Рішення № 42550185, 29.01.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Галичанського А. Д., Перепелюк І. Б.,

секретар Тодоряк Г. Д.

за участю представника позивача Тимцяся І. В., представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТзОВ «Кредитні ініціативи») до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою ТзОВ «Кредитні ініціативи» на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 03 листопада 2015 року,

встановила:

У липні 2013 року ТзОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач зазначав, що 11 жовтня 2006 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» та третя особа ОСОБА_4 уклали кредитний договір №2506/1006/88-019, згідно умов якого, банк надав ОСОБА_4 кредит у сумі 32 000 доларів США, а боржник зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти, що передбачені кредитним договором та графіком погашення кредиту.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 11 жовтня 2006 року із відповідачкою ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є будинковолодіння під номером АДРЕСА_1.

В подальшому 11 квітня 2008 року та 8 квітня 2010 року між правонаступниками АКБ «ТАС-Комерцбанк» - ВАТ «Сведбанк», ПАТ «Сведбанк» та третьою особою були укладені додаткова угода № 1 та додатковий договір № 3 до кредитного договору, згідно яких банк надав позичальнику на споживчі цілі грошові кошти у розмірі 64 000 доларів США й сторони договору визначили, що станом на 8 квітня 2010 року розмір строкової заборгованості складає 59415, 72 доларів США, а строк повернення кредиту продовжено до 10 жовтня 2024 року. Тоді ж з відповідачкою ОСОБА_3 укладено додатковий договір та договір про внесення змін і доповнень №2 до договору іпотеки від 11 жовтня 2006 року, згідно з умовами яких відповідачка в рахунок забезпечення виконання за зміненим кредитним договором підтвердила передання в іпотеку нерухомого майна на відповідних умовах.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке у свою чергу є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинговою компанією «Вектор-Плюс» (далі - ТзОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу, відповідно до якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, а також договір про передачу права вимоги за іпотечними договорами.

Того ж дня між ТзОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТзОВ «ФК «Вектор Плюс» відступило ТзОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками та договір про передачу прав за іпотечним договором, в якому передбачено, що разом з відступленням права вимоги заборгованостей за кредитними договорами від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору.

Посилаючись на те, що третя особа ОСОБА_4 своїх зобов'язань не виконує, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 11 лютого 2013 року за курсом, установленим НБУ, складає 634558 гривень 68 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме будинковолодіння під номером АДРЕСА_1 та належить відповідачці ОСОБА_3

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 03 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТзОВ «Кредитні ініціативи» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення районного суду зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем була порушена вимога ч. 2 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення боржника про відступлення прав за іпотечним договором, не доведено надсилання позичальнику та іпотекодавцю досудової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, відступлення права вимоги за іпотечним договором, позивач не отримував ліцензію на здійснення валютних операцій, у нього відсутнє право на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання, а отже відсутні правові підстави для набуття прав кредитора.

Проте з таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що згідно з пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким у позові слід відмовити з інших підстав.

У справі встановлено, що 11 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та третьою особою ОСОБА_4 укладено кредитний договір №2506/1006/88-019, згідно якого останньому надано кредит у розмірі 32000 доларів США (а.с.27-30).

В забезпечення виконання кредитного договору 11 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №2506/1006/88-019-Z-1, відповідно до якого в іпотеку було передано будинковолодіння АДРЕСА_1, яке належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.31-32).

В подальшому 11 квітня 2008 року та 8 квітня 2010 року між правонаступниками АКБ «ТАС-Комерцбанк» - ВАТ «Сведбанк», ПАТ «Сведбанк» та третьою особою були укладені додаткова угода № 1 та додатковий договір № 3 до кредитного договору, згідно яких банк надав позичальнику на споживчі цілі грошові кошти у розмірі 64 000 доларів США й сторони договору визначили, що станом на 8 квітня 2010 року розмір строкової заборгованості складає 59415, 72 доларів США, а строк повернення кредиту продовжено до 10 жовтня 2024 року. Тоді ж з відповідачкою ОСОБА_3 укладено додатковий договір та договір про внесення змін і доповнень №2 до договору іпотеки від 11 жовтня 2006 року, згідно з умовами яких відповідачка в рахунок забезпечення виконання за зміненим кредитним договором підтвердила передання в іпотеку нерухомого майна на відповідних умовах (а.с.33-34).

