Ухвала суду № 42496856, 20.01.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/3555/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

20 січня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.11.2014 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Спорттехніка» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Компанія Спорттехніка» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 13.08.2014 № 0002412200, № 0002432200, № 0002442200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.11.2014 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі направлень від 10.06.2014 №№ 1706, 1707, 1708, відповідно до наказу від 29.05.2014 № 1603 (т. 1 а. с. 8) та ст. 77, ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на 2 квартал 2014 року проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Компанія Спорттехніка» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.

За результатами перевірки відповідачем складений акт від 29.07.2014 № 1771/22/31597759 про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Компанія Спорттехніка», в якому податковим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Не погоджуюсь із актом перевірки позивачем було подано на нього заперечення (т. 1 а. с. 51-61) до ДПІ у м. Чернігові, однак ДПІ у м. Чернігові прийнято рішення від 08.08.2014 № 9694/10/25-26-22-01-12 (т. 1 а. с. 62-64), яким заперечення визнано необгрунтованим та таким, що не може бути враховане при винесенні податкових повідомлень-рішень.

На підставі вищезазначеного акту та викладених у ньому порушень ДПІ у м. Чернігові прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002412200 від 13.08.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 132 660, 00 грн, в т.ч. за основним платежем у розмірі 88 440,00 грн. та 44 220,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т. 1 а. с. 65);

- № 0002432200 від 13.08.2014, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 75 715, 00 грн. (т. 1 а. с. 66);

- № 0002442200 від 13.08.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 36 850,00 грн., в т.ч. 29 480,00 грн. за основним платежем та 7 370,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т. 1 а. с. 67).

Не погоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем було подано первинну скаргу до ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 18.0.2014 № 395 (т. 1 а. с. 68-75), однак рішенням ГУ Міндоходів від 14.10.2014 № 316/10/25-01-10-05-15 (т. 1 а. с. 76-83) залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Також, позивачем було подано другу скаргу до Державної фіскальної служби України від 21.10.2014 № 523 (т. 1 а. с. 84-91), однак рішенням ДФС України від 03.11.2014 № 6046/6/99-99-10-01-25 (т. 1 а. с. 92-98) залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи у перевіряємому періоді ТОВ «Компанія Спорттехніка» здійснювало господарську діяльність із ТОВ «ЕКЮ ЛТД», ПП «ЄВРОСПЕКТР», ПП «ОПТОВИЧОК», TOB «АВС-2000» відповідно до укладених договорів: від 01.12.2010 № 01/12-01 оренди транспортного засобу (т. 1 а. с. 174), від 04.09.2012 № 04/09 оренди транспортного засобу (т. 1 а. с. 176-177), від 03.01.2013 № 87 купівлі-продажу (т. 1 а. с. 179), від 08.10.2013 № 2/08/10 підряду (т. 1 а. с. 180-183). Договори підписано сторонами та скріплено печатками.

Реальність виконання вищезазначених договорів підтверджують наступні первинні документи: видаткові накладні (т. 1 а. с. 112-116, 140-141, 146, 155-157); податкові накладні (т. 1 а. с. 117-127, 142-143, 147, 151-152, 158-162); виписки по рахунку (т. 1 а. с. 128-139, 144-145, 148, 163-173); додатки до договору (т. 1 а. с. 149, 150); банківські виписки (т. 1 а. с. 153-154); звіти (т. 1 а. с. 217-224); калькуляції (т. 1 а. с. 225-232); рахунки-фактури (т. 1 а. с. 233-234, 239-240, т. 2 а. с. 15, 20 ,25-26); митні накладні (т. 1 а. с. 235-238, 241-244, т. 2 а. с. 16-19, 21-24, 27-30, 33-36); подорожні листи (т. 1 а. с. 245-248); акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а. с. 249-250); накладні вимоги( т. 2 а. с. 1-8); відомість по обліку МПЗ (т. 2 а. с. 9-11); оборотно-сальдові відомості (т. 2 а. с. 12-14).

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з контрагентом.

Доводи апелянта про порушення контрагентами позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагентів, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на акти перевірки та про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких встановлена відсутність в контрагентів позивача достатніх виробничих потужностей, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських правовідносин з ТОВ «ЕКЮ ЛТД», ПП «ЄВРОСПЕКТР», ПП «ОПТОВИЧОК», TOB «АВС-2000», а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.11.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.