Ухвала суду № 42549914, 02.02.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження №22-ц/790/428/15 Головуючий 1-ї інстанції - Зінченко Ю.Є.

Справа №643/9336/14-ц Доповідач - Довгаль А.П.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Довгаль А.П.

суддів - Коровіна С.Г., Сащенко І.С.,

при секретарі - Щегельському Д.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (надалі - ПН ХМНО), в якому просив на підставі ч.1 ст.231 та ст.233 ЦК України визнати недійсним договір дарування 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 в м. Харкові, укладений 30.01.2007року між ним - ОСОБА_1 та його дочкою ОСОБА_2 (до зміни прізвища - ОСОБА_7, ОСОБА_8.), посвідченого ПН ХМНО ОСОБА_6 за реєстровим №677, оскільки цей правочин було укладено під психологічним тиском та під впливом тяжкої обставини.

Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що квартира АДРЕСА_1 в м. Харкові складається з чотирьох кімнат, житловою площею 54кв.м, загальною площею 81,3кв.м. Вказана квартира була приватизована в 1998 році на всіх членів родини, а саме на нього - ОСОБА_1, дружину - ОСОБА_3, сина - ОСОБА_4, дочку - ОСОБА_7, сина - ОСОБА_5 Кожному з них на праві спільної часткової власності раніше належала 1/5 частка квартири. 30.01.2007року позивач передав у дар своїй дочці ОСОБА_7 (на теперішній час - ОСОБА_2) належну йому 1/5 частину квартири. Позивач зазначає, що цей договір дарування був укладений на вкрай невигідних для нього умова та під впливом тяжких обставин, а саме тяжкої хвороби дружини ОСОБА_3 та психологічного тиску з боку відповідача ОСОБА_2 На той час їх матеріальне становище значно погіршилося, т.я. дружина потребувала медичної допомоги та постійного догляду. Відповідач запропонувала, щоб він оформив на її ім'я договір дарування, а натомість вона буде допомагати йому матеріально, а саме продуктами харчування, ліками, проводити оплату комунальних послуг. Однак, після оформлення договору дарування донька перестала виконувати свої обов'язки., що на його думку, є підставами для визнання недійсним спірного договору дарування частки квартири.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_9 зв'ялені вимоги підтримали і просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. При цьому позивач пояснив проте, що у 2006 році він потрапив в дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП). До нього були пред'явлені вимоги про стягнення 80 000,00грн.. Його дружина після ДТП півроку перебувала на лікуванні у лікарні, їй була встановлена група інвалідності. Суд з приводу ДТП закінчився тільки рік тому, з нього ніяких коштів за рішенням суду стягнуто не було, а тому він зміг звернутися до суду з цим позовом лише у 2014 році. Донька обіцяла допомагати, сплачувати комунальні послуги. На той час вона була заміжня, в неї була на виховані та утриманні дитина, але її чоловік працював, а тому він вважає, що вона мала змогу надавати йому матеріальну допомогу.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_10 позов не визнала, вказуючи, що позивачем в обґрунтування позовних вимог не надано належних доказів. Зазначивши, що на час укладання спірного договору дарування відповідачці було лише 21 рік, тобто який саме психологічний тиск вона могла оказувати на батька в позові не вказано. Також представником відповідача подані письмові заперечення на позов, в яких вона зазначає про сплину строку позовної давності.

Треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які є відповідно дружиною та синами відповідача, позов підтримали, вказуючи на те, що спірний договір дарування був укладений з метою уникнення арешту майна позивача, пов'язаного з розглядом справи про ДТП.

Третя особа: ПН ХМНО ОСОБА_11 не з'явилася, надала суду заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутністю і прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, на не повне з'ясування обставин справи та на неналежну оцінку наданим доказам.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення, апеляційний суд з'ясовує чи були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти); якими доказами мотивовано рішення, належними чи допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримані та правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні й суспільні інтереси в спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України. У п.2) ч.2 цієї статті встановлено, що одним із способу захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання правочину недійсним.

Судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є рідними людьми - батьком та дочкою.

Із свідоцтва про право власності на житло №5-98-120680 від 07 квітня 1998 року, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, вбачається, що квартира АДРЕСА_1, була приватизована на праві спільної часткової власності за: 1/5ч. - ОСОБА_1; 1/5ч. - ОСОБА_3; 1/5ч. - ОСОБА_4; 1/5ч. - ОСОБА_7; 1/5ч. - ОСОБА_5 (а.с.8).

30 січня 2007 року позивач ОСОБА_1 подарував своїй дочці - відповідачу ОСОБА_2 (яка на той момент перебувала у шлюбі та змінила прізвище на - ОСОБА_2) належні йому - 1/5ч. вищезазначеної квартири. Вказаний договір дарування був посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_6 за реєстровим №677 і його зареєстровано 16.02.2007року в реєстрі прав власності на нерухоме майно, про що свідчить штамп на цьому правочині та відповідний витяг (а.с.5,6).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч.1 ст.717 ЦК України).

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч.1 ст.718 ЦК України).

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст.719 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Відповідно до вимог ч.4 цієї статті, прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Як свідчать матеріали справи більше ніж сім років, тобто з часу укладання спірного договору (30.01.2007р.) і до моменту звернення з цим позовом до суду (26.06.2014р.), ОСОБА_1 спірний договір дарування ніколи не оскаржував. Зараз ним поставлено питання про визнання цього правочину недійсним одночасно з двох підстав, передбачених ст.ст.231,233 ЦК України

У ст.203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

В даному випадку правочин вчинено ОСОБА_1 у письмовій формі, нотаріально посвідчений, він не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також особа, яка його вчиняла, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 231 ЦК України визначено правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства. Зокрема, ч.1 цієї статті встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Таким чином, для визнання правочину недійсним як вчиненого під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладання правочину і повинно породжувати страх настання невигідних для неї наслідків.

Також, згідно роз'яснень, які містяться в п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятися як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

За змістом ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.23 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним від 6 листопада 2009 року №9, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК України якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочин, що вчиняється особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризується тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини.

Вимоги про визнання недійсним спірного договору дарування частки квартири заявлено з двох різних підстав, які є виключними, т.я. правочин, що укладається під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах характеризується тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини, в той час як правочин який вчинено під впливом насильства характеризується тим, що його вчинено особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи.

Між тим, будь-яких доказів у підтвердження факту насильства при укладанні спірного договору дарування матеріали справи не містять. Що стосується тяжких обставин та невигідних умов, то доказів того, що дружина позивача - ОСОБА_3 на час укладання правочину потребувала постійного медичного догляду також відсутні. Так, до матеріалів справи надано лише довідку МСЕК, датовану 16.10.2014року про встановлення їй 3-ї групи інвалідності на період з 10.06.2014р. по 10.06.2016р. (а.с.15), та пенсійне посвідчення, в якому міститься запис "по інвалідності 3 група загального захворювання", яке видавалось їй у 2011 році, тобто через чотири роки після укладання спірного договору. Інших документів, які б свідчили про тяжкі обставини, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надавалось.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору дарування частини квартири, які передбачені ст.ст. 231, 233 ЦК України.

Окрім того, посилання позивача на нібито існуючу між ним та дочкою домовленість, що вона буде утримувати його та дружину матеріально, а саме надавати кошти на продукти, ліки, проводити оплату комунальних послуг за квартиру, також ніякими доказами не підтверджено. Як свідчать матеріали справи на час укладання спірного договору дарування відповідач взагалі рік не працювала, згідно даних трудової книжки, їй виповнилося лише 20 років, вона була студенткою та перебувалася періодичними тимчасовими заробітками. За таких обставин утримувати себе та ще повністю батька і мати

вона не могла. Отже ці твердження є безпідставними та надуманими.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суттєвими не являються, тому колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення, яке ухвалено з дотриманням вимог закону.

Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 307ч.1п.1), 308, 313, 314ч.1п.1), 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -