Рішення № 42483766, 19.01.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1255/15 Справа № 201/11256/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Литвиненко І. Ю. Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2015 року м. Дніпропетровськ

19 січня 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Болтунової Л.М., Козлова С.П.

при секретарі: Порубай М.Л. ,

яка розглянула в відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 17 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства "АктаБанк" про стягнення коштів, пені та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення на його користь грошових коштів у сумі 7257 гривень 26 копійок та 24276 гривень 73 копійки, пені у сумі 2838 гривень 06 копійок та 20000 гривень на відшкодування моральної шкоди (а.с. 2-6).

В обґрунтування вимог посилався на те, що 16 травня 2013 року уклала із ПАТ "Актабанк" договори: про комплексне обслуговування карткового рахунку та банківської платіжної картки № 226175 (тарифний пакет "Зарплатний"), № 226177 (тарифний пакет "Накопичувальний").

За умовами п. 3.3.4 договорів, у разі відмови клієнта від подальшого обслуговування, банк зобов'язаний сплатити залишки коштів, що знаходяться на його карткових рахунках готівкою, або через касу банку, або переказати на рахунок, вказаний клієнтом.

Згідно з п. 6.16 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління Національного банку України № 223 від 30 квітня 2010 року, у разі втрати спеціального платіжного засобу, закінчення терміну його дії, розірвання чи припинення дії договору, за дорученням власника рахунку перераховується на інші рахунки або видається готівкою з дотриманням термінів, установлених правилами платіжної системи та договором.

Відповідно до наданих банком виписок, на картковому рахунку № НОМЕР_1, тарифного пакету "Зарплатний", залишилися кошти у сумі 7257 гривень 26 копійок, а на рахунку № НОМЕР_2, тарифного пакету "Накопичувальний", залишилися грошові кошти у сумі 24276 гривень 73 копійки. 26 та 27 серпня 2014 року відповідно, позивач звернулася до банку із заявами про розірвання договорів про комплексне обслуговування карткового рахунку і банківської платіжної картки № 226175 та договору про комплексне обслуговування карткового рахунку і банківської платіжної картки № 226177 від 16 травня 2013 року, у чому йому відмовлено.

Відмовою повернути кошти банк порушив її право, як споживача банківських послуг, а тому має сплатити пеню у розмірі трьох відсотків від загальної вартості неповернутої суми яка становить 2838 гривень 06 копійок. Також, враховуючи те, що невидані банком кошти є заробітною платою відповідача, діями банку їй завдано моральну шкоду. З тих підстав, що внаслідок невидачі їй заробітної плати, яка є єдиним джерелом її доходів, відповідачем вона позбавлена засобів до існування, розмір її відшкодування позивач визначила у 10000 гривень по кожному договору, на загальну сумі 20000 гривень. Просила на підставі вимог ст.ст. 1060, 1075 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, вказував, що постановою правління Національного банку України № 576 від 16 вересня 2014 року банк віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням № 90 від 16 вересня 2014 року виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з 17 вересня 2014 року у банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб строком до 17 грудня 2014 року.

Під час дії у банку тимчасової адміністрації, згідно з вимогами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, не здійснюється примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку, нарахування неустойки та пені, інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами за зобов'язань щодо сплати податків і зборів.

Позивач, у відповідності до вимог ст. 2 вказаного Закону, вважається вкладником, так як з нею укладено договір банківського рахунку, а її кошти є вкладом. Після закінчення дії тимчасової адміністрації позивач, яка відноситься до сьомої черги осіб, які мають право на відшкодування коштів на підставі вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", отримає кошти у повному обсязі.

Рішенням суду І інстанції в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення норм матеріального та про цесуального права, просить скасувати рішення й постановити нове, яким задовольнити вимоги.

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду, в межах заяв-лених вимог та апеляційної скарги і дійшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 травня 2013 року сторони уклали договір про комплексне обслуговування карткового рахунку та банківської платіжної картки № 226175 та договір про комплексне обслуговування карткового рахунку та банківської платіжної картки № 226177 (а.с. 9-14). Відповідно до умов п. 3.3.4 договорів, у разі відмови клієнта від подальшого обслуговування, банк зобов'язаний сплатити залишки коштів, що знаходяться на його карткових рахунках готівкою, або через касу банку, або переказати на рахунок, вказаний клієнтом (а.с. 10).

25 серпня 2014 року представник позивача звернувся до банку із письмовою заявою про розірвання укладених договорів, видачу виписок про рух та залишок коштів, про повернення коштів із відсотками, нарахованими за час користування грішми (а.с. 15), а 27 серпня 2014 року подав письмову претензію у якій заявив про повторне розірвання вказаних договорів та про негайне повернення залишку грошових коштів (а.с. 24).

За п.п. 5, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, як способи захисту цивільних прав та інтересів, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.

Згідно вимог ст. 625 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як передбачено ч.ч. 1, 3 ст. 1075 ЦК України, договір банківського вкладу розривається за заявою клієнта у будь який час; залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок у строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобовязується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором( ст. 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу, як зазначено у статті 1060 ЦК України, укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобовязаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

За змістом статей 1074, 1075 ЦК України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь який час. Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом

Відповідно ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, не здійснюється примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку, нарахування неустойки та пені, інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами за зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів.

При відмові в позові суд зазначав, що позивач уклала з відповідачем договори банківського вкладу та зберігала на рахунках банку свої кошти за цими договорами, у тому числі і кошти, які отримує, як заробітну плату. У зв'язку із відмовою від продовження дії договорів, через представника звернулася до відповідача з вимогою про розірвання договорів та про повернення їй її грошових коштів з відсотками, нарахованими за час користування її грішми, у чому їй безпідставно відмовлено. Внаслідок цієї відмови відповідачем порушено норми чинного цивільного законодавства України - ч. 2 ст. 1060, ч. 1 ст. 1075 ЦК України та право власності позивача. Однак, на час ухвалення судом рішення діє постанова правління Національного банку України, якою відповідача віднесено до категорії неплатоспроможних. У банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. З тих підстав, що під час дії тимчасової адміністрації, не допускається ні задоволення вимог вкладників та кредиторів банку, ні примусове стягнення коштів, а також не нараховується пеня та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань, до моменту закінчення дії тимчасової адміністрації, суд відмовив в вимогах, бо рішення суду буде суперечити вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Однак такі висновки суду є передчасними.

Ст. 11 ЦПК України передбачено право суду розглядати цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.

За ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, за яким суд, виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом.

Обґрунтованим є рішення, що ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, що підтверджені тими доказами, які були досліджені в суді.

Як слідує із матеріалів справи, при зверненні до суду з заявою про стягнення сум, позивач, як підставу стягнення, зазначав розірвання укладених договорів, нарахування пені за прострочення грошових виплат та відшкодування моральної шкоди.

Ч. 4 ст. 10 ЦПК України зобов'язує суд сприяти: всебічному і повному з'ясуванню щодо обставин спору; роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про вчинення або не вчинення процесуальних дій, здійсненню їх прав у випадках, що встановлені цим Кодексом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України апеляційна інстанція скасовує рішення якщо судом неправильно застосувано норми матеріального чи процесуального права.

Суд допустив такі порушення. В протиріч вимог вказаних норм Закону судом не встановлено що є предметом спору в повному обсязі і не роз'яснив позивачу право згідно ст. 11 ЦПК України на заявлення вимог стосовно розірвання укладених договорів, як підстави стягнення, на яку він посилався.

Між тим в скарзі апелянт зазначає про невизначеність в судовому рішенні моменту розірвання договорів. Вказана обставина впливає на стягнення пені та її розміру.

Крім того суд не уточнив у позивача правові підстави для стягнення моральної шкоди.

В рішенні відсутнє обгрунтування відмови в цій частині вимог, при постановленні рішення суд посилався на порушення відповідачем права власності позивача, однак в заяві позивач зазначав порушення його права, як споживача ( а.с. 2-6),

Відповідно до п.19 Постанови № 12 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року " Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" за наявності підстав, передбачених ст. 309 ЦПК, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення.

Зазначеними підставами, зокрема, є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

Неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, слід вважати неправильне визначення предмета доказування, неправильну кваліфікацію правовідносин сторін.

З урахуванням викладеного, взаємопов'язаності вимог стосовно грошових зобов'язань та витікаючих з них стягнень пені і моральної шкоди, не встановлення судом першої інстанції фактичних обставин по справі, судове рішення підлягає скасуванню, як постановлене передчасно, з відмовою в позовних вимогах.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 17 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства "АктаБанк" про стягнення коштів, пені та відшкодування моральної шкоди - скасувати, в позовних вимогах - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий: Тамакулова В.О

С у д д і: Болтунова Л.М.

Козлов С.П.