Рішення № 42533548, 27.01.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1620/15

Головуючий у першій інстанції Турецький О. С.

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Колеснікова Г.Я.,

суддів - Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

при секретарі - Томашевській К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 8 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва, відновлення демонтованого паркану, стягнення матеріальної і моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2006 року ОСОБА_5 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності належить земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Власником суміжної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 є ОСОБА_6, який зніс належний йому одноповерховий будинок та без відповідної проектної документації, погодження компетентних органів, самочинно демонтував огорожу та побудував на межі земельних ділянок двоповерховий будинок, дах якого більш ніж на 60 см. виступає за межі її земельної ділянки.

Внаслідок самочинного будівництва погіршилася інсоляція та вентиляція її житлового будинку, були деформовані стіни, дах, а також зіпсувались фундамент та конструкції її дерев'яного будиночка, замість якого вона вимушена була побудувати цегельний.

Під час будівництва відповідач звалював на її територію будівельний бруд та сміття, висловлював погрози та образи, що призвело до погіршення її здоров'я.

Остаточно уточнивши позовні вимоги в травні 2008 року, визначивши відповідачами подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7, позивач просила усунути перешкоди в користуванні власністю, шляхом зобов'язання відповідачів:

- знести за власний рахунок самовільно побудований 2-х поверховий житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2;

- відновити демонтований паркан,

а також стягнути з відповідачів матеріальну і моральну шкоду в розмірі 300000 грн. (т. 1 а.с. 54-56, т. 2 а.с. 298-299).

Крім того, у вересні 2006 року Управління архітектури та містобудування ОМР звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про приведення самочинно реконструйованого житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 у попередній стан, згідно технічною документацією, зареєстрованою в КП "ОМБТІ та РОН", шляхом знесення самочинно побудованих прибудови та другого поверху (т. 1 а.с. 3-5).

У жовтні 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом в якому, після неодноразових уточнень та доповнень, визначивши відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яка також представляла інтереси неповнолітнього ОСОБА_8, остаточно просили зобов'язати відповідачів:

- знести за власний рахунок самовільно побудований 2-х поверховий житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2;

- відновити демонтований паркан;

- визнати недійсним договір міни від 31 липня 2006 року,

а також стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі по 500000 грн. кожному (т. 1 а.с. 16-17, 108, т. 2 а.с. 11-13, 27-29, 36- 38, 200).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2007 року залучено ОСОБА_3, ОСОБА_4 в якості третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, до участі у справі за позовом Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради до ОСОБА_6, третя особа: Одеська міська рада, про знесення самочинно побудованого будівництва та зобов'язання відповідача відновити демонтований паркан (т.2 а.с. 66).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2007 року цивільну справу № 2-985/07 за вищевказаними позовними заявами Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та цивільну справу № 2-5889/07 за позовною заявою ОСОБА_7 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про виділення нерухомого майна в натурі, визнання права власності на виділене нерухоме майно, об'єднано в одне провадження (т. 2 а.с. 69-70).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 4 лютого 2008 року до участі у справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 про визнання договору міни від 31 липня 2006 року недійсним залучено треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Приморька районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, ОСОБА_10 та приватний нотаріус ОСОБА_11 (т. 2 а.с. 173-174).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 січня 2013 року позовна заява ОСОБА_7 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про виділення нерухомого майна в натурі та визнання права власності залишена без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України (т. 5 а.с. 39).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 8 жовтня 2014 року (з урахуванням ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2014 року про усунення описки) позовні заяви:

- Управління архітектури та містобудування ОМР до ОСОБА_6, треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_4 про приведення приміщення у попередній стан;

- ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, за участю третіх осіб: ОСОБА_9, ОСОБА_10, приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу ОСОБА_11, про знесення самочинного будівництв, відновлення демонтованого паркану, визнання недійсним договір міни, стягнення моральної шкоди,

залишені без розгляду (т. 5 а.с. 245, т. 6 а.с. 20-23).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 8 жовтня 2014 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва, відновлення демонтованого паркану, стягнення матеріальної і моральної шкоди залишено без задоволення (т. 5 а.с. 247-249).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять рішення Приморського районного суду м. Одеси від 8 жовтня 2014 року скасувати з підстав порушення судом п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

До апеляційної скарги апелянти додали саме копію оскарженого рішення від 8 жовтня 2014 року (т. 5 а.с. 255-256).

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 8 жовтня 2014 року позивачем ОСОБА_5, представник якої брав участь в судовому засіданні 8 жовтня 2014 року (т. 5 а.с. 242-243), не оскаржено.

Ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 8 жовтня 2014 року (з урахуванням ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2014 року про усунення описки) про залишення без розгляду позовної заяви Управління архітектури та містобудування ОМР, а також позовної заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , будь-ким з осіб, які брали участь у справі, в т.ч. ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в апеляційному порядку не оскаржена та відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України не перевіряється.

Учасники цивільного процесу, крім представника позивача, в судове засідання не з'явились.