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке у свою чергу є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», і ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, за умовами якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованостей боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу. При цьому сторони погодили, що право вимоги заборгованості за кредитними договорами та право вимоги за договорами забезпечення, укладених з боржниками, відступається банком фактору за цим договором без надання будь-яких гарантій, окрім тих, що вказані у цьому договорі (а. с. 8-14, 187-200), а також договір про передачу прав за іпотечними договорами (182-185).

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (клієнт) та ТОВ «Кредитні ініціативи» (фактор) укладено договір факторингу, відповідно до умов якого клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників та у Переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги клієнту набуває права вимоги такої заборгованості від боржників. Після переходу права вимоги заборгованості до фактора останній має право нараховувати, в якості нового кредитора, проценти, комісії, штрафні санкції та інші обов'язкові платежі стосовно боржників у разі невиконання ними вимог кредитних договорів зі сплати обов'язкових платежів, строк оплати яких не настав на дату підписання цього договору, але настане у майбутньому (а. с. 15-23).

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечними договорами, в якому передбачено, що разом з відступленням права вимоги заборгованостей за кредитними договорами від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору (а. с.211-214).

Внаслідок укладення цих договорів відбулась заміна кредитора, ТзОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу кредитора-стягувача за кредитним договором та договором іпотеки, укладених відповідно з третьою особою та відповідачем.

Пред'являючи позов, ТзОВ «Кредитні ініціативи» посилалось на те, що у результаті порушення умов кредитного договору станом на 11 лютого 2013 року за курсом, установленим НБУ, утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 634558 гривень 68 коп. та складається із заборгованості: за кредитом - 458561 гривня 61 коп., за відсотками - 89166 гривень, пеня - 86831 гривня 07 коп.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строки та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами 1, 2 ст. 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Позивачем надано копію повідомлення відповідача та третьої особи про відступлення йому права грошової вимоги та докази направлення повідомлення поштою (а.с.44, 45).

Можливе фактичне неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України.

Крім того, за змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.

Тому доводи відповідача про наявність підстав для відмови у позові з огляду на відсутність даних про повідомлення боржника про відступлення права грошової вимоги є необґрунтованими.

Як пояснив представник відповідача в суді апеляційної інстанції останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором боржником сплачено у січні 2012 року.

Таким чином, у порушення умов кредитного договору заборгованість не погашена ні перед банком, ні перед позивачем, якому перейшло право вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки.

Суд першої інстанції послався на неналежність оформлених витягів з Додатку №1 до договору про передачу прав за іпотечним договором, а саме підписання його не уповноваженою особо.

Проте змістом нотаріально посвідченої копії указаного договору, який надавався для огляду як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції, стверджено, що за указаним договором позивачу передано права за іпотечним договором, укладеним з участю відповідача.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 10.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право в разі порушення позичальником та/або іпотекодавцем умов зобов'язань звернути стягнення на предмет іпотеки.

Заперечуючи проти вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідач, з чим погодився суд першої інстанції, зазначав, що у порушення вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» ТзОВ «Кредитні ініціативи» не надіслало відповідачу та третій особі письмової вимоги про усунення порушення.

З таким твердженнями погодитися не можна.

Так, позивачем надано копію повідомлення відповідача та третьої особи про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с.44-45).

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 37 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Таким чином, у справі встановлено, що третя особа ОСОБА_4 взяті на себе кредитні зобов'язання належним чином не виконує, станом на 11 лютого 2013 року кредитна заборгованість складає 79389, 30 доларів США, що за курсом, установленим НБУ станом на 11 лютого 2013 року становить 634558 гривень 68 коп., а тому наявні підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачка та третя особа в суді першої інстанції визнавали, що перебували у відповідних договірних відносинах спочатку з АКБ «ТАС-Комерцбанк», а надалі з їх правонаступниками ВАТ «Сведбанк», ПАТ «Сведбанк», не заперечували факт отримання позичальником коштів за кредитним договором.

Тому, згідно з ч. 1 ст. 61 ЦПК України дані обставини доказуванню не підлягають.

Відповідач та третя особа не спростували доводів позивача про наявність конкретного розміру заборгованості та його розрахунок.

Водночас наявний у справі розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору зі змінами та доповненнями й договору факторингу (а.с.42-43).

