Постанова № 42540861, 26.01.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2015 р. Справа№ 910/19128/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Новікова М.М.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

„Вікоіл ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.11.2014 р.

у справі № 910/19128/14 (судді: Отрош І.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

„Рентал Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

„Вікоіл ЛТД"

про стягнення 29 174 грн. 84 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рентал груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" про стягнення 29174 грн. 84 коп., з яких 21872 грн. 00 коп. основного боргу, 4059 грн. 79 коп. пені, 487 грн. 18 коп. 3% річних та 2755 грн. 87 коп. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.11.2014р. у справі № 910/19128/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентал груп" основний борг в розмірі 21872 (двадцять одна тисяча вісімсот сімдесят дві) грн. 00 коп., пеню в розмірі 1640 (одна тисяча шістсот сорок) грн. 70 коп., 3% річних в розмірі 424 (чотириста двадцять чотири) грн. 26 коп., інфляційні втрати в розмірі 2690 (дві тисячі шістсот дев'яносто) грн. 26 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1667 (одна тисяча шістсот шістдесят сім) грн. 46 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2014р. у справі № 910/19128/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2014р. у справі № 910/19454/14 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" прийнято до провадження та призначено розгляд на 15.12.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2014р. у справі № 910/19454/14 відкладено розгляд справи на 26.01.2014р. у зв'язку з неявкою представника відповідача.

15.12.2014р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача Товариства з обмеженою відповідальністю „Рентал Груп" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" відмовити, а рішення судді першої інстанції по справі №910/19128/14 залишити без змін.

26.12.2014р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача Товариства з обмеженою відповідальністю „Рентал Груп" надійшло клопотання, в якому зазначає, що 15.12.2014 р. скаржник оплатив суму, яка була присуджена до сплати згідно рішення у розмірі 28 294, 69 гривень (підтверджено випискою з рахунку в додатках) та просить у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" відмовити, а рішення судді Отрош І.М. по справі №910/19128/14 залишити без змін, а також здійснити розгляд справи за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю „Рентал Груп".

26.01.2015р. представники сторін у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентал груп" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" (замовник) укладено Договір № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів (Договір), відповідно до умов якого виконавець силами власного персоналу і належними йому легковими автотранспортними засобами (автомобілі) здійснює перевезення клієнтів, персоналу і багажу замовника в обумовлені згодою сторін пункти призначення (перевезення), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення плату у відповідності з умовами Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору, платежі за Договором здійснюються на підставі рахунків виконавця, які надаються замовнику щомісячно відповідно до даних накопичувального рахунку послуг з перевезення, фактично наданих у кожному звітному періоді (календарний місяць).

Згідно з п. 3.2 Договору, замовник здійснює платежі за послуги згідно Договору в національній грошовій одиниці України на підставі рахунка виконавця банківським переказом грошових коштів на вказаний у договорі рахунок протягом 5 робочих днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Виконавець на підставі замовлень і водійських листів зобов'язується вести облік і надавати замовнику звіти відносно загальної вартості послуг з перевезення за звітний період. Звіти надаються одночасно з пред'явленням рахунків на оплату послуг (п. 3.3).

Відповідно до п. 4.1 Договору, замовник подає заявку на послуги з перевезення по контактному телефону диспетчерської служби: +380(050)387-50-08 та по електронній пошті - transfer@budget.ua або за факсом (044)490-10-88.

Згідно з п. 11.5 Договору, Договір вступає в силу з дня його підписання і укладений на строк до 31.12.2013. Дія Договору може бути продовжена на новий строк за згодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

В своїй апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" зазначає, що Договір №15/11 від 15.11.2013 р. про надання послуг з перевезення пасажирів між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентал груп" взагалі не був укладений і послуги скаржнику не надавались.

Вищезазначене скаржник аргументує тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" дійсно зверталось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентал груп", маючи намір скористатися послугами перевезення. Між контрагентами тривалий час велись переговори щодо укладення договору на прийнятих умовах, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" навіть здійснило попередню оплату згідно рахунку-фактури № С-00001027 від 28.11.2013 р. в розмірі 15 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №1573 від 27.01.2014 р. та №1944 від 10.04.2014 р., але домовленості так і не було досягнуто.

Крім цього, скаржник вважає, що ненадання позивачем за зобов'язанням суду першої інстанції оригіналу (для огляду) договору № 15/11 про надання послуг перевезення пасажирів від 15.11.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентал груп" , а також оригінал (для огляду) акту виконання робіт по вказаному договору свідчить про їх відсутність взагалі.

Таким чином, надана для огляду в судовому засіданні позивачем ксерокопія договору №15/11 від 15.11.2013 р. не підтверджує факту укладення договору, досягнення істотних умов договірних відносин.

Зважаючи на вищенаведене скаржник стверджує, що суд першої інстанції хибно посилається на ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України, визначаючи договір № 15/11 про надання послуг перевезення пасажирів від 15.11.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентал груп" укладеним у спрощений спосіб, так як відповідно до ч. 8 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

При цьому суд відзначає, що відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Матеріалами справи підтверджується, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентал груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" був укладений правочин (Договір № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013) у спрощений спосіб.

Зокрема, в матеріалах справи наявне електронне листування представників сторін щодо надання послуг з перевезення.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Згідно зі статтею 8 вказаного закону, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Крім того, відповідно до письмових та усних пояснень позивача, правочин було укладено шляхом електронного листування, зокрема, шляхом підписання, скріплення печаткою та сканування тексту Договору № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 з подальшим надсиланням його електронної копії іншій стороні.

В своїй апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" зазначає, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку, стосовно того, що грошові кошти перераховані скаржником позивачу в сумі 10 000, 00 грн. та 5000,00 грн. є не попередньою оплатою, а оплатою за надані послуги, спираючись на те, що надані кошти були перераховані позивачу 27.01.2014 р. та 10.04.2014 р. відповідно, а послуги нібито надавались в період з 18.11.2013 р. по 22.11.2013 р.

Вищенаведене скаржник аргументує тим, що рахунок-фактури не є свідченням факту здійснення господарської операції, яка може підтверджуватись лише первинними документами бухгалтерської звітності, а посилання суду першої інстанції на дату здійснення платежу не може бути взята до уваги, оскільки факт надання послуг перевезення не був доведений позивачем, а тим більше не може бути встановлений період надання послуг.

Варто зазначити, що на виконання умов Договору № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 р., позивач надав відповідачу послуги з перевезення на суму 36872 грн. 00 коп., у зв'язку з чим було виставлено рахунок-фактуру № С-00001027 від 28.11.2013 р.. Зокрема, у вказаному рахунку-фактурі є посилання на номер Договору - № 15/11 та дату його укладення - 15.11.2013 р., а також зазначено призначення платежу - послуги з внутрішнього перевезення пасажирів автомобільним транспортом.

При цьому на підтвердження наданих послуг за Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 р. позивачем надано суду реєстр транспортних послуг з 17.11.2013 р. по 22.11.2013 р. за вказаним договором на суму 36872 грн. 00 коп., довідку про графік перевезень на замовлення відповідача, маршрутні листи та податкова накладна.

Втім, відповідач свої зобов'язання з оплати за отримані послуги з перевезення за Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 р. виконав частково, сплативши 10000 грн. 00 коп. згідно з платіжним дорученням № 1573 від 27.01.2014 р. та 5000 грн. 00 коп. згідно з платіжним дорученням № 1944 від 10.04.2014 р., належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, а також банківськими виписками, наданими позивачем від 28.01.2014 р. та 10.04.2014 р..

При цьому, призначенням платежу у вказаних платіжних дорученнях є плата за послуги внутрішнього перевезення згідно з рахунком-фактурою № С-00001027 від 28.11.2013 р., що також підтверджується наданими позивачем банківськими виписками.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що грошова сума у розмірі 15000 грн. 00 коп., яка була перерахована скаржником на рахунок позивача згідно з платіжними дорученнями № 1573 від 27.01.2014 р. та № 1944 від 10.04.2014 р., є сумою оплати, оскільки призначення платежу має чітке формулювання - за послуги внутрішнього перевезення, а ні в якому разі не попередня оплата, як стверджує в своїй апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД".

Крім того, скаржником не було надано суду доказів існування будь-яких інших договірних зобов'язань з позивачем, які передбачали б здійснення попередньої оплати.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що грошові кошти у розмірі 15000 грн. 00 коп., перераховані за платіжними дорученнями № 1573 від 27.01.2014 р. та № 1944 від 10.04.2014 р., є саме сплатою заборгованості за Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 р., а не попередньою оплатою, адже матеріалами справи підтверджується, що послуги з перевезення були надані позивачем у період з 18.11.2013 р. по 22.11.2013 р., а оплата 5000 грн. 00 коп. та 10000 грн. 00 коп. була здійснена відповідачем відповідно 27.01.2014 р. та 10.04.2014 р..

Згідно з п. 3.2 Договору, замовник здійснює платежі за послуги згідно Договору в національній грошовій одиниці України на підставі рахунка виконавця банківським переказом грошових коштів на вказаний у договорі рахунок протягом 5 робочих днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Позивачем не надано суду доказів підписання відповідачем акту приймання-передачі наданих послуг за Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 р..