Про час і місце розгляду справи сповіщені належним чином, в т.ч. апелянти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які знаходяться за межами України, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи (т. 6 а.с. 7, 8 9, 34, 35, 36, 41-43, 44, 45).

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_13, яка просила апеляційну скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивач не є представником відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, в розумінні ст. 376 ЦК України, та не має повноважень на подачу позову з вимогами про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, провести відповідну перебудову;

- позивачем не доведено в чому полягає істотне порушення відповідачем будівельних норм і правил, та яких архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних вимог і правил не додержались відповідачі при здійсненні реконструкції житлового будинку;

- позивач не довела, які саме моральні та фізичні страждання їй спричинено діями відповідачів, та не надала розрахунку спричинення такої шкоди.

Незважаючи на правильність рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 повністю погодитись із всіма вказаними висновками суду не можна на таких підствах.

Положеннями статей 16, 391, 386 ЦК України встановлено, що власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом приведення самочинної будівлі у попередній стан у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будують ся на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності па нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" роз'яснено, що відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Тобто позивач, який не є органом державної влади або місцевого самоврядування, звертаючись до суду з вимогою про приведення будинку у первісний стан, має довести суду, що самочинним будівництвом йому створено перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Сам по собі факт самочинного будівництва (реконструкції), ще не свідчить про наявність порушеного права такого позивача у розумінні ст. 391 ЦК України.

Звертаючись до суду позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

ОСОБА_5, заявлено вимоги до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва, відновлення демонтованого паркану, стягнення матеріальної і моральної шкоди з підстав ст.ст. 376, 386, 391 ЦК України, і саме ці вимоги вирішив суд.

Колегія суддів вважає, що обравши такий спосіб захисту, позивач, в силу ст. 10 ЦПК України не довела, як правову, так і фактичну підставу вимог.

Згідно наявним у справі матеріалам ОСОБА_5 на підставі рішення Одеської міської ради від 28 січня 2005 року №3674-ІV передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0567 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, із земель житлової та громадської забудови міста, раніше наданих у користування.

Із змісту технічного паспорта, складеного КП "ОМБТІ та РОН" 21 червня 2002 року вбачається, що власником житлового будинку, розташованого на цій земельній ділянці є ОСОБА_5 (т. 1 а.с.65).

На підставі договору дарування частини житлового будинку від 2 липня 1998 року ОСОБА_6 став власником ? частини одноповерхового будинку загальною площею 80 кв.м. та господарських будівель по АДРЕСА_2, що розташований на земельній ділянці розміром 504 кв.м. (т. 2 а.с. 2).

Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0269 га, був виданий ОСОБА_6 1 червня 2001 року (т. 1 а.с. 36).

На підставі договору дарування частини житлового будинку від 22 березня 2000 року ОСОБА_6 подарував своїй дружині ОСОБА_7 та сину ОСОБА_8 в рівних частинах 3/25 вказаного вище будинку (т. 1 а.с. 141).

Установлено, що 31 липня 2006 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 з однієї сторони та їх малолітнім сином ОСОБА_8, від імені та в інтересах якого діяв ОСОБА_10, було укладено договір міни нерухомістю, за умовами якого у власність ОСОБА_8 надійшло 22/50 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, та складається в цілому з житлового будинку загальною площею 139,2 кв.м., в тому числі житловою площею 80 кв.м. (т.1 а.с.142).

Указана угода зареєстрована у державному реєстрі правочинів і відповідно до цього договору ОСОБА_8 був виданий державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0269 га серії ЯГ № 950612 від 15 грудня 2006 року (т. 1 а.с. 143, 191).

Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які є подружжям, самочинно, без відповідного дозволу й затвердженого проекту здійснили реконструкцію будинку.

Після реконструкції загальна площа двоповерхового будинку складає 178 кв.м., у тому числі житлова 78,8 кв.м. (т. 1 а.с.194).

Згідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 58, 59 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їх них вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування, а також докази, які одержані з порушенням порядку встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обґрунтування висновків суду припущеннями цивільним процесуальним законом не дозволяється (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Низка листів компетентних державних органів та органів місцевого самоврядування, наданих позивачем, дійсно свідчать про факт здійснення відповідачами самочинного будівництва (т. 1 а.с. 61, 62, 63).

Разом з тим доводи позивача, що внаслідок самочинної реконструкції погіршилась інсоляція та вентиляція її житлового будинку, деформовані стіни, дах, зіпсувались фундамент та конструкції її дерев'яного будиночка, засмічувалась її земельна ділянка, знесено паркан тощо взагалі не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами.

За таких обставин підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва та відновлення демонтованого паркану у суду першої інстанції не було.

Враховуючи те, що:

- вимога позивача про стягнення з відповідачів матеріальної і моральної шкоди знаходиться у причинному зв'язку з вимогами наведеними вище та які не доведені;

- позивач не навела міркування, з яких вона виходила, визначаючи розмір матеріальної і моральної шкоди в сумі 300 000 грн.;

- позивач не надала суду розрахунок та докази, які підтверджують розмір заподіяної шкоди, правильним є висновок суду про відмову у задоволені позову й в цій частині.

