Рішення № 42505380, 30.01.2015, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/6483/14-ц

№2/639/154/15

РІШЕННЯ

Іменем України

22 січня 2015 року Жовтневий районний суд м. Харкова

у складі: головуючого судді Іванової І.В.

за участю секретаря Тущенко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Харківської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про поновлення порушеного права та зобов'язання вчинити певні дії , суд-

ВСТАНОВИВ:

7 липня 2014 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про поновлення порушеного права та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 1 грудня 2014 року до участі у справі за клопотанням представника позивачки було залучено в якості співвідповідача Харківську міську раду.

У обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилається на те, що вона є власником 32/ 100 частини житлового будинку , що розташований за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18.04.2006 року . Іншими співвласниками вказаного житлового будинку є ОСОБА_3 - 43/100 частини , ОСОБА_4 - 25/100 частини . За вказаним домоволодінням у відповідності до договору купівлі-продажу та технічного паспорту рахується земельна ділянка площею 903 кв. м.. З метою отримання частки вказаної земельної ділянки у користування та розмежування земельної ділянки між власниками будинку нею було подано позовну заяву про визначення порядку користування земельною ділянкою. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 15.05.2012 року , рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.02.2012 року , яким було визначено порядок користування земельною ділянкою у вказаному вище домоволодінні між співвласниками , було скасоване , та ухвалене нове рішення, згідно якого з задоволені позову відмовлено. Оскільки відсутні докази про закріплення в установленому законом порядку земельної ділянки за житловим будинком АДРЕСА_1 , тому визначення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками є передчасним. Визначити порядок користування земельною ділянкою між співвласниками на даний час є неможливим , приватизувати вказану земельну ділянку окремо від ОСОБА_2 вона також не може , оскільки для здійснення вказаної процедури необхідно бажання усіх співвласників будинку , а ОСОБА_2 не має бажання здійснювати вказані дії. ОСОБА_2 не додержується правил добросусідства, передбачених ЗК України, постійно обмежує її , як співвласника земельної ділянки в її правах, самовільно без погодження з іншими співвласниками поставив ворота з кодовим замком, на фундаменті її споруди у дворі протягом останнього року взагалі поставив свій автомобіль , який є не рухомим і стоїть просто зі спущеними колесами, який перекрив доступ до дверей гаражу та просто заважає пересуватися по двору, чим обмежує використання нею спільної земельної ділянки та в доступі її гаражів , та вільного користування її частиною. З вказаних причин постійно виникають сварки, вона не може проживати в даному будинку . Вищевказаними діями відповідач завдав їй моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, так як він постійно її ображає, не додержується правил добросусідства, постійно обмежує її в користуванні земельною ділянкою, частиною будинку. Вказані душевні страждання були нанесені їй у зв'язку з психічним станом , що постійно здійснюються відповідачем.

У судовому засіданні позивачка та її представник повністю підтримали позовні вимоги та надали пояснення відповідні вищенаведеному.

Відповідач позов не визнав та пояснив, що позивач просить суд відновити становище , яке існувало до порушення її права шляхом зобов'язання його знести ворота з кодовим замком, розташований на спільній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1, прибрати автомобіль зі спільної земельної ділянки. Так як подвір'я є загальним, то він має право використовувати його для того , щоб ставити автомобіль. Якщо б ОСОБА_1 не збудувала самочинні прибудови або хоча б залишила проїзд до його частини будинку, то він би ставив своє авто біля своїх вікон. Позивач побудувала гараж за фактичними розмірами 3,5х 6,0 м, висотою 5,0 м., а дозвіл з районної ради був на ширину 3,40х6,0 м., висота 2,10, тим самим залишивши зі сторони його воріт прохід шириною-1,40 м . а між гаражем та іншими сусідами прохід шириною - 2 м.. Його авто шириною 2,20 м.. Тим паче у майбутньому його син планує поміняти авто на інший, більшою шириною. Перед тим як він установив ворота , позивачка повісила замок на загальні двері , які були єдиним способом потрапити до загального подвір'я. Після чого він вирішив зробити для своєї сім'ї окремий вхід. Оскільки гараж та прибудова є самочинно збудованими, підстав для встановлення сервітуту немає. Рішенням суду ОСОБА_1 зобов'язали знести прибудову , в якій розміщена ванна кімната. Однак позивачка до цього часу рішення не виконала. На думку відповідача позивачка не надала суду жодного доказу завдання їй , ним моральної шкоди.

Представник Харківської міської ради у судове засідання не з'явився , йому належним чином було повідомлено про час та місце розгляду справи,про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Третя особа ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 визнала .

Суд, вислухав пояснення сторін, їх представників , третьої особи, дослідивши матеріали справи , вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судовим розглядом справи встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності : ОСОБА_1-32/100 частини на підставі договору купівлі -продажу від 18.06.2006 року ; ОСОБА_3 -43/100 частини на підставі договору дарування від 16.11.2004 року , ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29.01.1999 року.

Відповідно до ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України , кожна сторона зобов'язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків , встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами,які беруть участь у справі . Доказуванню підлягають обставини , які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб , які беруть участь у справі , виникає спір.

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін,та інших обставин ,які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є доказами , які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не можу ґрунтуватися на припущеннях.

Рішенням Жовтневого районного суду від 22 лютого 2012 року за позовом ОСОБА_1 було встановлено право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 по фактичному користуванню загальною площею 903 кв.м. для обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями та встановлено між співвласниками порядок користування земельною ділянкою, яка розташована за вищевказаною адресою.

Рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2012 року, рішення суду від 22 лютого 2012 року скасоване, ухвалено нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 - відмовлено.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставин , встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі , що набрало законної сили , не доказуються при розгляді інших справ , у яких беруть участь ті самі особи, щодо якої встановлені ці обставини.

Відповідно до положень ст. 13 Конституції України та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України , до розмежування земель державної та комунальної власності входять повноваження щодо розпорядження землями /крім земель переданих у приватну власність , та земель , зазначених в абзаці третьому цього пункту/в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні , міські ради.

Судовим рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2012 року встановлено відсутність доказів про закріплення в установленому законом порядку земельної ділянки площею 903 кв. м. за житловим будинком АДРЕСА_1 .

Доказів про належність сторонам у справі на праві користування або на праві власності земельної ділянки у домоволодінні за вказаної вище адресою не містять також і матеріали зазначеної справи.

Як пояснила позивачка та підтверджується копією позову до Дзержинського районного суду м. Харкова , вона зверталася з приводу цього питання до Харківської міської ради, їй було відмовлено, у зв'язку з чим вона звернулася до суду з позовом про визнання дій Харківської міської ради протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. На час розгляду зазначеної справи, вказана справа не розглянута.

Згідно ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування судом цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). Офіційне тлумачення терміну «охоронюваний законом інтерес» надано в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року (Справа № 1-10/2004), згідно якого поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ЦПК України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з терміном «права», слід розуміти як намір до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований в суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, який є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам

Отже, згідно з висновком Конституційного Суду України охоронюваний законом інтерес варто трактувати як намагання до користування конкретними матеріальними та речовим благом. Інакше кажучи, охоронюваний законом інтерес особи безпосередньо не ґрунтується на суб'єктивному праві, яке однак у нього може виникнути унаслідок застосування відповідного способу захисту.

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, зазначена норма цивільного законодавства визначає як об'єкт захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Як зазначалось вище у позивачки відсутні докази про закріплення в установленому законом порядку земельної ділянки площею 903 кв. м. за житловим будинком АДРЕСА_1 , а тому у розумінні вищевказаних норм закону , у суду немає підстав для захисту її права відносно користування земельною ділянкою, оскільки як вимагає чинне законодавство, ОСОБА_1 необхідно розробити та погодити відповідну до законодавства технічну документацію на земельну ділянку.

На теперішній час позивачка не може ставити питання про порушене право та зобов'язання відповідача ОСОБА_2 прибрати автомобіль зі спільної земельної ділянки, оскільки порядок користування спірною земельною ділянкою за вказано вище адресою не визначався з підстав зазначених у рішенні судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2012 року.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача знести ворота з кодовим замком, розташовані на спільній земельній ділянці за вказаною вище адресою, то такі не підлягають задоволенню, оскільки дії відповідача по встановленню воріт були вимушеними , так як позивачка повісила замок на загальні двері , які були єдиним способом потрапити до подвір'я. Зазначений факт не заперечувала у судовому засіданні сама позивачка.

Відповідно до ст.. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Відповідно до ст.. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу , проїзду через чужу земельну ділянку. Особа має право вимагати від власника /володільця / сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника /володільця/ іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Як зазначалось вище доказів про належність сторонам у справі на праві користування або на праві власності земельної ділянки у домоволодінні за вказаної вище адресою матеріали зазначеної справи не містять.

Також судом встановлено та підтверджується рішення судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2012 року порядок користування земельною ділянкою не встановлювався.

За таких обставин підстав для встановлення сервітуту щодо спірної земельної ділянки , немає .

Оскільки позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди є похідними від позову про зобов'язання вчинити відповідачем певні дії, а такі судом визнані не обґрунтованими за такими , що не підлягають задоволенню, підстав для задоволення позову у цій частині , суд не вбачає.

Керуючись ст. 3,4, 8,10,15,60,209,212-215,218,294 ЦПК України , суд-

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області протягом 10 днів з дня проголошення , особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.В. Іванова