Ухвала суду № 42494396, 27.01.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

27 січня 2015 рокусправа № 804/6836/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Селянського фермерського господарства "Романцівське" до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року адміністративний позов Селянського фермерського господарства "Романцівське" до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000092202 від 14 січня 2014 року Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про збільшення грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у сумі 17125 грн., а також штрафні (фінансові) санкції - 1 грн., а всього у сумі 17126 грн..

Не погодившись з постановою суду, Верхньодніпровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Верхньодніпровської ОДПІ від 04 грудня 2013 року №345 головним державним ревізором-інспектором відділу камеральних перевірок управління податкового аудиту згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 та п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, проведено позапланову документальну невиїзну перевірку СФГ «Романцівське» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Мінераліз» за січень 2011 року, за результатами якої складено акт №685/04-16-22-02/23374200 від 17 грудня 2013 року.

В акті перевірки відповідачем зроблені висновки про нереальність здійснення господарських операцій в частині реалізації ПП «Мінераліз» товару СФГ «Романцівське» та порушення СФГ «Романцівське» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 17125 грн., в т.ч. за січень 2011 року - 17125 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, Верхньодніпровською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення №0000092202 від 14 січня 2014 року про донарахування СФГ «Романцівське» податку на додану вартість у сумі 17126 грн., в тому числі за основним платежем - 17125 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено правомірність прийнятого ним оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ПП «Мінераліз».

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між СФГ «Романцівське» та ПП «Мінераліз» було укладено договір купівлі-продажу №-22 ДФ від 27 січня 2011 року, за умовами якого ПП «Мінераліз» (продавець) передає у власність СФГ «Романцівське» (покупець) 25 т тукосуміші 16:16:16 в мішках по 50 кг. Виробництва «УкрТехноФос» на загальну суму 102750 грн. з урахуванням ПДВ 20% - 17125 грн. Ціна 1 т товару визначена на умовах FCA - ст. Божедарівка і складає 4110 грн. включаючи 20% ПДВ.

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору покупець зобов'язується провести авансовий платіж у розмірі 100% вартості готового до відвантаження товару і витрат, пов'язаних з його доставкою залізничним транспортом до станції призначення згідно рахунку, наданого продавцем.

В п. 6.1 договору вказано, що передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті поставки. Покупець набуває право власності на товар і несе пов'язаний з цим ризик з моменту передачі йому товару. Датою поставки вважається дата відпуску товару.

Якість товару підтверджується сертифікатами якості на тукосуміш «УкрТехноФос-NPK» ТУ У 24.1-30946915-003:2007 від 02 лютого 2011 року на партію 100 мішків (5 т), від 02 лютого 2011 року на партію 100 мішків (5 т), від 02 лютого 2011 року на партію 100 мішків (5 т), від 03 лютого 2011 року на партію 200 мішків (10 т).

ПП «Мінераліз» виписано: податкову накладну №34 від 28 січня 2011 року, рахунок на оплату №49 від 27 січня 2014 року, видаткову накладну №44 від 02 лютого 2014 року на отримання 15 т тукосуміші 16:16:16 на суму 61650 грн., у тому числі ПДВ - 10275 грн., видаткову накладну №47 від 03.02.2011 року на отримання 10 т тукосуміші 16:16:16 на суму 41100 грн., в тому числі ПДВ - 6850 грн..

Відповідно до вказаних первинних документів, загальна сума, що підлягає сплаті за поставлений товар з ПДВ складає 102750 грн., з якої податок на додану вартість - 17125 грн..

Також, судом встановлено, що розрахунок на суму 102750 грн., в тому числі ПДВ - 17125 грн. проведено СФГ «Романцівське» у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №15 від 28 січня 2011 року та випискою по особовому рахунку №26001005463201 від 28 січня 2011 року.

Виходячи зі змісту наявних у матеріалах справи первинних документів, колегія суддів робить висновок про те, що всі первинні документи, надані позивачем (як суду, так і перевіряючим в ході перевірки) відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що контрагент позивача на час укладання та дії договору купівлі-продажу з СФГ «Романцівське» був зареєстрований в установленому порядку як платник ПДВ, мав право укладати угоди, виписувати та надавати податкові накладні, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та виконував свої зобов'язання за договором купівлі-продажу з позивачем.

Слід також зазначити, що придбаний СФГ «Романцівське» у ПП «Мінераліз» товар - тукосуміш в подальшому був використаний у власній господарській діяльності, а саме внесено на площу поля для вирощування сільськогосподарських культур.

Таким чином, надаючи оцінку доказам позивача про отримання та фактичне використання у власній господарській діяльності отриманих товарів, колегія суддів вважає, що надане документальне оформлення операцій між позивачем та його контрагентом свідчить про фактичне існування та реальність господарських правовідносин між такими особами.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків відповідача про нереальність господарської діяльності став акт перевірки ДПІ у Рівненському району ГУ Міндоходів у Рівненській області №2/1637105205 від 23 квітня 2011 року про проведення аналізу ПП «Мінераліз» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з ПДВ за період 01 січня 2001 року по 30 січня 2011 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковим законодавством не ставиться в залежність право платника податку на додану вартість на податковий кредит від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Також, слід відзначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України, позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів зазначає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000092202 від 14 січня 2014 року прийняте Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко