Постанова № 42498144, 26.01.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2015 року Справа № 904/8640/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),

суддів: Березкіної О.В., Дарміна М.О.,

Секретар судового засідання Мацекос І.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Сєрікова М.С. представник, довіреність № 12/01 від 12.01.15;

від відповідача: Вергун А.Ю. представник, довіреність № б/н від 05.06.14.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Щедро", м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 року у справі №904/8640/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖКГ", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Щедро", м. Дніпропетровськ

про стягнення 26 613, 68 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014р. у справі №904/8640/13 (колегія суддів: головуючий Ярошенко В.І., судді: Ліпинський О.В., Мартинюк С.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Щедро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖКГ" заборгованість у розмірі 23 524, 80 грн., пеню у розмірі 1038, 62 грн., три відсотки річних у сумі 457, 18 грн. та 1617, 51 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Щедро" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято при порушенні норм процесуального права, що призвело до формування судом висновків стосовно обставин, які не підтверджено належними доказами, та, які суд вважав доведеними. Скаржником зазначено, що за відсутністю рішення уповноваженого органу, акт від 05.07.99р. не є належним доказом наявності у позивача будь-яких прав та обов'язків щодо спірного нерухомого майна, безпідставним є висновок щодо доведеності отримання відповідачем спірного майна у тимчасове платне користування за договором, адже в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази того, що відповідач отримав у користування частину будівлі. Скаржник вважає, що судом першої інстанції за відсутністю належних доказів зроблено висновок, який суперечить обставинам справи, а саме що відповідачем схвалено правочин, який від імені юридичної особи підписано не уповноваженою особою та підпис не завірено печаткою підприємства. Місцевий суд не маючи доказів того, що позивачем понесені витрати по утриманню даного нерухомого майна, безпідставно склав висновок, що відповідач зобов'язаний компенсувати витрати позивача, яких останній не зазнав (докази понесення витрат по оплаті послуг, пов'язаних з утриманням даного майна суду не надано). Також відповідач посилається на те, що предмет спірного договору не є надання послуг, а він стосується лише компенсації понесених позивачем витрат, акти здачі-приймання робіт не містять посилання на перелік наданих для прийняття робіт або послуг, що унеможливлює встановлення які саме роботи були надані позивачем для прийняття. Тому висновок місцевого суду щодо правомірності заявлених вимог про компенсацію експлуатаційних витрат є безпідставними. Відсутність правових підстав формування висновку про стягнення сум компенсації експлуатаційних витрат, має своїм наслідком відсутність правових підстав для формування висновку щодо стягнення пені, інфляційних витрат та річних відсотків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖКГ" у відзиві на апеляційну скаргу просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖКГ" ( балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Щедро" (орендар) було укладено договір № 4/л про відшкодування витрат на утримання будівель та прибудинкової території.

Відповідно до вказаного договору орендарю надано у строкове володіння державне нежитлове майно: нежитлове приміщення по вул. Харчова, 5, площею 52 кв.м (в тому числі 13.20 м кв. місця загального користування).

Як встановлено п.1.1 договору, балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі гуртожитку по вул. Харчова, буд. 5, а також утримання прибудинкової території, яка знаходиться у загальному користуванні мешканців гуртожитку та орендатора нежитлового приміщення, згідно Правилам користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків та прибудинкової території, а орендатор приймає участь у витратах, пов'язаних з управлінням та отриманням цієї будівлі.

Згідно з п. 2.1 договору балансоутримувач зобов'язується забезпечити: 2.1.1 виконання усього комплексу робіт по утриманню будівлі гуртожитку, прибудинкової території, передбачених діючими правилами, 2.1.2 забезпечити контроль за правильним використанням та технічним утриманням нежитлових приміщень. 2.1.3 надання орендатору комунальних послуг згідно діючих розцінок та тарифів.

Орендар зобов'язується: 2.2.11 здійснити оплату експлуатаційних витрат балансоутримувача з утримання цієї будівлі з розрахунку 29 грн. за кв.м. у місяць, крім того ПДВ - 5, 80 грн. за кв.м., усього 34, 80 грн. за кв.м у місяць, а також компенсувати витрати на комунальні послуги за фактичним розрахунком, згідно виставленого рахунку; 2.2.12 відшкодовувати витрати, пропорційно площі, що орендується, пов'язані із загальним ремонтом будівлі гуртожитку та інженерного обладнання, що знаходиться у сумісному користуванні (п. 2.1 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендар здійснює оплату за експлуатаційні та комунальні послуги на розрахунковий рахунок балансоутримувача щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, відповідно до виставленого рахунку.

