Ухвала суду № 42499486, 27.01.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бабаш Г.П.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 року справа №805/4403/14

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., судів Василенко Л.А., Яковенка М.М., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Головного управління юстиції в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року у справі № 805/4403/14 за позовом ОСОБА_4 до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Головного управління юстиції в Донецькій області, Державного реєстратора реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м.Донецьку, Ворошиловського районного управління юстиції у м.Донецьку про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання зареєструвати право власності , -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 р. позовні вимоги ОСОБА_4 до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Головного управління юстиції в Донецькій області (далі Відповідач 1), державного реєстратора Реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку (далі Відповідач 2), Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку (далі Відповідач 3) про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання зареєструвати право власності задоволений. Визнано неправомірними дії державного реєстратора Реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку щодо відмови в державній реєстрації права власності за ОСОБА_4 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 58,8 кв.м. Зобов'язано Ворошиловське районне управління юстиції у м. Донецьку зареєструвати право власності за ОСОБА_4 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 58,8 кв.м.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач - Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку - подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що визнання недійсними в судовому порядку договорів дарування та купівлі-продажу спірної квартири не є правовстановлюючим документом, на підставі якого позивачка ОСОБА_4 просила зареєструвати право власності на спірну квартиру. Ці рішення суду могли бути підставою для реєстрації права комунальної власності на квартиру. Проте територіальна громада м.Донецька з такою заявою не зверталась і не була зареєстрованим власником на момент видачі свідоцтва № 2300 про право власності в порядку приватизації на квартиру на ім'я позивачки. Оскільки державний реєстратор з даних Реєстру прав власності на нерухоме майно не побачив зареєстрованого права комунальної власності, яке за свідоцтвом № 2300 про право власності перейшло до ОСОБА_4, а також виходячи з наявної інформації з Реєстру про реєстрацію права власності про реєстрацію прав на квартиру за іншою особою, він правомірно прийняв рішення про відмову в державній реєстрації права власності за позивачем за наявності таких суперечностей.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 разом зі своєю родиною вселилася до квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру № 2252, виданого 16.03.2011 р. на ім'я її чоловіка ОСОБА_5 та членів його родини у складі 4 осіб (а.с. 11).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № 2300 від 17.12.2012 року, виданого згідно з розпорядженням Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, ОСОБА_4 в порядку приватизації державного житлового фонду набула право приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 58,8 кв.м. (а.с. 4).

24.02.2014 року позивач звернулась до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Ворошиловського районного управління юстиції в м. Донецьк із заявою щодо реєстрації права власності на вищезазначену квартиру (а.с. 51). До заяви додано рішення суду № 2/0542/1218/2012 від 16.10.2012 р., рішення суду № 2/262/368/2013 від 29.11.2013 р., свідоцтво про право власності на житло № 2300, технічний паспорт на квартиру та паспорт заявника.

Рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку від 25.03.2014 року № 11905255 їй було відмовлено у державній реєстрації права власності на підставі того, що власником квартири є ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу квартири від 03.12.2011 року, посвідченому приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованому в реєстрі за № 11038. Також зазначено, що рішення суду, яким не визнано недійсним договір купівлі - продажу квартири, в даному випадку не є підставою для скасування рішення КП «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» щодо проведення реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 Рішення прийнято на підставі п.п. 20, 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Як вбачається з інформації державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек (а.с.64), яку використовував відповідач при прийнятті спірного рішення, право власності на спірну квартиру 27.12.2011 року зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 01.12.2011 року.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 03.12.2011 року (а.с. 25), ОСОБА_6 набув право власності на квартиру, придбавши її у ОСОБА_8, якому ця квартира належала на підставі договору дарування від 01.12.2011 року.

Згідно договору дарування квартири від 01.12.2011 р. ОСОБА_9, якому спірна квартира належала на підставі свідоцтва про право власності від 17.11.2011 р., подарував її ОСОБА_8 (а.с. 29).

Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 16.10.2012 року було визнано недійсним розпорядження Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради від 17.11.2011 року № 1923 про задоволення клопотання ОСОБА_9 про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_1 у приватну власність та свідоцтво про право власності на житло від 17.11.2011 року № 1923, видане на ім,я ОСОБА_9

Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 29.11.2013 року був визнаний недійсним договір дарування квартири від 01.12.2011 року, відповідно до якого, ОСОБА_9 від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_10 передав у безоплатну власність ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 та визнаний недійсним договір купівлі - продажу квартири від 03.12.2011 року, відповідно до якого, ОСОБА_8 передав у власність ОСОБА_6 вищезгадану квартиру.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи та підтверджені дослідженими доказами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судом були визнані недійсним договір дарування квартири від 01.12.2011 року та договір купівлі - продажу квартири від 03.12.2011 року, є недійсними і наслідки цих договорів, тобто і реєстрація на їх підставі права власності. На час винесення відповідачем рішення про відмову в реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4, рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 29.11.2013 року вже набрало законної сили, тому підстав для відмови позивачу у реєстрації права власності у відповідача не було.

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952 (далі - Закон № 1952), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст.4 Закону № 1952, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме право власності на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 15 Закону № 1952 визначений порядок реєстрації прав та їх обтяжень, а саме, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно п. 20 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 868 від 17.10.2013 р., за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Пунктом 28 вказаного Порядку передбачено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Виключний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень наведено в статті 24 Закону № 1952, а саме:

1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) об'єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;

3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;

5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;

5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;

5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;

5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;

6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

У спірному рішенні державного реєстратора про відмову у державній реєстрації посадова особа послалася на наявність підстав, передбачених пунктом 4 ч.1 ст. 24 Закону № 1952 з огляду на те, що в Реєстрі наявна реєстрація прав на ту ж квартиру за ОСОБА_6

Вимогами ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки правочин, за яким ОСОБА_6 набув право власності, та правочин, за яким набув право власності продавець цієї квартири ОСОБА_8, були судом визнані недійсними, а тому на їх підставі вказані особи не набули права власності на квартиру, то у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови в державній реєстрації права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, за позивачем, яким було надано для реєстрації правовстановлюючі документи на своє ім'я, які відповідали вимогам, встановленим Законом та давали змогу встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Доводи апелянта про те, що з даних Державного реєстру не вбачається перехід права власності від громади м.Донецьк до позивача, є недоречними, оскільки позивачем право власності набуто в порядку приватизації квартири на підставі Закону України «Про приватизацію державного жилого фонду», яким не передбачено необхідності первинної державної реєстрації права власності на квартири державного житлового фонду за місцевою громадою або державою перед їх приватизацією.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, спір за суттю вирішений вірно, підстави для скасування судового рішення відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Головного управління юстиції в Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року у справі № 805/4403/14 за позовом ОСОБА_4 до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Головного управління юстиції в Донецькій області, Державного реєстратора реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м.Донецьку, Ворошиловського районного управління юстиції у м.Донецьку про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання зареєструвати право власності залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Колегія суддів М.М. Гімон

Л.А. Василенко

М.М. Яковенко