розмір відшкодування, адміністрація ВО «Хімпрому», фактично занизила заробітну плату відповідного працівника ОСОБА_3,, який працював у тому ж виробничому підрозділі, що й сам позивач.

В травні 2013 року на його звернення відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці надало йому ксерокопію розрахункової відомості про заробітну плату ОСОБА_3 в січні-квітні 1992 року, яка з урахуванням корегування та тринадцятої зарплати становила 8866 крб. 35 коп.

З урахуванням цієї зарплати ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача за період з травня 1992 року по грудень 2012 року 132540,41 грн. недоотриманого відшкодування.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.11.2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці на користь позивача недоплачене відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, витрат на медичну, соціальну допомогу та інших страхових виплат за період з 01.05.1992 року до 31.05.2013 року в розмірі 132 539, 62 грн. (Сто тридцять дві тисячі п'ятсот тридцять дев'ять гривень 62 коп.). Вирішено питання про судові витрати.

З таким рішенням суду першої інстанції відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці не погодилось та оскаржило його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ставиться питання про зміну рішення в частині стягнутого розміру відшкодування, а саме про його зменшення до 39863,13 грн.

Вимоги апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що при прийняті оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не врахував зауважень і вказівок Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловлених в ухвалі від 13.08.2014 року, якою було скасовано попереднє рішення апеляційного суду, ухвалене по даній справі.

І зокрема суд залишив поза увагою вказівки касаційної інстанції про недопустимість врахування 13 зарплати ОСОБА_2 при обрахуванні середнього заробітку порівняльного працівника, яким є ОСОБА_3, а також вказівки про неправильне застосування Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, які були введені в дію з 01.07.1993 року, при обрахуванні відшкодування з 01.05.1992 року по 01.07.1993 рік. Оскільки, в цей період діяли Правила, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 03.07.1984 року за №690, за якими при визначенні відшкодування його розмір зменшується на суму пенсії по трудовому каліцтву.

Окрім цього в апеляційній скарзі зазначається, що відшкодування на користь позивача може бути стягнуто лише в межах трьохрічного строку, а саме з 01.05.2010 року по 31.05.2013 року.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, представника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці, позивача та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, оскільки доводи про те, що при коригуванні і обчисленні середнього заробітку ОСОБА_2 за основу була взята середня заробітна плата відповідного працівника ОСОБА_3, яка обрахована з урахуванням 13-ї зарплати ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження і за наслідками тягнуть часткове скасування оскаржуваного рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції встановив, що в період з 1 травня 1992 року по 31 травня 1993 року позивачеві була виплачена пенсія еквівалентна 1,96 грн. і врахувавши її зменшив розмір заявленого відшкодування на вказану суму.

З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки відповідно до п. п. 2,7 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 03.07.1984 року №690, які діяли станом по 31.05.1993 року, розмір відшкодування зменшується на суму пенсії по каліцтву.

Разом з цим не можна погодитись з висновками суду про те, що базова середньомісячна зарплата ОСОБА_3, який був працівником того ж виробничого підрозділу, що і ОСОБА_2 визначена з урахуванням тринадцятої зарплати ОСОБА_2, оскільки це суперечить положенням постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 1992 року №276 «Про заходи щодо виконання постанови Верховної Ради України від 29 квітня 1992 року «Про підвищення соціальних гарантій для населення».

П. 4 цієї Постанови передбачалось проведення з 1 травня 1992 року перерахування розміру відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, виходячи із середньої заробітної плати відповідних працівників підприємств, установ, організацій за січень-квітень 1992 року, відкоригованого на величину фактичного підвищення тарифних ставок та посадових окладів.

При проведенні перерахування розміру відшкодування шкоди ОСОБА_2 була взята зарплата відповідного працівника ВО «Хімпрому» ОСОБА_3 за період з січня по квітень 1992 року, та 13-та зарплата ОСОБА_2 яка становила 2286 крб., а 1/12- 257 крб. В той час коли відповідно до розрахункової відомості (а.с.30 том. 1) ОСОБА_3 в березні 1992 року була виплачена 13-та зарплата в сумі 2428 крб., 1/12 якої становила 202 крб.

Отже, середня заробітна плата ОСОБА_3 за січень-квітень 1992 року становила з урахуванням коефіцієнту підвищення (2479х*2,2*1,7+4800х*1,7+4800х*1,7+8160): 4 + 202х1,7 = 8772,85 крб., а не в розмірі 8866,35 крб., яка була обрахована з урахуванням 13-ї зарплати ОСОБА_2

В зв'язку з наведеними обставинами сума недоотриманого відшкодування позивачем з 1 травня 1992 року по 31 травня 2013 року становила 124 471,27 грн. Визначення відшкодування саме в такому розмірі підтвердив і експерт в ході апеляційного розгляду справи, надавши письмові пояснення до вже проведеної ним експертизи.

Хибними є доводи апеляційної скарги про те, що сума відшкодування ОСОБА_2 мала б бути стягнута в межах трьохрічного строку, а саме з 01.05.2010 року по 01.06.2013 року.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом позовна давність не поширюється.

Положення п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 22 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» щодо обмеження окремих виплат трьохрічним строком нерозривно пов'язані з обізнаністю, особи яка звертається за їх стягненням, про те, що вона має право на ці виплати. Зокрема це стосується вже призначених, але несвоєчасно отриманих виплат, а також вимог про перерахунок сум щомісячних платежів у зв'язку зі зміною умов та обставин, за яких ці платежі здійснювались (наприклад відсоткове збільшення втрати працездатності). Ці положення узгоджуються з вимогами ч.1 ст.261 ЦК України про те, що початок перебігу строків пов'язується з обізнаністю особи про порушення її прав.

За таких обставин, твердження відповідача про те, що вимоги ОСОБА_2 підлягали стягненню в межах трьох років є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на законі.

На підставі ст. ст. 15, 16, 1195, 1202, 1203 ЦК України, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці, задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2014 року, ухвалене по справі за позовом ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці про стягнення недоплаченого відшкодування втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу та інших страхових витрат, змінити в частині недоплаченого відшкодування, стягнувши його в розмірі 124471 грн. 27 коп.

Врешті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий - суддя Підпис В. П. Нікушин

Судді: Підпис О. Ю. Береговий

Підпис Л. П. Стеблюк

Згідно з оригіналом

Суддя Апеляційного суду

Вінницької області ___ В. П. Нікушин