Рішення № 42541785, 27.01.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "27" січня 2015 р. Справа № 906/404/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Коцюба А.С., дов. № 5 від 05.01.2015р.;

від відповідача: Супрун Г.А.- дов. № 208 від 23.01.2015р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Концерну "Військторгсервіс"

до Військової частини А1262

про стягнення 15964,23 грн.

В порядку ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва до 15:30 год. 27.01.2015р.

Концерн "Військторгсервіс" звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Військової частини А0804 15964,23 грн., з яких 14903,68 грн. - основний борг, 1051,78 грн. - пеня, 877,00 грн. - 3% річних за надані послуги згідно з договором №2 від 10.04.2012 р.

Ухвалою від 30.05.2014 р. господарський суд замінив відповідача у справі В/ч А0804 його правонаступником - В/ч А1262.

12.06.2014 р. до господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, якою заявлено про стягнення з відповідача 14901,22 грн. основного боргу (а. с. 71 - 73).

Ухвалою від 12.06.2014 р. господарський суд прийняв заяву позивача про зменшення позовних вимог.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 25.07.2014р., яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.10.2014р. у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, справу № 906/404/14 передано на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

При винесені постанови Вищий господарський суд України вказав, що під час нового розгляду, господарському суду необхідно всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою господарського суду від 14.01.2015 р. розгляд справи призначено на 27.01.2015 р.

В засіданні суду представник позивача підтримав позовні вимоги відповідно до заяви про зменшення позовних вимог (а. с. 71 - 73).

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №963 від 12.06.2014 р. (а. с. 92, 93).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, врахувавши обставини, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 24.12.2014 р. , господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

10.04.2012 р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі Житомирської філії (виконавець/позивач) та військовою частиною А0804 (замовник/відповідач, правонаступником якої є Військова частина А 1262), було укладено Договір № 2 на надання послуг (далі - Договір), відповідно до якого позивач/виконавець зобов'язався надати послуги лазні (миття особового складу), а відповідач/замовник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, оплатити їх (а. с. 11, 12).

Додатковою угодою №2 від 02.07.2012 р. до Договору, сторони внесли зміни до п. 6.1 Договору в частині вартості послуги за миття 1 людини - 13,92 грн. (а. с.122).

Пунктом 2.2. Договору сторони передбачили, що розрахунки за надані послуги проводяться в національній валюті України шляхом готівкового або безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок виконавця за виконані послуги протягом семи банківських днів з дня підписання акту виконаних робіт.

Відповідно до п. 2.3 договору, умовою виникнення платіжних зобов'язань замовника є наявність відповідного бюджетного призначення.

За умовами п. 3.2.1 Договору відповідач зобов'язався вчасно розраховуватись з виконавцем за надані послуги шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, зазначений виконавцем в термін, передбачений п.п. 2.2 зазначеного договору.

Згідно пп. 3.2.3 договору виконавець зобов'язався видати замовнику акти приймального контролю якості та кількості наданих послуг, які є підставою для проведення замовником оплати наданих послуг.

За умовами п. 8.1 Договору, договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2012р.

Позивач вказує, що на підставі заявок керівництва відповідача (а.с.77, 81, 87) та виписаних позивачем рахунків на оплату (а. с. 78, 80, 82, 84, 86, 88) за період з липня по грудень 2012 р. в/ч А0804 надавались послуги з миття особового складу на загальну суму 16230,72грн.

В підтвердження виконання договірних зобов'язань щодо надання послуг за спірний період по миттю особового складу військової частини позивач надав засвідчені копії таких документів:

- акт №98 здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) в липні 2012 р. на загальну суму 4329,12 грн. (а. с. 76);

- акт №102 здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) у вересні 2012 р. на загальну суму 2603,04 грн. (а. с. 79);

- акт №104 здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) у жовтні 2012 р. на загальну суму 1795,68 грн. (а. с. 91);

- акт №106 здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) у листопаді 2012 р. на загальну суму 2811,84 грн. (а. с. 83);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №256 від 31.12.2012 р. у грудні 2012 р. на загальну суму 2366,40 грн. (а. с. 85);

Крім того, позивач вказує, що за послуги по миттю особового складу за серпень 2012р. відповідачу виставлявся рахунок-накладна № 41 від 31.08.2012р. на загальну суму 2324,64грн. (а.с. 88).

Відповідачем 05.12.2012 р. було частково оплачено, надані йому у липні 2012 р. послуги на суму 1329,50 грн., у зв'язку з чим заборгованість за цей період становить 2999,62 грн.

Позивач зазначає, що у відповідача утворилась заборгованість згідно з договором у розмірі 14901,22 грн., доказом чого є акт звірки взаємних розрахунків від 29.12.2012 р. станом на 01.01.2013 р. (а. с. 74) та акт звірки взаємних розрахунків від 29.03.2013 р. станом на 01.04.2013 р. (а. с.75).

Відповідач проти позову заперечив. Зокрема, зазначає, що військова частина А1262, як правонаступник військової частини А0804, жодних документів щодо заборгованості за послуги з миття особового складу не отримувала. Крім того, вважає, що позивач не повинен сплачувати заявлену суму заборгованості, оскільки це не являється бюджетною заборгованістю.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір №2 від 10.04.2012р., є договором про надання послуг, правове регулювання якого передбачене главою 63 ЦК України.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України.)

Так, Актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг) (а.с. 76, 79, 83, 85, 91) та виставленими згідно актів рахунками № 34 від 29.06.2012р., № 41 від 31.08.2014 р., № 193 від 30.09.2012р., № 205 від 31.10.2012р., № 224 від 30.11.2012р., № 256 від 31.12.2012р. (78, 80, 82, 84, 86, 88) підтверджується факт надання відповідачу послуг лазні (миття особового складу).

При розгляді справи судом досліджувалось питання дотримання умов п.п.3.2.3 договору щодо видачі виконавцем замовнику актів приймального контролю якості та кількості наданих послуг. Представник позивача пояснив, що такі акти не складались і не видавались. Форма актів приймального контролю якості та кількості наданих послуг нормами чинного законодавства не затверджена форма.

Суд вважає, що відсутність вищевказаних актів не звільняє замовника від обов'язку провести розрахунки у відповідності до вимог п. 2.2. договору, в якому визначений строк виконання зобов'язання щодо оплати послуг саме на підставі підписаного акту виконаних робіт.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 599 ЦК України, статті 202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки позивачем належним чином виконано зобов'язання з надання послуг щодо миття особового складу, що також не заперечується відповідачем (з огляду на підписані ним акти здачі-прийняття виконаних робіт), то у останнього виник обов'язок щодо оплати наданих послуг.

Враховуючи, що сторонами при підписанні актів виконаних робіт не було вказано дат підписання, а відтак не визначено строків проведення розрахунків, сторонам слід керуватись вимогами ч.2 ст. 530 ЦК України.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався з письмовою вимогою до відповідача про сплату заборгованості за договором № 2 від 10.04.2012р. на протязі 10 днів (а.с.13).

Факт обізнаності військової частини про заборгованість в сумі 14901,22 грн., яка підлягає сплаті позивачу, підтверджується листами, які направлялись начальнику Центрального управління речового забезпечення Збройних Сил України від 03.01.2013 р., від 27.02.2013 р., від 19.06.2013 р. (а.с. 125-127).

В порушення умов договору відповідач договірні зобов'язання не виконав, заборгованість не сплатив.

Однак, суд вважає, що вимоги позивача належними та допустимими доказами (актами здачі-прийняття виконаних робіт) підтверджено лише в сумі 12576,58грн., яка виникла за липень, вересень-грудень 2012 р. Тому в цій частині позов підлягає задоволенн.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за серпень 2012 р., яку позивач обгрунтовує рахунком № 41 від 31.08.2012р на загальну суму 2324,64грн., то суд вважає його неналежним доказом надання послуг за договором і таким, що суперечить вимогам п. 2.2. договору.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Рахунок на оплату не є первинним документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік", оскільки за своєю суттю являється одностороннім документом та не відображає волю іншої сторони.

За таких обставин в частині стягнення 2324,64грн. заборгованості суд відмовляє за безпідставністю.

Разом з тим суд не погоджується з позицією відповідача з приводу того, що у нього не виникло підстав для оплати позивачу отриманих послуг у зв'язку з відсутністю бюджетних зобов'язань, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно підпункту 8 пункту 1 статті 2 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 року № 2542-III бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Суд зауважує, що між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України), що регулюються актами цивільного законодавства України.

Бюджетним кодексом України в свою чергу регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (ст. 1 БК України), у зв'язку з цим застосування бюджетного законодавства до відносин юридично рівних учасників є неприпустимим.

Відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання за договором, яке не припинилось відповідно до приписів гл. 50 ЦК України. Відсутність відповідних бюджетних асигнувань не є підставою для припинення зобов'язання відповідно до ЦК України.

Крім того, як вже зазначалось вище, сторони в договорі погодили строк розрахунків за виконані (отримані) розрахунки - 7 днів з моменту підписання саме акту виконаних робіт, а не з моменту виникнення бюджетного зобов'язання.

Наявність чи відсутність бюджетного фінансування не залежить від волі та дій позивача, а невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором порушує право позивача на отримання коштів за надані належним чином послуги за договором. Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від обов'язку щодо оплати отриманих послуг за договором.

Враховуючи, що чинне законодавство України не містить будь-яких особливих вимог до договорів, які укладаються суб'єктами підприємницької діяльності з бюджетними установами, виконання договору повинно здійснюватись на загальних підставах.

Аналогічна позиція викладене в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005, в якій йдеться про те, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова від 15.05.2012 № 11/446);

Щодо заперечень відповідача з приводу наявності у нього заборгованості за послуги миття особового складу та прийняття будь-яких документів щодо підтверджують кредиторську заборгованість від розформованої Військової частини А0804, то суд зазначає наступне.

Згідно матеріалів справи, що також не заперечується самим відповідачем, військова частина А1262 є правонаступником військової частини А0804 та являється правонаступником всіх прав та обов'язків військової частини А 0804 (а.с. 65).

Той факт, що розформована частина не передавала будь-яких документів, що підтверджують її кредиторську заборгованість перед позивачем не позбавляє правонаступника обов'язку погасити заборгованість у відповідному обсязі в разі доведення її контрагентом належними доказами.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають частковому задоволенню на загальну суму 12576,58грн.

В частині вартості наданих послуг в серпні 2012 р. в сумі 2324,64 грн. суд відмовляє.

В порядку ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з військової частини А 1262 (10004, м. Житомир, пр. Миру 36, ідентифікаційний код 26605769)

на користь Концерну "Військторгсервіс" (03151, м.Київ, вул.Молодогвардійська, 28-а, іден.код 33689922)

-12576,58 грн. основного боргу;

- 1541,99 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 02.02.15

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2,3-сторонам (рек. з повід.)