Позивач стверджує, що згідно укладеного між сторонами договору, ним було надано відповідачу послуги по утриманню приміщення будівлі та прибудинкової території за період червень 2012 року - липень 2013 року на загальну суму 25334, 40 грн. На підтвердження вказаного позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, виставлені відповідачу.

Позивачем також було виставлено рахунки-фактури щодо відшкодування витрат на загальну суму 1143, 22 грн., відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з червня 2012 по липень 2013.

Відповідачем було здійснено часткову оплату наданих послуг з утримання будівлі у сумі 1809, 60 грн. за червень 2012 року, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку (а.с. 95, т.1), та частково у розмірі 129, 42 грн. відшкодовано витрати позивача за червень-вересень 2012р.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 24 577, 62 грн. основної заборгованості, з урахуванням встановленого індексу інфляції, 471, 28 грн. три відсотків річних та 1 564, 78 грн. пені, всього: 26613, 68 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів вважає, що господарський суд дослідивши письмові докази у їх сукупності та надавши їм відповідну оцінку, дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що вимоги позивача щодо стягнення експлуатаційних витрат у розмірі 23254, 80 грн. є такими, що підлягають задоволенню, та щодо відмовлення у стягненні витрат за комунальні послуги у розмірі 1013, 80 грн., з посиланням на недоведеність позовних вимог в цій частині.

Крім того, позивачем було заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 39, 02 грн., річні в сумі 471, 28 грн. та 1 564, 78 грн. пені.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п.6 ст.231 Господарського кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На підставі вірно проведених розрахунків, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо часткового задоволення вимоги позивача про стягнення пені у сумі 1038, 62 грн., оскільки позивачем не доведено факт понесення витрат з оплати комунальних послуг на суму 1013, 80 грн., та, враховуючи заяву відповідача про застосування спеціального строку позовної давності, часткового задоволено вимоги про стягнення річних у розмірі 457, 18 грн., а також відмовлено в задоволенні у стягненні 39, 02 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з відсутністю інфляції в спірний період.

Стосовно доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, необхідно зазначити наступне.

Згідно до п.10 Постанови Кабінету Міністрів України 1482 від 21.09.98р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об'єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію. Право на управління об'єктом передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Таким чином, складений між ВАТ "Трест "Запоріжалюмінбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖКГ" акт приймання-передачі будівлі від 05.07.1999 є документом, який підтверджує права ТОВ"ЖКГ" як балансоутримувача основних засобів державної форми власності - нежитлового приміщення за адресою: вул. Харчова, 5, м.Запоріжжя (а.с. 124-125, т.1).

Також до матеріалів справи позивачем додано Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради 18/29 від 29.01.2009 «Про оформлення права державної власності на гуртожитки по вул..Сорок років Рад.України, 39-а та вул.. Харчова, 5»; свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 28.04.2009 регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області згідно Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради 18/29 від 29.01.2009; витяг про реєстрацію 30.04.2009 права власності на нерухоме майно за регіональним відділенням Фонду державного майна України, а саме гуртожиток за адресою вул. Харчова, 5, м.Запоріжжя.

Отже, ТОВ "ЖКГ" як балансоутримувачем, в межах наділених повноважень, укладено з ТОВ "Торговий Дім "Щедро" договір про компенсацію витрат, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, та на який не поширюються вимоги, щодо укладання договорів оренди.

Відповідно до умов договору № 4/л від 01.06.2012 відповідачу було надано у строкове володіння державне нежитлове майно: нежитлове приміщення по вул. Харчова, 5, площею 52 кв.м (в тому числі 13.20 м кв. місця загального користування). Те що сторонами досягнуто згоди по всім умовам договору та він є укладеним, підтверджується підписанням спірного договору сторонами без будь-яких зауважень, частковою оплатою відповідачем вартості наданих позивачем послуг з утримання будівлі та компенсація частини витрат позивачу, а також відсутністю іншого договору оренди спірного приміщення.

Крім того, відповідно до листа від 17.08.2014 № 1011 Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя головного управління Міндоходів у Запорізькій області, ТОВ "ТД "Щедро" взято на податковий облік та зареєстровано за адресою: Україна, м. Запоріжжя, вул.Харчова, буд. 5 (а.с. 174-177, т.1), та листа ГУМВС України Запорізькій області Запорізького міського управління Шевченківського районного відділу №30/3-919 від 23.01.14р. підтверджено перебування ТОВ "ТД "Щедро" за вищевказаною адресою (а.с.51, т.2).

Враховуючи вищевикладене, а також недоведеність позовних вимог в частині стягнення витрат за комунальні послуги у розмірі 1013, 80 грн., колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З огляду на викладене, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються наявними у справі матеріалами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини. Тому, суд вважає, що оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Щедро" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 року у справі №904/8640/13 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 30.01.2015 року.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Березкіна