Ухвала суду № 42483709, 12.01.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/874/15 Справа № 202/34828/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Шклярук Д. С. Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2015 року м. Дніпропетровськ

12 січня 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Болтунової Л.М., Козлова С.П.

при секретарі: Поляковій Н.О.,

яка розглянула відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 4 листопада 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Шоста Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання договору довічного утримання недійсним , -

В С Т А Н О В И Л А:

21 жовтня 2013 року позивач звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ОСОБА_4, просить суд поновити строк позовної давності для пред'явлення позовної заяви та визнати договір довічного утримання від 02 листопада 2006 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 5-2224 недійсним з моменту його укладання.

Посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її дідусь ОСОБА_5.

У вересні 2013 року при підготовці заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини їй стало відомо про те, що з її дідусем був укладений договір довічного утримання, що призвело до виключення його квартири із складу спадкового майна.

Вважає, що такий договір є недійсним.

02 листопада 2006 року між її дідусем та відповідачкою був укладений договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 5-2224.

27 квітня 2007 року договір був зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

За умовами п. 1 договору її дідусь передав відповідачу свою трикімнатну квартиру розташовану у АДРЕСА_1. Відповідач відповідно до п. 5 договору повинна була повністю утримувати дідуся, забезпечуючи його щоденним триразовим харчуванням, доглядом, виконувати прибирання квартири - один раз на тиждень, проводити за необхідності ремонтні роботи, забезпечувати у разі потреби медикаментами.

Пунктом 8 договору визначено, що сторони оцінили квартиру у 26720,00 грн.

Але на момент підписання договору реальна вартість квартири складала 65000 - 70000 доларів США.

Враховуючи похилий вік дідуся, якому на момент підписання договору було 78 років, позивач може стверджувати, що його обманули, запевнили, що квартира коштує 26720,00 грн., в якості доказу надали довідку БТІ, в якій вартість квартири вказана саме 26720 грн. Дідусю не пояснювали, що інвентаризаційна вартість БТІ та реальна ринкова вартість квартири є різними поняттями,тому відповідач ввела дідуся в оману з приводу вартості квартири.

Окрім того за п. 8 договору сума матеріального забезпечення встановлена у 100 грн. щомісячно. Але на таку суму в місяць, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу, неможливо забезпечити повноцінне утримання людини, яке б включало в себе повноцінне триразове харчування, забезпечення одягом і медикаментами, ремонтні роботи у квартирі, отже, на таких умовах договір реально не міг бути виконаний.

Умови договору довічного утримання в частині реального забезпечення ОСОБА_5 тими благами, що вказані у п. 5 договору на суму, яка вказана у п. 10 договору ніяк не можуть бути направлені на настання реальних правових наслідків обумовлених договором. Окрім того, вимоги п. 10 договору та п. 5 договору суперечать один одному, оскільки за умовами п. 10 договору не можна виконати п. 5 договору.

За таких умов вимоги договору не відповідають положенням п. 5 ст. 203 ЦК України.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 4 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення й постановити нове.

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду в межах заяв-лених вимог та апеляційної скарги і дійшла до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 листопада 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, правонаступником якої є ОСОБА_6, був укладений договір довічного утримання, відповідно до якого, ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_4 належну йому квартиру розташовану у АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 зобов'язувалася утримати його довічно на умовах цього договору.

За п. 5 оспорюваного договору відповідач зобов'язалась довічно утримувати ОСОБА_5, тобто забезпечувати щоденним триразовим харчуванням, доглядом, прибиранням помешкання - один раз на тиждень, проводити за необхідності ремонтні роботи в квартирі, забезпечувати у разі необхідності медикаментами.

Пунктом 10 договору сторони погодили, що ОСОБА_5 також надається матеріальне забезпечення у розмірі 100 грн., що підлягає індексації у порядку, визначеному законом. За погодженням сторін договору було збережено право безоплатного довічного проживання ОСОБА_5 у відчужуваній квартирі.

Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 3 Цивільного кодексу України передбачено принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства.