Однак, судом встановлено факт надання послуг позивачем та прийняття їх відповідачем, що підтверджується здійсненням часткової оплати за Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 р., та відсутністю у матеріалах справи доказів направлення відповідачем позивачу будь-яких заперечень щодо обсягу та якості наданих послуг. Умовами договору також не передбачено обов'язку позивача направляти акти приймання-передачі наданих послуг відповідачу.

Крім того, суд приходить до висновку, що умова договору щодо встановлення строку виконання обов'язку з оплати послуг протягом 5 робочих днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, по суті не містить конкретно визначеного строку здійснення оплати.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином, умова Договору № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 (замовник здійснює платежі за послуги згідно Договору в національній грошовій одиниці України на підставі рахунка виконавця банківським переказом грошових коштів на вказаний у договорі рахунок протягом 5 робочих днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг) не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, так як підписання акту залежить від волі сторін договору, а отже, містить суб'єктивний елемент можливості зловживання стороною договору її правами та сприяння ненастанню строку оплати, що також суперечить вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості вих. № 418 від 24.12.2013, яка була надіслана за допомогою кур'єрської служби доставки Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерсітіпост", та яку відповідач отримав 27.12.2013, що підтверджується актом виконаних робіт № 133-12/13 від 31.12.2013, складеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерсітіпост", а також інформацією на сайті http://intercitypost.com/treking за ідентифікатором пошуку 044-292820.

Таким чином, обов'язок здійснити оплату скаржник повинен був виконати до 04.01.2014, та, відповідно, з 04.01.2014 виникло прострочення виконання обов'язку з оплати.

Крім того, позивач до суду подав роздруківку переписки зі скаржником і у листі від серпня 2014 р., який було направлено працівником апелянта зазначалось, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" у погашення свого боргу готове передати своє майно, але оскільки позивач з переданого переліку не знайшов майна, яке б йому знадобилось, він відмовився і попросив погасити борг грошима. Дані докази спростовують твердження скаржника з приводу того, що він не отримував надані послуги.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на те, що скаржник доказів належного виконання своїх зобов'язань за укладеним між сторонами Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 суду не надав, суд прийшов до висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентал груп" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" основного боргу в розмірі 21872 грн. 00 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 4059 грн. 79 коп. пені за період з 03.12.2013 по 27.08.2014 у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" умов Договору № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2.1 Договору, за несвоєчасну оплату рахунків виконавця за надані послуги замовник за письмовою вимогою зобов'язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції визнав його необґрунтованим та таким, що не відповідає передбаченим законодавством порядку і способу нарахування, зважаючи на те, що нарахування пені має здійснюватися з 04.01.2014 (відповідно до вище встановленого строку виконання зобов'язання відповідача) та, у відповідності до статті 232 Господарського кодексу України, не перевищувати шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто, з 04.01.2014 по 28.06.2014 (з урахуванням заявленого позивачем періоду нарахування пені).

Здійснивши власний розрахунок, враховуючи базу для нарахування пені, заявлену позивачем, (21872 грн. 00 коп. * 13% / 365 * 101 день (з 04.01.2014 по 14.04.2014) = 786 грн. 79 коп.; 21872 грн. 00 коп. * 19% / 365 * 75 днів (з 15.04.2014 по 28.06.2014) = 853 грн. 91 коп.) суд прийшов до висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" підлягає стягненню пеня в розмірі 1640 грн. 70 коп. за період з 04.01.2014 по 28.06.2014, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентал груп" в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 4059 грн. 79 коп. підлягають частковому задоволенню в розмірі 1640 грн. 70 коп.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 487 грн. 18 коп. за період з 03.12.2013 по 27.08.2014.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивач здійснював нарахування 3% річних з 03.12.2013, тоді як правильним для нарахування 3% річних є період з 04.01.2014 по 27.08.2014.

За розрахунком суду, враховуючи заявлену позивачем базу для нарахування 3% річних, (21872 грн. 00 коп. * 3% / 365 * 236 дні = 424 грн. 26 коп.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентал груп" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" 3% річних в розмірі 487 грн. 18 коп. підлягають частковому задоволенню в розмірі 424 грн. 26 коп.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" інфляційні втрати в розмірі 2755 грн. 87 коп. за грудень 2013 року - серпень 2014 року.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості та, здійснивши власний розрахунок, встановив, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентал груп" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" інфляційних втрат в розмірі 2755 грн. 87 коп. підлягають частковому задоволенню в розмірі 2690 грн. 26 коп. (за період з січня по серпень 2014 року, без урахування грудня 2013 року).

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. у справі № 910/19128/14.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм законодавства, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги чи скасування рішення у суду не вбачається.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. у справі № 910/19128/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. у справі № 910/19128/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/19128/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

М.М. Новіков