Заборгованість у 634558 гривень 68 коп. складається з непогашеної суми кредиту - 458561 гривні 61 коп., відсотків - 89166 гривень, пені - 86831 гривні 07 коп., що є еквівалентом 79389, 30 доларів США, з яких 57370,40 - тіло кредиту, 11155,51- відсотки, 10863,39 - пеня (за курсом валюти 7,9930 гривень за 1 долар США).

Заперечуючи проти позову відповідачка та її представник, посилаючись на норми Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, п. п. 1.2 розпорядження № 231 від 03 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», стверджували про відсутність у ТзОВ «Кредитні ініціативи» права на набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - фізичних осіб, якими є відповідач та третя особа.

Проте з такими доводами як і відповідними висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ч. ч. 1, 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведене інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Вказані норми матеріального права є спеціальними нормами, які регулюють спірні правові відносини і саме вони підлягають застосуванню.

Укладені з участю ТзОВ «Кредитні ініціативи» договори про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами на час розгляду справи є чинними.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

Частиною 5 ст. 5 Закону визначено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

З огляду на зміст указаних норм матеріального права норма п. п. 1.2 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», яка була чинною на час укладення договорів факторингу і згідно якої до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення, не є перешкодою для здійснення ТзОВ «Кредитні ініціативи» прав, які воно отримало за цивільно-правовими угодами.

ТзОВ «Кредитні ініціативи» є фінансовою установою (а.с.5-6) й відповідно до додатку до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 15 вересня 2011 року має право без отримання ліцензій та/або дозволів здійснювати фінансові послуги, в т.ч. факторингу (а.с.256).

Необґрунтованими є й доводи відповідача про те, що для вчинення дій, які випливають з договорів факторингу, ТзОВ «Кредитні ініціативи» необхідна ліцензія на здійснення валютних операцій.

Вимоги, які заявлені до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитним договором не потребують необхідності отримання позивачем ліцензії для здійснення валютних операцій відповідно до норм Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Суд першої інстанції на підтвердження правомірності заперечень відповідача проти позову послався на правову позицію Верховного Суду України у справі за № 6-145цс14 з точки зору необхідності для позивача отримання ліцензії для здійснення валютних операцій.

Відповідно до даної правової позиції у силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини,- стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Проте у даній справі ТзОВ «Кредитні ініціативи» пред'явлено вимоги про стягнення спірної суми у гривнях, а не грошової суми в іноземній валюті.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У справі, яка є предметом перегляду, позивачем пред'явлено вимоги про стягнення боргу, виходячи з розрахунку заборгованості за кредитним договором із переведенням іноземної валюти в українську за курсом, установленим НБУ станом на 11 лютого 2013 року, який є нижчим ніж курс на час пред'явлення позову та вирішення справи у суді.

У такий спосіб позивач розпорядився своїм правом на стягнення за рахунок іпотечного майна меншої суми заборгованості.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у позові ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідачка та її представник не подавали заяви про застосування позовної давності, а тому підстав для вирішення цього питання немає.

На час вирішення справи апеляційним судом чинним є Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

У справі встановлено, що крім спірного нерухомого майна у відповідачки є також житловий будинок № 76а по вул. Смоленській в м. Чернівці, загальною площею 263,10 кв. м житловою площею 145, 20 кв. м.

Це стверджується інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно у м. Чернівці № 32407386 від 19 січня 2015 року.

Тому підстав для застосування норм указаного закону немає.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України з відповідачки на користь позивача слід стягнути 5268 гривень - витрат зі сплати судового збору (з розрахунку: (3441+1827=5268).

З урахуванням наведеного та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 03 листопада 2014 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2506/1006/88-019 від 11 жовтня 2006 року у розмірі 634558 (шістсот тридцяти чотирьох тисяч п'ятсот п'ятдесяти восьми) гривень 68 коп., яка складається з непогашеної суми кредиту - 458561 гривні 61 коп., відсотків - 89166 гривень., пені - 86831 гривні 07 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на будинковолодіння під номером АДРЕСА_1, загальною площею 61,5 кв. м, в тому числі житлова площа 52,10 кв. м, яке належить іпотекодавцю ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою Чернівецькою державною нотаріальною конторою 26 липня 1991 року, за реєстровим №1151 шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 5268 (п'ять тисяч двісті шістдесят вісім) гривень - витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий В. В. Яремко

Судді : А. Д. Галичанський

І. Б. Перепелюк