Ухвала суду № 42535313, 30.01.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

30.01.2015 м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючогосудді КОНДОРА Р.Ю.

суддівКОЖУХ О.А., ЧУЖІ Ю.Г.

при секретаріМАРЧИШАКУ Ю.М.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 вересня 2014 р., -

в с т а н о в и л а :

ПАТ КБ «ПриватБанк» у червні 2014 р. звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3 Позов мотивувався тим, що ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», 23.01.2007 уклало з ОСОБА_3 кредитно-заставний договір № MKZ0SE00000052, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 15000,00 грн зі сплатою за користування коштами 24,0% відсотків річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач виконав свої зобов'язання за договором, надав кредит, а відповідач свої зобов'язання порушив і спричинив виникнення боргу, який станом на 26.03.2014 складав 123447,51 грн, з яких: 705,87 грн - заборгованість за кредитом, 38013,86 грн - заборгованість за процентами, 4275,00 грн - заборгованість за комісією, а також 80452,78 грн пеня. Посилаючись на ці обставини, на положення ЦК України щодо строку дії договору, припинення зобов'язання та щодо права вимоги боргу (ст. 599, ст. 631 ч. 1, ст. 1054), на інші норми щодо виконання зобов'язань, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 23.01.2007 № MKZ0SE00000052 у розмірі 123447,51 грн із вищевказаними складовими та покласти на нього судові витрати.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 16.09.2014 у позові відмовлено за спливом позовної давності.

Позивач ставить в апеляції питання про скасування рішення суду та задоволення позову. На думку апелянта, рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору, а зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У письмових запереченнях на апеляцію представник відповідача ОСОБА_4 вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта ОСОБА_5, яка скаргу підтримала, представника відповідача ОСОБА_4, який скаргу не визнав, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив того, що позивач пропустив позовну давність, про застосування якої заявив відповідач, що є підставою для відмови в позові. Рішення суду відповідає вимогам закону, обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дано правильну оцінку.

Встановлено, що Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», уклало 23.01.2007 з ОСОБА_3 кредитно-заставний договір № MKZ0SE00000052 «Подієве», на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 15000,00 грн зі сплатою за користування коштами 24,0% відсотків річних на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 6-9, 12-15). Сторони договору узгодили, що кредит видано на строк з 23.01.2007 по 23.01.2010 з погашенням його протягом 36 місяців щомісячними платежами (п.п. 1.1., 3.2.4., 8.1. та інші положення договору). Відповідач порушив свої зобов'язання за договором і спричинив виникнення боргу, який станом на 26.03.2014 позивач визначив у розмірі 123447,51 грн, з яких: 705,87 грн - заборгованість за кредитом, 38013,86 грн - заборгованість за процентами, 4275,00 грн - заборгованість за комісією, а також 80452,78 грн пеня (а.с. 4-5). З розрахунку боргу випливає, що останній платіж на виконання позичальником зобов'язань за договором зафіксований 17.12.2010 у розмірі 500,00 грн, що обліковані в графі «сума пені отримана». Після цього відповідач не сплачував банку коштів на виконання умов кредитного договору та не вчиняв дій, які б свідчили про визнання боргу. У судах першої та апеляційної інстанцій відповідач не спростовував елементів боргу та його розрахунку, поданого банком, натомість у письмових запереченнях від 22.07.2014 на позов, поданих суду першої інстанції, просив застосувати позовну давність, вказуючи на її пропуск позивачем як щодо заборгованості за кредитними платежами, так і щодо пені (а.с. 21-24), свою правову позицію в справі представник відповідача підтримав і в апеляційному суді.

Враховуючи положення ст.ст. 256, 257, ст. 258 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 260, ст. 261 ч.ч. 1, 5, ст. 266, ст. 267 ч.ч. 3, 5 ЦК України, колегія суддів констатує, що на час пред'явлення кредитором позову до боржника (червень 2014 р.) трирічна позовна давність, що застосовується до основної вимоги в спірних правовідносинах, спливла 17.12.2013, що означає й сплив спеціальної позовної давності. Відповідач зробив заяву про застосування позовної давності, тоді як позивач не ставив питання про поновлення йому позовної давності за пред'явленими вимогами.

ЦК України встановлює правила щодо необхідності належного виконання договірних зобов'язань; обов'язку позичальника повернути кредитору усе заборговане та права кредитора відповідно до умов договору та положень закону вимагати виконання порушеного зобов'язання, стягнення боргу, сплати неустойки; обов'язку саме особи, яка порушила зобов'язання, доводити відсутність своєї вини (ст.ст. 11-16, 202, 509, 525, 526, 549, 550, 610, 614, 622-625, 629, 1054). Відповідач не довів відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання.

Поряд із цим, сплив позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, за умови обґрунтованості вимог є самостійною підставою для відмови в позові (ст. 267 ч. 4 ЦК України). Суд першої інстанції правильно застосував положення частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України, інші положення закону, які регулюють позовну давність, мав підстави для застосування позовної давності і обґрунтовано відмовив у позові внаслідок її спливу.

Позивач, пред'являючи позов, не вказав у заяві строку, на який був виданий кредит, тоді як договором такий був встановлений. Свою правову позицію у судах першої та апеляційної інстанцій позивач обґрунтовував посиланням на ст. 3 ч. 1, ст. 599, ст. 631 ч.ч. 1, 4, ст. 1054 ЦК України, роблячи акцент на тому, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору; закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а кредитним договором було обумовлено, що договір діє з моменту його укладення до повного виконання зобов'язань сторонами, тобто, термін дії договору обумовлений моментом повного виконання зобов'язань.

З такою правовою позицією сторони погодитись неможливо, оскільки вона не ґрунтується на законі, виходить з його невірного тлумачення та не відповідає обставинам справи. Так, сторони шляхом вільного волевиявлення уклали кредитний договір, яким визначили і строк кредитування, що є істотною і обов'язковою до виконання умовою кредитного договору, сторони визначили і строки та розміри виконання договору частинами (внесенням щомісячних платежів), своїми діями сторони створили для себе цивільні права і обов'язки, що виникли з кредитного договору, правомірність якого презюмується. Дії сторін відповідають як наведеним вище нормам УК України, так і положенням ст. 6, ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 12 ч. 1, ст. 13 ч. 1, ст. 14 ч. 1, ст.ст. 204, 626-629, 631, 638, 639, ст. 1049 ч. 1, ст. 1054 ч. 2 цього Кодексу. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок; позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 251 ч. 1, ст. 253 ч. 1, ст. 256 ч. 1 ЦК України).

Отже, кредит був виданий на певний строк, а необхідність належного виконання боржником свого зобов'язання, право банку вимагати борг за договором, реалізувати свої права як кредитора, не суперечать установленим законом правилам про позовну давність, які в даному випадку, з одного боку, стимулюють кредитора до своєчасних дій на захист свого права, яке було порушене вже внаслідок несвоєчасної сплати щомісячних платежів, з іншого боку, захищають і боржника та сприяють усталеності правовідносин, не допускаючи їх невизначеності протягом надто тривалого часу, невиправданого збільшення розміру стягнення з боржника та враховують, що сторони розпоряджаються своїми цивільними правами, в т.ч., правом на захист (ст. 20 ч. 1 ЦК України), вільно і на власний розсуд.

Відтак, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляцію, доводи якої законності рішення суду не спростовують, слід відхилити, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 вересня 2014 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді