Ухвала суду № 42495167, 29.01.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3129/14

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -судді Романішина В.Л.,

суддів Скрипченка В.О., Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання неправомірною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання неправомірною та скасування постанови від 25.06.2014р. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору по виконавчому провадженню №43434127 в сумі 3301,39 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у його діях відсутня вина щодо невиконання рішення суду в строк, встановлений для добровільного його виконання, оскільки у день відкриття виконавчого провадження він повідомив державного виконавця про надходження на рахунок позивача в ПАТ КБ «Приватбанк» коштів, достатніх для погашення заборгованості перед ОСОБА_2, і просив здійснити відповідний перерахунок, так як самостійно зробити це ОСОБА_1 не міг через накладений Ленінським відділом Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції арешт на кошти, що містяться на всіх рахунках в ПАТ КБ «Приватбанк».

Ленінський відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції проти позову заперечив, зазначивши, що платіжні вимоги ДВС від 23.05.2014р. не були виконанні банківською установою та були повернуті 28.05.2014р. через невірне зазначення коду банку платника. Боржник майже рік мав можливість самостійно виконати виконавчий документ, однак цього не зробив, а також жодного разу не скористався своїм правом подати заяву про відкладення провадження виконавчих дій. В задоволенні позову відповідач просив відмовити.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014р. позов задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 25.06.2014р. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору по виконавчому провадженню №43434127.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що отримавши поверненні з банку платіжні вимоги відповідач не повідомив позивача про необхідність уточнення реквізитів рахунку. ОСОБА_1 було вчинено усі дії для добровільного виконання рішення, а вини позивача в поверненні без виконання платіжної вимоги немає. У зв'язку з наявністю обставин, що перешкоджали провадженню виконавчих дій, державний виконавець міг винести постанову про відкладення виконавчих дій для усунення боржником перешкод у перерахуванні коштів, про що повідомити боржника, однак відповідачем цього зроблено не було.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Ленінський відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що висновки суду про те, що боржник не мав змоги самостійно виконати рішення у зв'язку з арештованими рахунками є помилковими, оскільки у скарзі боржник сам зазначає, що він мав можливість користуватися рахунками, а тому, як наслідок, мав можливість виконати рішення суду у строк, встановлений для самостійного виконання. Також, апелянт зазначає, що позивачем пропущено строк звернення з даним позовом до суду.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду сторони в судове засідання не прибули, а тому на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 31.08.2012р., Заводським районним судом м. Миколаєва 24.09.2012р. видано виконавчий лист №2-1867/2011 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі разом з урахуванням індексації за період з 01.05.2008р. по 01.09.2012р. в загальній сумі 32513,94 грн., яка визначена без утримання податків та обов'язкових платежів, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди в сумі 500 грн.

Примусове виконання вказаного виконавчого листа здійснював Заводський відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції.

17.01.2014р. державним виконавцем Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 рішення суду у строк, наданий державним виконавцем для самостійного виконання, накладено арешт на кошти в розмірі 33013,94 грн., що містяться на всіх рахунках ПАТ КБ «Приватбанк» та належать боржнику ОСОБА_1

У травні 2014 року Заводський відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції матеріали виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-1867/2011 від 24.09.2012р. направив для виконання до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, у зв'язку з закінченням виконавчого провадження на підставі п.10 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження».

23.05.2014р. державним виконавцем Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №43434127 та надано боржнику семиденний строк для добровільного виконання рішення суду.

25.06.2014р. державним виконавцем Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції винесено постанову, якою, на підставі ст.28 Закону України «Про виконавче провадження», з боржника ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір в розмірі 3301,39 грн.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування зазначеної постанови про стягнення виконавчого збору суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для винесення спірної постанови, так як боржником у виконавчому провадженні №43434127 здійснено залежні від нього дії щодо виконання рішення суду у встановлений для добровільного його виконання строк, а тому притягнення його до відповідальності у вигляді стягнення виконавчого збору є незаконним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком Миколаївського окружного адміністративного суду. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ч.2 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною 2 статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

Згідно ч.1, ч.2 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, а також у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 13.12.2010р. №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» встановлено, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.

Аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що державним виконавцем може бути винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, якщо останній без поважних причин не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

При цьому, обов'язковою умовою для вирішення питання щодо стягнення з боржника виконавчого збору є реальна можливість виконати рішення суду у встановлений державним виконавцем строк.

Як зазначалось вище, постановою державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 17.01.2014р. було накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_1, що містяться на всіх рахунках ПАТ КБ «Приватбанк».

З матеріалів справи вбачається, що отримавши 23.05.2014р. постанову Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №43434127 від 23.05.2014р. з примусового виконання виконавчого листа №2-1867/2011 від 24.09.2012р., того ж дня ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій, у зв'язку з арештом його рахунків, просив здійснити перерахування з його рахунку в ПАТ КБ «Приватбанк» (НОМЕР_1, МФО 305299, ОКПО 14360570) кошти на погашення заборгованості перед ОСОБА_3 по заробітній платі 32513 грн. та 500 грн. моральної шкоди.

Однак, 28.05.2014р. банк повернув платіжну вимогу Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 23.05.2014р. без виконання з посиланням на невірне зазначення коду банку платника.

В матеріалах справи відсутні відомості про повідомлення державним виконавцем Чернова О.Д. про повернення банком без виконання платіжної вимоги чи звернення відповідача до позивача щодо необхідності уточнення даних реквізитів рахунку, тоді як частиною 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Варто зазначити, що реквізити рахунку банку ОСОБА_1 були зазначені вірно, про що свідчить довідка ПАТ КБ «Приватбанк» від 10.07.2014р. №1628171. (а.с.9)

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з Миколаївським окружним адміністративним судом, що ОСОБА_1, повідомивши Ленінський відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про наявні у нього кошти та неможливість їх надати самостійно через накладений арешт, а також подавши заяву про перерахування коштів з цього рахунку на погашення заборгованості перед ОСОБА_3, тим самим здійснив необхідні дії для виконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання. У випадку своєчасного повідомлення позивача державним виконавцем про перешкоди у перерахуванні коштів ОСОБА_1 мав би можливість усунути їх.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Ленінський відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції посилається на те, що ОСОБА_1 мав можливість виконати рішення суду до накладення 17.01.2014р. арешту на його рахунки, однак цього не зробив.

Колегія суддів критично ставиться до таких тверджень апелянта, оскільки ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення виконавчого збору пов'язує з невиконанням боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання. Тобто, стягнення виконавчого збору відбувається за умови невиконання рішення суду у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження строк.

В постанові про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.06.2014р., законність якої є предметом спору, чітко зазначено, що підставою для її винесення є невиконання ОСОБА_1 виконавчого листа №2-1867/2011 від 24.09.2012р. у строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження від 23.05.2014р. Як наслідок, посилання апелянта на обставини, які виникли до винесення ним 23.05.2014р. постанови про відкриття виконавчого провадження є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні останнім положень Закону України «Про виконавче провадження».

Судова колегія не бере, також, до уваги твердження апелянта про те, що в оскаржуваній постанові Миколаївський окружний адміністративний суд посилався на Інструкцію про проведення виконавчих дій, затверджену наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15.12.1999р., яка втратила чинність, оскільки положеннями вказаної Інструкції суд першої інстанції не обґрунтовував прийняте ним рішення, а лише зазначив про її наявність.

Щодо посилань Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції на пропуск ОСОБА_1 строку звернення з даним позовом до суду, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про поважність причин пропуску такого строку та, у зв'язку з цим, наявність підстав для його поновлення у відповідності до ст.100 КАС України.

На підставі викладеного вище, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198 ч.1 п.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Скрипченко В.О.

Осіпов Ю.В.