Ухвала суду № 42519944, 19.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2015 року м. Київ К/9991/39596/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника відповідача Юрчук Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.02.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011

у справі № 2а-9337/10/2270

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Модуль»

до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.02.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кам'янець-Подільської ОДПІ від 12.11.2010 № 0001482342/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1400607,00 грн. основного платежу та в сумі 700304,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та від 12.11.2010 № 0002641742/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (найманих працівників) в сумі 4727,69 грн. основного платежу та в сумі 9455,38 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Кам'янець-Подільська об'єднана державна податкова інспекція Хмельницької області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні допущено заміну відповідача у справі - Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області її правонаступником - Кам'янець-Подільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення ВАТ «Модуль» за податковим повідомленням-рішенням Кам'янець-Подільської ОДПІ від 12.11.2010 № 0001482342/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1400607,00 грн. основного платежу та в сумі 700304,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки планової виїзної перевірки за період з 01.04.2009 по 30.06.2010, викладені в акті від 01.11.2010 № 2195/234/21338358, про порушення вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у неправомірному формуванні податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих за операціями з придбання позивачем товару (цинку металевого, марки ЦВ, в кількості 795834 т, в сумі 159166890 грн., в т.ч. 3183336 грн. ПДВ) у ТОВ «Метал Інтеграл» за договором поставки від 01.03.2010 № 01/03 згідно з додатком № 1.

Відповідач вважає, що операції з придбання товару не підтверджено первинними документами, зокрема документами щодо проведення розвантажувальних робіт, транспортування, доставки до складу, сертифікатом якості сировини. Також відповідач вважає, що у позивача не має права на податковий кредит з огляду на те, що розрахунки за товар здійснені шляхом передачі векселів, за якими на момент перевірки оплата не здійснена.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Виникнення у платника податків права на податковий кредит у зв'язку з придбанням товарів чи послуг за операціями з використанням векселів, регулюється відповідними нормами, зокрема пунктами 7.4 - 7.6 статті 7 зазначеного Закону.

Оскільки видані платником податку векселі не змінюють сум його податкового кредиту, такий податковий кредит визначається в загальному порядку за нормою підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто за датою здійснення першої з подій: або датою списання коштів у рахунок оплати придбаного товару (послуг), або датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг.

Таким чином, платник податку, який видав вексель для компенсації вартості придбаних товарів, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг.

При цьому для визначення підстав виникнення права платника податку на податковий кредит значення має рух товару, а не рух векселя, який обслуговує відповідні операції. Факт придбання товару із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закон України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар ще не здійснені.

Отже, у позивача право на податковий кредит виникло на дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару, які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальну господарську операцію, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, питання реального вчинення господарських операцій має з'ясовуватися на підставі оцінки усіх таких доказів в їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання реального здійснення господарських операцій, в результаті чого було встановлено, що господарські операції з поставки товару мали місце, підтверджені первинними, розрахунковими та іншими документами: договором поставки, договором зберігання, актами прийняття-передачі продукції на відповідальне зберігання та з відповідального зберігання, платіжними дорученнями про оплату послуг зберігання, податковими та видатковими накладними, які оцінені судами як належні докази вчинення господарських операцій.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на додану вартість. Підстав для задоволення касаційної скарги в цій частині не вбачається.

Разом з тим суд касаційної інстанції не може визнати законними оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог щодо податкового повідомлення-рішення про визначення позивачу податку з доходів фізичних осіб та вважає, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 12.11.2010 № 0002641742/0 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (найманих працівників) в сумі 4727,69 грн. основного платежу та в сумі 9455,38 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3, п. 7.3 ст. 7, п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»

Порушення наведених норм Закону, на думку податкового органу, полягало у тому, що позивач як податковий агент неправильно нарахував, утримав та перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб із сум доходу у вигляді заробітної плати фізичним особам-нерезидентам, застосовуючи ставку податку - 15 відсотків, визначену у п.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», тоді як до цих доходів фізичних осіб необхідно було застосувати спеціальну ставку податку, визначену в п. 7.3 ст. 7 цього Закону.

При цьому податковий орган виходить з того, що громадяни іноземних держав отримували доходи з джерелом походження з України в статусі нерезидентів, оскільки на момент перевірки документального підтвердження самостійного визначення резидентського статуту фізичних осіб - іноземців у порядку, передбаченому Наказом ДПА України «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу» від 05.10.2004 року № 581, не надано, зокрема не надано повідомлення (довідки) працедавця про самостійне визначення резидентського статуту фізичними особами - іноземцями.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV (далі - Закон) нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України, є платником податку.

Відповідно до абз. 1 п. 1.3. ст. 1 Закону дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України. Перелік таких доходів наведено у п.п. «а»- «ї» цього пункту, а також у п.п. «а»- «в» п.п. 9.11.1 п. 9.11 ст. 9 цього Закону.

Зокрема, відповідно до п.п. «д» п. 1.3 ст. 1 Закону до доходу з джерелом його походження з України належить будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь на території України, у вигляді заробітної плати, нарахованої (виплаченої, наданої) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України.

Пунктом 7.1 статті 7 цього Закону передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2, 7.4 цієї статті.

Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону (пункт 7.3 статті 7 Закону № 889-IV).

Згідно з п.п. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9 Закону № 889-IV якщо зазначені у п.п. 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

Податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону (абзац перший п. 1.15 ст. 1 Закону № 889-IV).

При цьому іноземці або особи без громадянства мають підтверджувати свій резидентський статус. Вони можуть самостійно визначити статус податкового резидента України шляхом звернення до податкового органу за місцем реєстрації в органах внутрішніх справ із відповідною заявою фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу, форма якої встановлена наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу» від 05.10.2004 № 581 (далі - наказ № 581).

Статус податкового резидента України таких іноземців чи осіб без громадянства підтверджується довідкою податкового органу, виданою відповідно до зазначеного наказу.

При отриманні фізичною особою резидентського статусу шляхом звернення до податкового органу і отримання від нього відповідної довідки, резидентський статус визначається на звітний податковий період (рік), а отже підтвердження свого резидентського статусу має здійснюватися такими особами щорічно, з податкового періоду, в якому іноземець отримав довідку.

У разі набуття нерезидентом статусу податкового резидента України (отримання відповідної довідки) доходи, одержані ним від працедавця за виконання трудової функції (заробітна плата), оподатковуються у загальному порядку, встановленому Законом № 889-ІV, за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15 відсотків). Якщо іноземець не виявив бажання підтвердити свій резидентський статус та не отримав довідки, яка є обов'язковою для підтвердження такого статусу, то його заробітна плата оподатковується за ставкою, вдвічі більшою за основну (30 відсотків).

Враховуючи наведене, працівникам-іноземцям також потрібно додатково підтверджувати свій резидентський статус у разі, якщо надані ними документи відповідають критеріям податкового резидентства, визначеним у пункті 1.20 статті 1 Закону № 889-ІV, оскільки довідка-підтвердження є підставою для оподаткування зарплати іноземних громадян за основною ставкою.

Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 у справі № 21-164а13 за позовом ТОВ «Ренесанс Капітал» до ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України, які, своєю чергою, зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.02.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011 змінити, виклавши резолютивну частину постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.02.2011 в такій редакції:

«Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області від 12.11.2010 № 0001482342/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 2100911,00 грн., в т.ч. 1400607,00 грн. основного платежу та 700304,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області від 12.11.2010 № 0002641742/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (найманих працівників) в загальній сумі 14183,07 грн., в т.ч. 4727,69 грн. основного платежу та 9455,38 грн. штрафних (фінансових) санкцій відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Модуль» судовий збір в сумі 1,70 грн. (одна гривня 70 коп.)».

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун