Ухвала суду № 42518384, 27.01.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/114/2015(м)

264/3525/14-ц

Категорія 55 Головуючий у 1 інстанції Кашицька С.А.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2015 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Ігнатоля Т.Г., Попової С.А.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі ПАТ «ММК ім. Ілліча») про стягення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу. Посилався на те, що перебував у трудових відносинах з відповідачем, який при виплаті заробітної плати не проводив передбачену діючим законодавством індексацію заробітної плати, внаслідок чого порушено його право на оплату праці, що має бути відновлено шляхом стягнення з ПАТ «ММК ім. Ілліча» середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні, за період з 13 грудня 2010 року по 17 лютого 2014 року, у сумі 109 150,84 грн., відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 609 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 07 листопада 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 2 000 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, моральну шкоду у розмірі 200 грн. та витрати з надання правової допомоги у розмірі 250 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» в дохід держави судовий збір в розмірі 487,20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення змінити, в частині розміру середнього заробітку за час затримки у розрахунку, посилаючись на те, що рішення суду про зменшення суми середнього заробітку не ґрунтується на вимогах закону.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 були повідомлені про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомили. На підставі ст.305 ЦПК України справа розглянута у відсутності позивача, який проти цього не заперечував в апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення проти скарги представника ПАТ «ММК ім. Ілліча» Новгородської В.В., дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

У відповідності до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач з 28 травня 2001 року по 10 грудня 2010 року перебував у трудових відносинах із ПАТ «ММК ім.Ілліча», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці (а.с.6-7). За цей період ОСОБА_2 нараховувалась і виплачувалась заробітна плата, але виплата індексації та компенсації втрати частини заробітної плати проведена підприємством тільки 18 лютого 2014 року в сумі 893,89 грн. - після особистого звернення позивача до ПАТ «ММК ім. Ілліча».

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції визначив розмір середнього заробітку в 2 000 грн. і виходив з розміру спірної суми, на яку мав право позивач - індексації та компенсації втрати частини заробітної плати, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Колегія погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У відповідності з роз'ясненнями п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року з подальшими змінами, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Таким чином, з урахуванням обставин справи та норм матеріального права, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про те, що у зв*язку із порушенням права на отримання повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_2 має право на задоволення вимог про стягнення середнього заробітку в розмірі 2 000 грн.

В апеляційній скарзі позивач, не погоджуючись з рішенням, вважає його однобічним та упередженим, а також таким, що позбавляє позивача на відшкодування компенсації, передбаченої ст.117 КЗпП України. Крім того вважає, що, відповідача звільнено від відповідальності занадто «м*яким» рішенням за умов грубого порушення трудового законодавства, а тому, просив про зміну рішення та стягнення середнього заробітку за весь час - з дня звільнення по день постановлення рішення суду, в сумі 109 150,84 грн..

Ці доводи скарги колегія суддів вважає непереконливими та такими, що не дають підстав для зміни рішення від 07 листопада 2014 року.

Так, зі справи вбачається, що позивач був звільнений 10 грудня 2010 року. Цей день був для нього останнім робочим (не вихідним) днем, а тому, відповідач мав з позивачем провести розрахунок в день звільнення, але не виконав вимоги закону в цій частині. ОСОБА_2 28 грудня 2013 року подав ПАТ «ММК ім.Ілліча» заяву, в якій просив провести розрахунок індексації його заробітної плати за період з 1 березня 2003 року по 10 грудня 2010 року та компенсації втрати частини заробітної плати, нарахувати і сплатити ці суми та надати відповідний розрахунок цих сум (а.с.35).

За даними ПАТ «ММК ім.Ілліча», підприємство визнало, що сума невиплаченої ОСОБА_2 індексації та компенсації втрати частини заробітної плати за період з березня 2003 року до липня 2006 року становила 1070,60 грн.

Зважаючи на те, що остаточний розрахунок по заробітній платі, у вигляді індексації та компенсації, відповідач провів у лютому 2014 року, суд першої інстанції правильно визнав право позивача на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та визначив суму середнього заробітку - 96 519,20 грн. за період з 13 грудня 2010 року до 17 лютого 2014 року, у відповідності з Порядом обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Однак, враховуючи положення ч.2 ст.117 КЗпП України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, суд першої інстанції обґрунтовано зменшив розмір середнього заробітку до 2 000 грн., оскільки вимоги ОСОБА_2 про стягнення індексації та компенсації з березня 2003 року до грудня 2010 року відповідачем не визнані, що давало суду підстави для частково задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у даній справі про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Передбачених законом підстав для визначення середнього заробітку позивача до дня ухвалення рішення у суду першої інстанції не було, оскільки встановлено, що розрахунок з ОСОБА_2 по виплаті індексації та компенсації проведено 18 лютого 2014 року.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо невідповідності судового рішення нормам матеріального права та висновкам, викладеним в рішеннях Верховного Суду України про те, що не ґрунтується на вимогах закону рішення про зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з істотністю суми заборгованості порівняно із середнім заробітком, є неспроможними, оскільки суд першої інстанції таких висновків не дійшов та в рішенні їх не навів.

Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем апеляційному суду не надано.

Відтак, доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено таке порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу, в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: Т.Г. Ігнатоля

С.А. Попова