Постанова № 42540855, 26.01.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2015 р. Справа№ 910/16347/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Новікова М.М.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Сидоришина Т.В. за дов. №15 від 31.07.2014 р.

від відповідача: Данілова Т.О., за дов б/н від 17.10.2013 р.

розглянувши у

відкритому судовому

засіданні апеляційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Поляна Україна

Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.10.2014 р.

у справі № 910/16347/14 (судді: Домнічева І.О.)

за позовом Комунального підприємства „Київтранспарксервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Поляна Україна

Груп"

про стягнення 17 865, 52 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. у справі № 910/16347/14 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляна Україна Груп" на користь Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" 16 800 (шістнадцять тисяч вісімсот) грн. основного боргу, 710 (сімсот десять) грн. 80 коп. пені, 354 (триста п'ятдесят чотири) грн. 72 коп. 3% річних, а також 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю „Поляна Україна Груп" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. у справі № 910/16347/14, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства „Київтранспарксервіс" відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального та неправильно застосовано норми матеріального права, а також висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 р. у справі № 910/16347/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Поляна Україна Груп" прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 15.12.2014р.

15.12.2014р. в судове засідання з'явились уповноважені представники позивача та відповідача. Колегія суддів, порадившись на місці ухвалила оголосити перерву до 26.01.2015 р.

26.01.2015 р. в судове засідання з'явились всі уповноважені представники сторін.

Представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги та просить суд її задовольнити, також скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. у справі № 910/16347/14 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства „Київтранспарксервіс" відмовити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. у справі № 910/16347/14 без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Поляна Україна Груп" без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вбачається з копій матеріалів справи, 30.12.2012р. між Комунальним підприємством "Київтраспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поляна Україна Груп" було укладено Договір про надання в експлуатацію фіксованих місць для денного паркування №1.1-165.11, відповідно до умов якого (п. 1.1 Договору) позивач надає відповідачу право на експлуатацію 7 фіксованих місць для щоденного паркування автотранспортних засобів за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 44.

Згідно з п. 3 Рішення Київської міської ради "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" від 26.06.2007 р. N 930/1591, комунальне підприємство "Київтраспарксервіс" є єдиним оператором з паркування транспортних засобів, яке займається стягненням паркувального збору та виготовленням єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції додаткової угоди від 27.06.2013р.) сторони погодили загальну вартість використання фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів у розмірі 3 360,00 грн. на місяць.

Згідно п. 3.2. Договору, розрахунок між сторонами здійснюється щомісячно шляхом оплати у розмірі 100% місячної вартості послуг не пізніше п'ятнадцятого числа поточного місяця.

При цьому, пунктом 3.3. Договору зазначено, що позивач щомісячно, не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітнім надає відповідачу в двох примірниках акт приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з п. 3.4 Договору відповідач зобов'язаний протягом 2 (двох) календарних днів з дня отримання акту приймання-передачі наданих послуг підписати його та повернути позивачу один примірник акту.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2012р. до 31.12.2012р. (п. 5.1. Договору).

У відповідності до умов Договору, позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі і надав скаржнику для підписання відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), що підтверджено доказами направлення, наявними в додатках до позовної заяви.

Проте, скаржник здійснив оплату лише частково, що підтверджується Довідкою про надходження коштів ПАТ „КБ „Хрещатик" №43-65/90 від 05.02.2014 р., а з серпня 2013 р. оплачувати надані послуги позивача без належного повідомлення взагалі припинив.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до приписів п. 5.2 Договору, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його розірвання. Договір вважається продовженим ще на один рік.

В матеріалах справи відсутні будь-які повідомлення сторін про розірвання договору. Таким чином, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що строк дії вищевказаного Договору було продовжено до 31.12.2013р.

Відповідно до п. 3.5 Договору, якщо на думку скаржника надані позивачем послуги не відповідають встановленим вимогам, то протягом 3-х робочих днів місяця, наступного за звітним, скаржник повинен надати мотивовану відмову від прийняття послуг. Якщо в установлений строк позивач не одержить підписаний акт приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову від підписання акту, послуги вважаються прийнятими з виконанням всіх умов Договору. Акт без підпису скаржника вважається прийнятим за умови наявності запису "Зауважень від Сторони-2 (скаржник) не надійшли".

Таким чином, з матеріалів справи вбачається що, скаржник не підписав акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за серпень 2013 р., вересень 2013 р., жовтень 2013 р., листопад 2013 р. та грудень 2013 р. Також варто зазначити, що від Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляна Україна Груп" не надійшло на адресу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" мотивованої відмови скаржника від прийняття послуг паркування, на актах проставлена відмітка "Зауваження від сторони-2 не надійшли", а отже послуги за вказаний період за договором вважаються прийнятими скаржником без зауважень.

Як було зазначено раніше, спірний договір укладений між сторонами 30.12.2011р., який з урахуванням визначеного розділом 5 порядку набрання та продовження його чинності, пролонгований за згодою сторін до 31.12.2013р.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на Постанову Кабінету Міністрів України №583 "Про внесення змін до Правил паркування транспортних засобів, якою доповнено Правила паркування транспортних засобів пунктом 8-1, де визначено, що операторам заборонено передавати майданчики для паркування на тротуарах і проїжджій частині автомобільних доріг в користування іншим суб'єктам господарювання" прийнята 14.08.2013р.

Крім того, скаржник акцентує увагу суду на те, що позивач починаючи з 03.09.2013 р. не мав права надавати послуги передбачені договором №1.1-165.11, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 583 заборонено передавати суб'єктам місця для паркування на тротуарах та проїзній частині автомобільних доріг, відхиляються колегією суддів, з наступних підстав.

Згідно п. 8-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів" (Правила доповнено зазначеним пунктом згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 583) оператором забороняється передавати майданчики для паркування на тротуарах та проїзній частині автомобільних доріг у користування іншим суб'єктам господарювання.

У постанові Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 583, якою Правила доповнено зазначеним вище пунктом 8-1, не вказано, що вона має зворотну дію в часі.

Як вже зазначалось, договір № 1.1-165.11 про надання в експлуатацію фіксованих місць для денного паркування було укладено 30.12.2012р., тобто до набрання чинності зазначеною постановою (03.09.2013).

Враховуючи зазначене, постанова Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 583, розповсюджує свою дію на майбутнє та відповідно забороняє в подальшому передачу, тобто укладення договорів про надання в експлуатацію місць для паркування на тротуарах та проїзній частині автомобільних доріг, а не припиняє дію договорів, укладених раніше до набрання нею чинності.

Отже, зазначена постанова не звільняє сторін від виконання своїх зобов'язань за договором № 1.1-165.11 про надання в експлуатацію фіксованих місць для денного паркування.

За наведених обставин, враховуючи доведеність позивачем надання послуг скаржнику за договором №1.1-165.11, останній неправомірно ухиляється від свого обов'язку в частині оплати цих послуг.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що підставою виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.

Варто звернути увагу, що згідно зі ст.ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільному Кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість який надана Верховною Радою України, актами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Тобто, зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст.1,8 Конституції України).

Зважаючи на вещевикладене, необхідно зазначити, що Договір, укладений між сторонами 30.12.2011р., який з урахуванням визначеного розділом 5 порядку набрання та продовження його чинності, пролонгований за згодою сторін до 31.12.2013р. відповідав вимогам закону станом на момент вчинення правочину, а відтак сторони діяли в межах чинного законодавства України станом на момент укладення договору. Таким чином, дія постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013р. №583 буде застосовуватись до відносин, які виникли після набрання нею чинності.

Послуги за договором приймались в подальшому скаржником без зауважень. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості послуг за користування місцями для паркування транспортних засобів в розмірі 16 800,00 грн.

Згідно п.5.10 Договору, закінчення строку дії цього Договору в будь-якому випадку не звільняє Сторін від виконання зобов'язань, взятих на себе за даним Договором.

Посилаючись на абзац 1 ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними. Та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пункт 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної в п. 3.1 цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

За розрахунком позивача, не спростованим у встановленому законом порядку відповідачем, останній за порушення зобов'язань за Договором має сплатити 710,80 грн. пені.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також варто зазначити, що з метою врегулювання спору в досудовому порядку, Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" листом №147 від 27.01.2014 р. повідомив скаржника про наявність в останнього заборгованості та поставив вимогу її сплатити.

Проте, скаржник жодним чином не відреагував на надісланий Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" лист і не оплатив вартість послуг відповідно до Договору за серпень - грудень 2013 р.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. у справі № 910/16347/14.

Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм законодавства, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги чи скасування рішення у суду не вбачається.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. у справі № 910/16347/14 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Поляна Україна Груп" залишити без задоволення, а рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. у справі № 910/16347/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/16347/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

М.М. Новіков