Ухвала суду № 42485645, 20.01.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/1852/14, 11-кп/790/113/15 Головуючий 1 інстанції: Озеров В.О.

Справа суду 1-ї інстанції № 431/1209/14-К

Категорія: ч. 1 ст. 121 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Соколенка В.Г., Ємця О.П.,

за участю секретаря Забєліна М.О.,

прокурора Мазепіної М.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Харкові кримінальне провадження № 12014130580000206 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Старобільського районного суду Луганської області від 20 жовтня 2014 року стосовно ОСОБА_1,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Петровське Старобільського району Луганської області, громадянина України, не одруженого, судимого 12 березня 2008 року вироком Старобільського районного суду Луганської області за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 та ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік 6 місяців: 22 січня 2009 року вироком Старобільського районного суду Луганської області за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ст. 69, ст. 70, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 7 місяців, звільненого по відбуттю терміну покарання; 22 липня 2013 року вироком Старобільського районного суду Луганської області за ст. 395 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці, звільненого по відбуттю терміну покарання; 17 лютого 2014 року вироком Старобільського районного суду Луганської області за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн., офіційно не працюючого, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Старобільського районного суду Луганської області від 17 лютого 2014 року у виді штрафу в розмірі 850 грн. і остаточно призначено покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі строком на 5 років та штрафу в розмірі 850 грн., з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, покарання у виді штрафу призначено виконувати самостійно.

Цивільний позов прокурора у кримінальному провадженні прокуратури Старобільського району Луганської області в інтересах держави в особі КУ «Старобільське РТМО» Старобільської районної ради Луганської області до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров'я на лікування потерпілого ОСОБА_2, задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КУ «Старобільське РТМО» Старобільської районної ради Луганської області витрати, понесені закладом охорони здоров'я на лікування потерпілого ОСОБА_2 в сумі 2632 грн. 76 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експерта в сумі 245 грн. 70 коп. за проведення дактилоскопічної експертизи № 41 від 3 березня 2014 року.

Питання щодо речових доказів вирішено згідно вимог, передбачених ст. 100 КПК України.

Згідно вироку, 28 лютого 2014 року, о 20 годині 30 хвилин, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля аптеки № 20, розташованої по вул. Комунарів м. Старобільська Луганської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, вступив в конфлікт з ОСОБА_2 Під час даного конфлікту у ОСОБА_1 виник умисел на заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, у зв'язку з чим ОСОБА_1, використовуючи кухонний ніж, який був у нього з собою, завдав ОСОБА_3 один удар вказаним ножем в живіт.

Згідно висновку експерта № 85 від 1 березня 2014 року, ОСОБА_2 було заподіяно тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкої і товстої кишки. Вказане тілесне ушкодження кваліфіковано як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент його заподіяння.

До початку апеляційного розгляду прокурор, що приймав участь під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, відмовився від своєї апеляційної скарги, відповідно до норм ч.1 ст.403 КПК України.

В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок районного суду скасувати, а кримінальне провадження направити на досудове розслідування. В обґрунтування свого апеляційного прохання апелянт посилається на те, що інкримінований йому злочин не вчиняв, а висновки суду, викладені в оскаржуваному вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Крім того, обвинувачений в апеляційній скарзі зазначає, що під час досудового розслідування на нього з боку робітників правоохоронних органів здійснювався фізичний та психологічний вплив, внаслідок чого він був вимушений оговорити себе та підписати усі документи, які йому надавав слідчий.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого, який підтримав подану ним апеляційну скаргу, а також пояснення прокурора, який посилався на законність та обґрунтованість вироку, заперечуючи стосовно задоволення апеляції ОСОБА_1, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Розглянувши кримінальне провадження в межах апеляційних вимог встановлено, що суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначенного судом обсягу, об'єктивно дослідивши обставини вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, дав їм правильну юридичну оцінку, в тому числі стосовно кваліфікації дій ОСОБА_1 Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції були перевірені доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про відсутність належних доказів його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України. Не погодившись з ними, суд навів відповідні докази та висновки щодо їх спростування. Такі доводи обвинуваченого не знайшли спростування і при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Обвинувачення, визнане судом доведеним про фактичі обставини справи, суд обгрунтував сукупністю належних та допустимих доказів.

Версія обвинуваченого щодо непричетності до заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ґрунтується лише на суб'єктивних твердженнях ОСОБА_1 про невинуватість, які спростовуються об'єктивно встановленими даними, які суд першої інстанції, з дотриманням загальних засад кримінального провадження, визначених у главі 2 КПК України, безпосередньо, неупереджено дослідив в судовому засіданні та обґрунтовано послався на них у мотивувальній частині вироку (арк. 237-240), як на докази доведеності вини ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Твердження ОСОБА_1, що містяться у його апеляційній скарзі, про випадковість та неумисний характер нанесення ним одного удару ножем та заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки вони не підтверджуються будь-якими об'єктивними даними і повністю спростовуються висновками суду, наведеними у вироку, щодо доведення вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Такі висновки суду ґрунтуються на безпосередньому дослідженні судом першої інстанції доказів під час судового розгляду, а саме на показаннях потерпілого ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5, що стали очевидцями події, які пояснили суду, що ОСОБА_1 держав праву руку в кармані, в якому, як потім було з'ясовано, находився ніж, яким потім умисно ударив потерпілого в живіт, чим заподіяв потерпілому тілесне ушкодження.

Крім того, із даних протоколу огляду місця події від 28 лютого 2014 року, досліджених під час судового розгляду в суді першої інстанції, слідує, що в присутності понятих був проведений огляд ділянки місцевості біля аптеки № 20 на вул. Комунарів буд.32 м. Старобільська Луганської області. Під час огляду було виявлено та вилучено: рукоятка ножа, яка виготовлена з полімерного матеріалу білого кольору; лезо ножа (а.к.п. 6-10).

Згідно даних протоколу № 32 медичного огляду, досліджених під час судового розгляду в суді першої інстанції, для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння від 28 лютого 2014 року слідує, що обвинувачений ОСОБА_1, на момент проведення медичного огляду, перебував у стані алкогольного сп'яніння.

Згідно даних висновків експерта судово-медичної експертизи № 85 від 01 березня 2014 року, досліджених під час судового розгляду в суді першої інстанції, ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному № 1 відділенні КУ «Старобільське РТМО» з 28 лютого 2014 року і до часу проведення експертизи з діагнозом: проникаюче колото-різане поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкої і товстої кишки. Встановлене у ОСОБА_2 ушкодження утворилося від дії предмета або знаряддя, що володіє колючо-ріжучою властивістю, можливо в термін, зазначений у фабулі постанови. За ступенем тяжкості встановлене у ОСОБА_2 ушкодження слід кваліфікувати як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент його заподіяння.

Як вбачається із даних висновків дактилоскопічної експертизи № 41 від 03 березня 2014 року, досліджених під час судового розгляду в суді першої інстанції, слідує, що на експертизу надано: рукоятка ножа білого кольору, вилучена 28 лютого 2014 року в ході огляду місця події ділянки місцевості біля аптеки № 20 по вул. Комунарів буд.32 м. Старобільська; лезо ножа з накладенням речовини бурого кольору, вилучене 28 лютого 2014 року в ході огляду місця події ділянки місцевості біля магазину «Аполлон» по вул. Комунарів м. Старобільська. На представлених об'єктах дослідження слідів рук не виявлено.

Достовірність та об'єктивність загальної сукупності наведених у вироку суду першої інстанції доказів не викликають сумнівів, оскільки вони отримані без порушень кримінального процесуального закону, узгоджуються один з одним, належність та допустимість яких, обґрунтовано визнана судом.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вмотивованого та обґрунтованого висновку що ОСОБА_1 вчинив тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_2, тобто умисне тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те , що суд першої інстанції обґрунтовано визнав ці дані належними та допустимими доказами, вмотивувавши у вироку свої висновки щодо їх об'єктивної оцінки. Внаслідок чого, апеляційні доводи ОСОБА_1 про непричетність до вчинення злочину, що йому інкримінується, належить вважати необґрунтованими та таким що не спростовують правильність висновків суду щодо доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.

Крім того, апеляційні доводи ОСОБА_1 про застосування до нього під час досудового розслідування недозволених методів спростовуються даними постанови старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Луганської області Кулачко Н.Ю. від 26 червня 2014 року, якою закрито кримінальне провадження № 42014130000000297 за заявою ОСОБА_1 щодо перевищення співробітниками Старобільського РВ ГУМВС України у Луганській області в приміщенні Старобільської ЦРЛ та Старобільського РВ ГУМВС своїх службових повноважень та влади, а саме внаслідок відсутності об'єктивних даних про застосування до ОСОБА_1 заходів фізичного та психологічного впливу. Вказана постанова набрала законної сили.

Одже, твердження апелянта про суперечливість та відсутність достовірних доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у інкримінованому йому злочині мають суто суб'єктивний та безпідставний характер, пов'язаний с обраним способом захисту, що обумовлює необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого.

Крім того, призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі строком на п'ять років, відповідає ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого. Колегія суддів дійшла висновку про те, що при призначені покарання, суд у повній мірі врахував вимоги кримінального закону, що містяться у нормах ст.ст. 65, 66, 67, 71, 72 КК України, а саме додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, та наявність обставини, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння. При цьому належить врахувати, що згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, тобто судове рішення повинно виконувати функцію особистої та загальної превенції. Такий вид і міра покарання, на думку колегії суддів, буде достатньою для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.

Поряд з цим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.

Враховуючи вищезазначене, колегією суддів не встановлено правових підстав для скасування вироку Старобільського районного суду Луганської області від 20 жовтня 2014 року, з урахуванням доводів, зазначених у апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Вирок Старобільського районного суду Луганської області від 20 жовтня 2014 року стосовно ОСОБА_1 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_1 - в той самий строк з дня вручення йому копії мотивованої ухвали.

Судді

______ ____ _____

Шабельніков С.К. Соколенко В.Г. Ємець О.П.