Постанова № 42542137, 03.02.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2015 р. Справа № 922/4505/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шутенко І.А.

при секретарі Курченко В.А.,

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №4084 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 12.11.14 у справі № 922/4505/14

за позовом ФОП ОСОБА_1, м.Сєвєродонецьк Луганської області,

до Сєвєродонецької міської ради Луганської області, м.Сєвєродонецьк Луганської області,

про визнання недійсною додаткової угоди

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.11.14 (суддя Ольшанченко В.І.) відмовлено ФОП ОСОБА_1 у позові про визнання недійсною зі дня підписання додаткової угоди від 29.06.11 №441290004000131, укладеної між позивачем та відповідачем, до договору оренди землі від 08.09.09 №040941900322.

Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.14 апеляційну скаргу було призначено на 15.01.15.

Відповідачем 12.12.14 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому Сєвєродонецька міська рада Луганської області, посилаючись на безпідставність доводів апелянта, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін. Також відповідач просить здійснювати судове провадження за відсутності представника Сєвєродонецької міської ради Луганської області (у зв'язку з відсутністю в міському бюджеті коштів на витрати, пов'язані з направленням представника в судове засідання Харківського апеляційного господарського суду).

Позивачем надано письмові пояснення від 25.12.14, в яких ФОП ОСОБА_1 із посиланням на відповідну судову практику наполягає на правомірності своїх позовних вимог. Також ФОП ОСОБА_1 просить суд розглядати апеляційну скаргу за відсутності позивача.

Сторони, повідомлені належним чином про час та місце судових засідань 15.01.15 та 29.01.15, не направили своїх представників для участі в данмх засіданнях, тому колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи без участі представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

08.09.09 між сторонами був укладений договір №040941900322 оренди землі (надалі - договір оренди), за яким орендодавець (відповідач) на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради №3404 від 20.08.09 надає, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку - землі комерційного використання (під об'єкт незавершеного будівництва, готовність 55%), кадастровий №4412900000:06:029:0120, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,1630 га, нормативна оцінка якої становить на період будівництва 87335,40 грн., після завершення будівництва 436709,60 грн., строком на 25 років по 25 квітня 2034 року включно.

14.10.09 договір оренди був зареєстрований у земельному кадастрі за №040941900322.

Земельна ділянка була передана у користування відповідачу, що підтверджується копією акту передачі-прийняття земельної ділянки в натурі, підписаного сторонами без зауважень.

Як вбачається з матеріалів справи, на час укладення сторонами вищевказаного договору діяла нормативна оцінка земель, затверджена рішенням Сєвєродонецької міської ради від 19.01.98 №1212 "Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка" (далі - рішення №1212 від 19.01.98).

29.06.11 сторонами була підписана додаткова угода №441290004000131 до договору оренди (далі - додаткова угода від 29.06.11), якою на підставі рішення сесії міської ради "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка" від 29.03.11 №431 (далі - рішення №431 від 29.03.11) змінено (збільшено) нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий №4412900000:06:029:0120 та розмір орендної плати з 01.07.11.

Дана додаткова угода була зареєстрована Управлінням Держкомзему у м. Сєвєродонецьк Луганської області 04.07.11 за №441290004000131.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.12 у справі №1227/3807/2012 за позовом ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД до Сєвєродонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення задоволено позовні вимоги, визнано протиправним та скасовано рішення №431 від 29.03.11.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.14 №К/ 9991/65360/12 задоволено касаційну скаргу ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД, скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.12 у справі №1227/3807/2012 (якою було скасовано постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.12 та у задоволенні позову відмовлено), залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.12.

Таким чином, 01.04.14 набрав чинності судовий акт, згідно з яким рішення №431 від 29.03.11 (на підставі якого укладено додаткову угоду від 29.06.11) скасовано як протиправне.

06.10.14 ФОП ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання додаткової угоди недійсною.

Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, місцевий господарський суд із посиланням на ст. 236 ЦК України та ст. 207 ГК України зазначив, що зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє, а відтак позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди з дня підписання є безпідставними та необґрунтованими.

Разом з тим, місцевим господарським судом застосовано позовну давність та зазначено в оскаржуваному рішенні, що додаткова угода набрала чинності з дати її реєстрації у Держкомземі - 04.07.11, а позовна заява подана позивачем 06.10.14, тобто після спливу строку позовної давності.

Стосовно даних висновків колегія суддів зазначає, що вони не узгоджуються зі ст. ч.1 ст. 261 ЦК України, за змістом якої позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

З'ясувавши питання щодо наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності спірної додаткової угоди чинному законодавству, колегія суддів зазначає наступне.

Як уже зазначалося, вказаною додатковою угодою від 29.06.11 позивачеві було збільшено розмір орендної плати на підставі рішення №431 від 29.03.11.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені положення ст. 203 ЦК України узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, колегія суддів зазначає, що для надання оцінки відповідності спірної додаткової угоди вимогам законодавства на момент її вчинення, тобто на 29.06.11, має бути з'ясовано питання щодо дійсності на вказаний момент рішення №431 від 29.03.11 - що, як уже зазначалося, було визнане протиправним та скасоване постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.14.

Як зазначено у п.10.2 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.13 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Таким чином, враховуючи, що рішення №431 від 29.03.11 адміністративним судом було визнано протиправним та скасовано - колегія суддів вважає обґрунтованим твердження позивача про те, що зазначений акт суб'єкта владних повноважень не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття, тобто від 29.03.11.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти врахування при вирішенні даного спору вищенаведених положень постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.13, оскільки зазначену постанову було прийнято пізніше, ніж постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.12, якою визнано протиправним та скасовано рішення №431 від 29.03.11.

Однак відповідно до п.6 ч.2 ст.36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» пленум вищого спеціалізованого суду за результатами узагальнення судової практики дає роз'яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції.

Тобто надані у постановах пленуму вищого спеціалізованого суду роз'яснення містять не законодавчі норми, а інтерпретаційні положення, що розкривають зміст відповідних норм законодавства, сприяють формуванню єдиної судової практики їх застосування.

Тому посилання відповідача на те, що постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.13 не має зворотної дії у часі, та на необов'язковість її застосування господарськими судами колегія суддів вважає такими, що не відповідають встановленій законом правовій природі роз'яснень пленуму вищого спеціалізованого суду - враховуючи також, що за період після прийняття постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.12 і до теперішнього часу не було внесено жодних змін безпосередньо до законодавчої норми, якій надається тлумачення у вищенаведеному пункті постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.13, а саме, до ст.162 КАС України, якою передбачено скасування або визнання нечинним рішення суб'єкта владних повноважень як різні дії адміністративного суду, що, відповідно, мають різні правові наслідки.

Стосовно посилань відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на постанову Вищого господарського суду України від 03.02.14 у справі №901/1239/13, то як вбачається з тексту даної постанови, рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого було укладено договір оренди між відповідачами у справі №901/1239/13, було в подальшому саме визнано нечинним (а не скасовано з підстав протиправності, як рішення №431 від 29.03.11) - тому в ході розгляду справи №901/1239/13 судами було зроблено висновок про чинність відповідного рішення органу місцевого самоврядування на момент укладення спірного правочину. Натомість рішення №431 від 29.03.11, як уже зазначалося, було скасовано як протиправне, а відтак з моменту прийняття воно не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

Висновок про те, що рішення №431 від 29.03.11 не породжує жодних правових наслідків з моменту прийняття, додатково підтверджується рішенням Сєвєродонецької міської ради №3980 від 12.06.14 «Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка», яке набрало чинності з 01.01.15. А саме, вказаним рішенням (копію якого надано позивачем для долучення до матеріалів справи), рішення №1212 від 19.01.98 визнано таким, що втратило чинність з 01.01.15 - хоча у рішенні №431 від 29.03.11 зазначалося, що вищевказане рішення №1212 від 19.01.98 втрачає чинність з 01.07.11.

Отже, самим відповідачем фактично визнано, що рішення №431 від 29.03.11 не мало правових наслідків у вигляді зміни нормативно-грошової оцінки землі та втрати чинності попереднім відповідним рішенням №1212 від 19.01.98.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні із посиланням на ст. 236 ЦК України та ст. 207 ГК України зазначив, що зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач також посилається на вищевказані норми та на п.п.2.29 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.11 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», відповідно до якого договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою.

Стосовно вказаних аргументів колегія суддів зазначає, що предметом позову в даній справі є вимога не щодо визнання недійсним договору оренди в цілому з моменту його укладення (отже, відповідно, не йдеться про повернення вже здійсненого користування земельною ділянкою).

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено місцевим господарським судом та не заперечується відповідачем в ході апеляційного провадження, позивач просить визнати недійсною лише одну умову вказаного договору, викладену в додатковій угоді від 29.06.11 - а саме, щодо збільшення нормативно-грошової оцінки землі та, відповідно, розміру орендної плати.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Колегія суддів зазначає, що згідно з матеріалами справи, договір оренди від 08.09.09, дійсність якого не заперечується сторонами, на момент його укладення і до внесення змін додатковою угодою від 29.06.11 не містив недійсної частини.

Тобто правовим наслідком визнання недійсною з дня підписання зазначеної додаткової угоди, укладеної на підставі скасованого рішення №431 від 29.03.11, є перерахунок орендної плати виходячи з розміру, узгодженого сторонами до укладення спірної додаткової угоди - що, на відміну від повернення користування земельною ділянкою, можливо здійснити.

Тому, на думку колегії суддів, висновок місцевого господарського суду про те, що спірну додаткову угоду може бути визнано недійсною лише на майбутнє, зроблено внаслідок неповного з'ясування обставин справи (зокрема, щодо обсягу та змісту позовних вимог) та неправильного застосування ст. 236 ЦК України і ст. 207 ГК України.

Стосовно строку позовної давності, який суд першої інстанції визнав таким, що сплинув, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

А відтак, днем початку перебігу вказаного строку є не дата реєстрації спірної додаткової угоди у Держкомземі (04.07.11), як це зазначено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні та відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, а дата набрання законної сили постановою суду, якою скасовано рішення №431 від 29.03.11, що було підставою для укладення спірної додаткової угоди, а саме - 01.04.14 (дата прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали, якою залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.12 про скасування рішення №431 від 29.03.11).

Колегія суддів дійшла зазначеного висновку з огляду на те, що на час укладення спірної додаткової угоди та її державної реєстрації позивач не знав і не міг довідатися про те, що рішення №431 від 29.03.11 прийнято з порушенням встановленої процедури, норм податкового і бюджетного законодавства, прав землекористувачів м.Сєвєродонецька тощо. Зазначені обставини, що існували на момент укладення та державної реєстрації спірної додаткової угоди, були встановлені лише в ході судового розгляду відповідної адміністративної справи і стали підставою для визнання протиправним та скасування в судовому порядку рішення №431 від 29.03.11, на виконання якого було укладено спірну додаткову угоду.

За таких обставин, враховуючи, що перебіг позовної давності в даній справі, у відповідності з ч.1 ст.261 ЦК України, розпочався від 01.04.14 і що позовну заяву було подано ФОП ОСОБА_1 до місцевого господарського суду 06.10.14 (тобто в межах встановленого ст.257 ЦК України трирічного строку позовної давності) - колегія суддів вважає відмову у позові з підстав спливу позовної давності необґрунтованою і такою, що не відповідає обставинам даної справи.

Отже, з огляду на викладене, враховуючи, що аргументи позивача знайшли підтвердження в ході апеляційного провадження, а висновки місцевого господарського суду про відмову в позові не відповідають обставинам справи, зроблені внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення - колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення має бути скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги слід задовольнити повністю та визнати недійсною з дня підписання додаткову угоду від 29.06.11 №441290004000131, укладену між позивачем та відповідачем, до договору оренди землі від 08.09.09 №040941900322.

Витрати позивача зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги, відповідно до ст.49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3, 4 частини 1 та частиною 2 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити. Рішення господарського суду Харківської області від 12.11.14 у справі № 922/4505/14 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати недійсною з дня підписання додаткову угоду від 29.06.11 №441290004000131 до договору оренди землі від 08.09.09 №040941900322, укладену між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, м.Сєвєродонецьк Луганської області, та Сєвєродонецькою міською радою Луганської області, м.Сєвєродонецьк Луганської області.

Стягнути з Сєвєродонецької міської ради Луганської області (93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул.Леніна, будинок 32, код ЄДРПОУ 26204220) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (93400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 1218,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви до господарського суду Харківської області та 609,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 03.02.15

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Шутенко І.А.