Заявлені вимоги позивач мотивувала тим, що ОСОБА_5 договір підписав під впливом обману з боку відповідача, оскільки не був обізнаний щодо реальної ринкової вартості своєї квартири, а розмір грошового забезпечення є таким, що не може забезпечити потреби людини похилого віку, тому вказаний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203 ЦК України.

Але законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин вважається недійсним.

Згідно до роз'яснення в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", на відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1 ст.60 ЦПК України).

При відмові в задоволенні вимог, суд першої інстанції правильно посилався на те, що заявляючи вимоги про визнання договору недійсним як такого, що був укладений під впливом обману, позивач не надала суду доказів того, що в момент вчинення правочину відповідач навмисно ввела її дідуся в оману щодо умов та юридичної природи даного зобов'язання.

Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального, процесуального права, встановленим обставинам і матеріалам справи.

Доводи скарги про те, що оспорюваний договір довічного утримання був укладений під впливом обману з боку відповідача, оскільки ОСОБА_5 не був обізнаний щодо реальної ринкової вартості своєї квартири, а розмір грошового забезпечення є таким, що не може забезпечити потреби людини похилого віку, а відтак вказаний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203 ЦК України, є необґрунтованими.

Вказані твердження не ґрунтуються на вимогах закону і не відповідають фактичним обставинам справи.

При укладанні договору сторони були ознайомлені з його змістом та погодилися з умовами зобов'язання, про що свідчать відповідні підписи ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Умови і побажання відчужувача за договором довічного утримання були відображені в самому договорі і є його істотними умовами.

Сторонам правочину нотаріусом при підписанні договору довічного утримання були роз'яснені наслідки підписання даної угоди, у тому числі положення ст. 334, 744, 745, 746, 747, 748, 749, 750, 751, 752, 753, 754, 755, 756, 757 ЦК України.

Правочин, укладений під впливом обману, є оспорюваним правочином і обов'язок доказування наявності такого обману законодавець покладає на сторону позивача.

Позивач відповідно до вимог ст.,ст. 57- 59 ЦПК України не надала суду першої та апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір довічного утримання був укладений під впливом обману, а обставини, встановлені судом в ході розгляду справи, спростовують посилання представника позивача на наявність обставин, які могли перешкодити вчиненню правочину або замовчування саме відповідачем їх існування при укладенні правочину щодо його природи та обов'язків сторін.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 зазначав, що його дружина ОСОБА_4, яка померла 20 березня 2013 року, а він є її спадкоємцем та правонаступником, належно виконувала укладений договір, ніякого обману при укладанні договору не було, після смерті дружини до смерті ОСОБА_5 всі умови договору виконував він разом з донькою ОСОБА_8, жодних нарікань з його боку не було.

Із досліджених в судовому засіданні суду першої інстанції доказів, пояснень допитаних свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, вбачається, що за життя ОСОБА_4 належним чином виконувала умови договору, здійснювала догляд та забезпечення ОСОБА_5, доглядала за ним, забезпечувала відпочинок на курортах та лікування.

Свідки підтвердили, що ОСОБА_5 всі вважали членом родини ОСОБА_4, оскільки він проживав разом із ними, був присутній на усіх святах, був завжди доглянутий та охайно одягнутий, за чим завжди слідкувала ОСОБА_4

Свідки також підтвердили, що позивач та її матір проживаючи у Російській Федерації не переймалися долею ОСОБА_5, не приїздили та не провідували його, не надавали йому жодної допомоги.

Інші доводи скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, встановленим обставинам і матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності.

Доводи, на які посилається позивач на підтвердження позовних вимог, не можуть бути підставою для задоволення позову відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якою передбачено, що якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин вважається недійсним.

Судом першої інстанції у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм надана належна оцінка, справа розглянута в межах позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 4 листопада 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Шоста Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання договору довічного утримання недійсним - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий: Тамакулова В.О.

С у д д і: Болтунова Л.М.

Козлов С.П.