Відповідно до ст. 33 ЦПК України право залучати до участі у справі співвідповідачів належить виключно позивачу.

Проте, позивачем не заявлено вимоги до осіб, чиї права та обов'язки міг вирішити суд у разі задоволення позову, а саме до:

- ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, який відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 15 грудня 2006 року є власником земельної ділянки площею 0,0269 га, яка розташована в АДРЕСА_2 на якій було здійснено самочинне будівництво (т. 1 а.с.145, 191);

- ОСОБА_14, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 з квітня 2000 року(т. 2 а.с. 9, т. 4 а.с. 161).

Враховуючи те, що таким правом ОСОБА_13 не скористалась, а при вирішенні спору про знесення самочинного будівництва відповідачами, крім ОСОБА_6 та ОСОБА_7, мали бути й власник земельної ділянки ОСОБА_8 та ОСОБА_14, зареєстрований та проживаючий у житловому будинку, розташованому за вищевказаною адресою, підстав для скасування рішення суду та задоволення позову ОСОБА_5 також не вбачається.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5 в повному обсязі.

Доводи апелянтів, що суддя не розглянув іх заяву про відвід судді Турецького О.С. спростовується змістом ухвали Приморського районного суду від 8 жовтня 2014 року, якою вказана заява залишена без задоволення (т.5 а.с. 244).

Разом з тим рішення суду підлягає зміні з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_5 у позові про захист прав власника суд першої інстанції також виходив з того, що позивач не є представником відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, в розумінні ст. 376 ЦК України, та не має повноважень для подачі позову з вимогами про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Колегія суддів вважає необхідним виключити цей помилковий висновок суду із мотивувальної частини рішення, який не відповідає нормам ст.ст. 16, 391, 386 ЦК України, положення яких було наведено вище та роз'ясненням, які містяться в абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)".

Статтею 215 ЦПК України чітко встановлені законодавчі вимоги щодо змісту рішення суду в якому повинні бути повно і правильно відображені відомості, що входять до складу кожної частини рішення: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної.

Зазначені вимоги закону суд першої інстанції не врахував.

Так із змісту позову ОСОБА_5, який вона в подальшому уточнила, вбачається, що відповідачами зазначено ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи до участі у справі не залучались, предметом позовних вимог визначено усунення перешкод в користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва, відновлення демонтованого паркану, стягнення матеріальної і моральної шкоди (т. 1 а.с. 54-56, т. 2 а.с. 298-299).

Проте, у вступній частині рішення суд помилково зазначив, що він розглядає позов третьої особи з самостійними вимогами, в т.ч. до ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, за участю третіх осіб: ОСОБА_9, ОСОБА_10, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11, про приведення приміщення у попередній стан, стягнення матеріальної та моральної шкоди (т. 5 а.с. 247).

У резолютивній частині рішення суд першої інстанції також помилково зазначив, що він залишив без задоволення позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5 (т. 5 а.с. 249).

Стаття 123 ЦПК України визначає зустрічний позов як самостійні вимоги відповідача до позивача для їх спільного розгляду з первісним позовом у рамках одного і того ж провадження.

У разі закриття провадження у справі за первісним позовом або залишення його без розгляду (ст.ст. 205, 207 ЦПК України), зустрічний позов у вступній частині рішення має бути визначений судом першої інстанції як позов.

За таких обставин вступна та резолютивна частини рішення мають бути викладені в належній редакції.

Частина 2 ст. 308 ЦПК України закріплює неможливість скасування правильного по суті і справедливого рішення з одних лише формальних міркувань.

Тому апеляційна скарга ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 8 жовтня 2014 року підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні.

При цьому колегія суддів вважає, що апелянти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які не є фахівцями в галузі права та не мали в справі представника, не позбавлені права подати апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 8 жовтня 2014 року (з урахуванням ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2014 року про усунення описки), якою залишено без розгляду їх позов до відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, обґрунтувавши поважність причин пропуску строку на її оскарження.

Керуючись ст. ст.303, 304, п.3 ч.1 ст.307, п.п.3, 4 ч. 1 ст.309, ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 8 жовтня 2014 року змінити

Викласти вступну частину рішення суду наступним чином:

"РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 жовтня 2014 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Турецького О.С.,

при секретарі - Гасуляк С.Г.,

за участю представника позивача - ОСОБА_13, представника відповідачів - ОСОБА_15,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва, відновлення демонтованого паркану, стягнення матеріальної і моральної шкоди".

Викласти резолютивну частину рішення суду наступним чином:

"ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва, відновлення демонтованого паркану, стягнення матеріальної і моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення".

Виключити із мотивувальній частини рішення суду висновок суду про те, що ОСОБА_5, в розумінні ст. 376 ЦК України, не вправі подавати позов з вимогами про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, провести відповідну перебудову.

В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 8 жовтня 2014 року залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання чинності.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков