Ухвала суду № 42494395, 27.01.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

27 січня 2015 рокусправа № 804/10003/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вето" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вето" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 27 червня 2014 року №0002842203 на суму 510,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 22 липня 2014 року №0003202203 на суму 409819,00 грн. (273213,00 грн. - за основним платежем, 136606,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погодившись з постановою суду, Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу №684 від 23 червня 2014 року згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 та обставин визначених пп 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, посадовими особами Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вето», за результатами якої складено акт №2281/2203/32653295 від 27 червня 2014 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ «Вето» (код ЄДРПОУ 32653295) з питань взаємовідносин з ТОВ «Пром-Логістика» (код ЄДРПОУ 38620773) за лютий 2014 року, ТОВ «Гатіора» (код ЄДРПОУ 38091733) за січень 2014 року, ТОВ «Грант-Тайм» (код ЄДРПОУ 38123047) за січень 2014 року та відображення у податковому обліку».

В акті перевірки Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська зроблено висновки про:

- нереальність здійснення господарських відносин ТОВ «Вето», а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «Вето» операцій по ланцюгу з постачальниками ТОВ «Пром-Логістика» (код ЄДРПОУ 38620773) за лютий 2014 року, ТОВ «Грант-Тайм» (код ЄДРПОУ 38123047) за січень 2014 року та ТОВ «Гатіора» (код ЄДРПОУ 38091733) за січень 2014 року;

- нереальність здійснення господарських відносин ТОВ «Вето», а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливості реального здійснення ТОВ «Вето» операцій по ланцюгу постачання: ТОВ «Гатіора» - ТОВ «Вето» - ТОВ «Дельта Істейт», ПРАТ «Нікопольський ремонтний завод», ПАТ «Банк Кредит Дніпро», ТОВ «Інтерпап Ніко Тьюб» на загальну суму ПДВ 89280,00 грн.;

- порушення п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у 2014 році на загальну суму 273213,00 грн.; в т.ч. у січні на суму ПДВ 146413,00 грн. та у лютому на суму ПДВ 126800,00 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 27 червня 2014 року №0002842203, яким зараховано за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 510 грн. та податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 22 липня 2014 року №0003202203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на суму 409819,00 грн., з яких: за основним платежем +273213,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 136606,50 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено обґрунтованості своїх висновків, викладених в акті перевірки та правомірність прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень на підставі такого акту перевірки.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належними первинними документами, складеними у відповідності до закону, що в свою чергу відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі змісту наказу про здійснення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Вето» від 23.06.2014 року №684, судом встановлено, що перевірка призначалась Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська лише стосовно дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ «Вето» з питань взаємовідносин з ТОВ «Пром-Логістіка» за лютий 2014 року, ТОВ «Гатіора» за січень 2014 року, ТОВ «Грант-Тайм» за січень 2014 року та відображення у податковому обліку. З огляду на це, колегія суддів вважає, що витребування податковим органом первинної документації у позивача, що стосується взаємовідносин по ланцюгу постачання: ТОВ «Гатіора» - ТОВ «Вето» - ТОВ «Дельта Істейт», ПРАТ «Нікопольський ремонтний завод», ПАТ «Банк Кредит Дніпро», ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» є протиправним та таким, що порушує законні права і інтереси платника податків ТОВ «Вето».

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Пром-Логістика», ТОВ «Гатіора» та ТОВ «Грант-Тайм», колегія суддів зазначає наступне.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «Вето» та ТОВ «Пром-Логістика», ТОВ «Гатіора», ТОВ «Грант-Тайм» були укладені договори, копії яких містяться в матеріалах справи.

На підтвердження реальності господарських операцій по вказаним правочинам з даними контрагентами позивачем було надано, як під час перевірки податковому органу, так і до суду, копії первинних документів, а саме: договори, податкові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт (послуг).

Дослідивши вищезазначені первинні документи, колегія суддів приходить до висновку, що дані первинні документи відповідають вимогам встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не погоджується з висновками податкового органу щодо формального укладення договорів та відсутності господарських операцій, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочинів з його контрагентами.

З огляду на викладені вище обставини справи, колегія суддів робить висновок про те, що сторонами були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу, підтверджує здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та правомірно сформований позивачем податковий кредит по вказаних вище господарських операціях.

Разом з тим, судом встановлено, що контрагенти позивача на час укладання та дії договорів з ТОВ "Вето" були зареєстровані в установленому порядку як платники ПДВ, мали право укладати угоди, виписувати та надавати податкові накладні.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що підставою для формування податковим органом висновків про нереальність здійснення господарських операцій у взаємовідносинах ТОВ «Вето» з ТОВ «Пром-Логістика», ТОВ «Грант-Тайм» та ТОВ «Гатіора» були висновки актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів ТОВ «Вето», а саме:

- акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Пром-Логістика» з питань підтвердження господарських відносин платникам податків за лютий 2014 року від 18.04.2014 року №1082/26-59-22-01/38620773;

- акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Грант Тайм» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Юрай» (код ЄДРПОУ 22886866) за період з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року від 03.04.2014 року №957/2659/22-02/38123047;

- акт ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гатіора» щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період з 01.01.2013 року по 31.01.2014 року від 20.03.2014 року №148/26-56-22-01-03/38091733.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковим законодавством не ставиться в залежність право платника податку на додану вартість на податковий кредит від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Також, слід відзначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України, позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкові повідомлення - рішення від 27 червня 2014 року №0002842203 та від 22 липня 2014 року №0003202203 прийняті Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська не відповідають п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесені відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко