Постанова № 42477536, 26.01.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2015 р. Справа № 922/4316/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Хомякової А.А., за довіреністю від 08.01.2015 року б/н,

відповідача - не з'явився,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з'явилась,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - ДП "Артемсіль" (вх. №22 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 14.11.14 у справі № 922/4316/14

за позовом ПАТ "Страхова компанія "Лемме - Віте", м.Харків,

до ДП "Артемсіль",м.Соледар, Донецька область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ "Земельний банк", м.Харків

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 листопада 2014 року по справі 922/4316/14 (суддя Хотенець П.В.) у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі було відмовлено. Позов задоволено повністю. Визнано Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 08/26 від 03 жовтня 2011 року недійсним. Стягнуто з Державного підприємства "Артемсіль" (84545, Донецька область, м. Артемівськ, м. Соледар, вул. Чкалова, 1-А, код ЄДРПОУ 00379790) на користь ПАТ "Страхова компанія "Лемме -Віте", (61166, м. Харків, вул. Коломенська, 15, код ЄДРПОУ 30590333) 1218,00 грн. судового збору.

Не погодившись з даним висновком суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить дане рішення скасувати.

22 січня 2015 року ПАТ "Страхова компанія "Лемме - Віте" надало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№911), в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

22 січня 2015 року від відповідача надійшла телефонограма (вх.№912), в якому останній просить розглядати справу за їх відсутності.

У судове засідання, яке відбулось 26 січня 2015 року з'явився представник позивача. Інші сторони по справі не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка відповідача, третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія встановила наступні обставини справи.

28 лютого 2005 року між Державним підприємством „Артемсіль" (вкладником) та ПАТ "Земельний Банк" (банком) укладено депозитний договір №01-05/Д, згідно якого вкладник розміщає, а банк приймає грошові кошти у сумі 1000000,00 доларів США на депозитний рахунок №261510015821. Як встановлено матеріалами справи до вказаного договору сторонами було укладено додаткові угоди №1 - №19.

06 травня 2005 року між Державним підприємством "Артемсіль" (позичальником) та ПАТ "Земельний Банк" (банком) укладено договір про надання кредитної лінії №43-05/К, згідно якого банк надає позичальнику поновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 2500000,00 грн. на поповнення обігових коштів, з можливістю отримання окремих траншів. Як встановлено матеріалами справи до вказаного договору сторонами було укладено додаткові угоди №1 - №26.

24 грудня 2007 року між Державним підприємством "Артемсіль" (заставодавецем) та ПАТ "Земельний Банк" (заставодержателем) укладено договір застави майнових прав №43-05/З-4, згідно якого заставодержатель має право у випадку невиконання заставодавцем зобов'язань по договору про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року отримати переважне право перед іншими кредиторами відшкодування за рахунок майнових прав, що заставлені на умовах визначених цим договором. Як встановлено матеріалами справи до вказаного договору сторонами було укладено додаткові угоди №1 - №5.

30 липня 2010 року Національним банком України згідно постанови Правління Національного банку України №375 "Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора ПАТ "Зембанк" прийнято рішення про відкликання з 02 серпня 2010 року банківської ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури ПАТ "Земельний Банк" .

02 вересня 2010 року Державне підприємство "Артемсіль" звернулось до ПАТ "Земельний Банк" з заявою з вимогами до боржника №08/28 від 31 серпня 2010 року на загальну суму 17142730,29 грн., з яких: 12552550,08 грн. вимога щодо повернення вкладу за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року; 255865,55 грн. вимога щодо повернення відсотків за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року; 2556233,00 грн. вимога за договором банківського вкладу №3743 на здійснення розрахунково-касового обслуговування в національній валюті по поточному рахунку №260010111792 від 12 квітня 2010 року; 1 778 081,66 грн. вимога за договором №467 на здійснення розрахунково-касового обслуговування в іноземній валюті по поточному рахунку №260010111792 від 12 квітня 2010 року.

06 вересня 2010 року заявлена кредиторська вимога Державного підприємства "Артемсіль" у загальній сумі 17142730,29 грн. була акцептована ПАТ "Земельний Банк" та включена до 7 черги реєстру вимог кредиторів , що підтверджується Витягом з переліку вимог кредиторів ПАТ "Земельний Банк" акцептованих ліквідатором, який міститься в матеріалах справи.

Як встановлено матеріалами справи згідно листа №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року Державне підприємство "Артемсіль" повідомило ПАТ "Земельний Банк", що заборгованість Державного підприємства "Артемсіль" перед ПАТ "Земельний Банк" за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року та заборгованість ПАТ "Земельний Банк" перед Державним підприємством "Артемсіль" за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року є зустрічними однорідними грошовими зобов'язаннями, строк виконання яких наступив в зв'язку з чим в порядку частини 2 статті 601 Цивільного кодексу України Державним підприємством „Артемсіль" заявлено про припинення вказаних зобов'язань шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.

03 жовтня 2011 року між Державним підприємством "Артемсіль" та ПАТ "Страхова компанія "ЛЕММА-ВІТЕ" укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №08/26, згідно якого частину вимог доПАТ "Земельний Банк" у сумі 753 000,00 грн. за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року Державне підприємство "Артемсіль" відступило на користь ПАТ "Страхова компанія "ЛЕММА-ВІТЕ" .

Разом з тим, як встановлено матеріалами справи 29 лютого 2012 року господарським судом Донецької області прийнято рішення по справі №5006/28/5пд/2012 за позовом ПАТ "Земельний Банк" до Державного підприємства "Артемсіль" про визнання недійсним одностороннього правочину, яким задоволено позовні вимоги ПАТ "Земельний Банк" та визнано недійсним односторонній правочин, вчинений Державним підприємством "Артемсіль" заявою №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

11 липня 2012 року Донецьким апеляційним господарським судом прийнято постанову по справі №5006/28/5пд/2012, якою рішення господарського суду Донецької області від 29 лютого 2012 року по справі №5006/28/5пд/2012 скасовано та відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ "Земельний Банк" про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Державним підприємством "Артемсіль" заявою №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

12 червня 2013 року Вищим господарським судом України прийнято постанову, якою рішення господарського суду Донецької області від 29 лютого 2012 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11 липня 2012 року по справі №5006/28/5пд/2012 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

17 вересня 2013 року господарським судом Донецької області прийнято рішення по справі №5006/28/5пл/2012, яким задоволено позовні вимоги ПАТ "Земельний Банк" та визнано недійсним односторонній правочин, вчинений Державним підприємством "Артемсіль" заявою №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

21 січня 2014 року Донецьким апеляційним господарським судом винесено ухвалу, якою прийнято відмову Державного підприємства "Артемсіль" від апеляційної скарги на рішення господарського суду Донецької області від 17 вересня 2013 року по справі №5006/28/5пд/2012 та апеляційне провадження припинено.

Спираючись на дані обставини, ПАТ "Страхова компанія "Лемме - Віте" звернулось до суду про визнання договору про відступлення права вимоги (цесії) №08/26 від 03.10.2011 року недійсним.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції відмовив в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі та задовольнив позовні вимоги. Дане рішення було мотивоване тим, що відчуження відповідачем згідно договору про відступлення права вимоги (цесії) №08/26 від 03 жовтня 2011 року на користь позивача майнових прав, а саме права вимоги за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року, які на момент відчуження були обтяжені згідно договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року, відбулося без згоди заставодержателя - третьої особи, що є порушенням умов договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року та наведених норм матеріального права.

Не погоджуючись з даним правовим висновком суду першої інстанції, відповідач в обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає про відсутність підстав визнання недійсним договору, вказуючи на:1)недослідження судом першої інстанції факту зарахування зустрічних позовних вимог згідно з листом №27/11-01-83; 2)погодження позивача у пункті 4 оскаржуваного договору з фактом наявності договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року та фактом припинення обтяження за цим договором у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог за заявою первісного кредитора; 3)узгодженість між сторонами в рамках оскаржуваного договору (пункт 4) факту понесення Новим кредитором усіх ризиків пов'язаних із невизнанням Боржником (ПАТ «ЗЕМБАНК») заліку зустрічних однорідних вимог; 4)зняття обтяження передбаченого договором застави, що підтверджується Витягом з державного реєстру обтяжень рухомого майна, виданого 29.01.2014 року та заявою про реєстрацію змін обтяжень рухомого майна від 25.11.2014.

У відповідності до положення статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимоги статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з правовою позицією суду першої інстанції та зазначає наступне.

Предметом даного судового розгляду є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) №08/26, згідно якого частину вимог до ПАТ "Земельний Банк" у сумі 753 000,00 грн. за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року Державне підприємство "Артемсіль" відступило на користь ПАТ "Страхова компанія "ЛЕММА-ВІТЕ"

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї з сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до пункту 2.1 частини 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином підставою для задоволення позовних вимог, та визнання договору про відступлення права вимоги (цесії) №08/26 є встановлення порушень приписів законодавства при його укладенні.

Як було зазначено судом апеляційної інстанції раніше, в матеріалах справи наявне рішення господарського суду Донецької області від 17 вересня 2013 року по справі №5006/28/5пл/2012 (том 1 а.с.95-100), яким задоволено позовні вимоги ПАТ „Земельний банк" та визнано недійсним односторонній правочин, вчинений ДП „Артемсіль" заявою №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року прийнято відмову ДП "Артемсіль" від апеляційної скарги на рішення господарського суду Донецької області від 17 вересня 2013 року по справі №5006/28/5пд/2012 та апеляційне провадження по справі припинено (Том 1 а.с.101-102).

А отже, на сьогоднішній час існує рішення господарського суду Донецької області по справі №5006/28/5пл/2012, що набрало законної сили, яким визнано недійсним факт зарахування зустрічних однорідних вимог між відповідачем та ПАТ „Земельний банк" за зобов'язанням боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 24 грудня 2007 року між Державним підприємством "Артемсіль" (заставодавецем) та ПАТ "Земельний Банк" (заставодержателем) укладено договір застави майнових прав №43-05/З-4 (том 1 а.с.66-67), згідно якого заставодержатель має право у випадку невиконання заставодавцем зобов'язань по договору про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року отримати переважне право перед іншими кредиторами відшкодування за рахунок майнових прав, що заставлені на умовах визначених цим договором. Як встановлено матеріалами справи до вказаного договору сторонами було укладено додаткові угоди №1 - №5.

Відповідно до пункту 4.1 договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року предметом застави є майнові права, що належать заставодавцю право вимоги на депозитний вклад, що виникло на підставі депозитного договору №01-05/Д від 28 лютого 2005 року з усіма додатковими угодами до нього в тому числі з тими, що можуть бути укладені в майбутньому у сумі 2 000 000,00 доларів США.

Додатковою угодою №5 від 14 квітня 2010 року до договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року в розділі 3 сторонами було погоджено викласти пункт 4.1 договору в новій редакції, закріпивши, що предметом застави є майнові права, що належать заставодавцю право вимоги на депозитний вклад, що виникло на підставі депозитного договору №01-05/Д від 28 лютого 2005 року з усіма додатковими угодами до нього в тому числі з тими, що можуть бути укладені в майбутньому у сумі 1 590 400,00 доларів США.

Тобто, з 24 грудня 2007 року майнові права відповідача, а саме право вимоги за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року, перебували в заставі у третьої особи згідно договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що внаслідок визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем заявою №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 236 ЦК України, на момент укладання спірного правочину зобов'язання відповідача перед третьою особою (ПАТ "Земельний банк") за договором про надання кредитної лінії №43-05 від 06 травня 2005 року існували та були забезпечені заставою згідно з договором застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року.

Отже, майнові права відповідача, а саме право вимоги грошових коштів у сумі 753 000, 00 грн. за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року , які були відчужені відповідачем на користь позивача згідно з договором відступлення права вимоги №08/26 від 03 жовтня 2011 року (том 1 а.с.76-77), були обтяжені на підставі договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року (Том 1 а.с.66-67)

Згідно з п. 1 ч. 1 статтею 512 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні може відбутися переданням ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Аналогічне правило міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України „Про заставу", відповідно до якої заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

З положень договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року сторонами не був погоджений процесс користування предметом застави в інший, ніж передбачений частиною 2 статті 586 ЦКУ спосіб.

Так в п.6.1.2. договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року сторони узгодили обов'язок відповідача, як заставодавця, не здійснювати відступлення заставленого права.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 32, ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів надання відповідачем на підтвердження факту наявності згоди третьої особи (ПАТ "Земельний банк") на відчуження майнових прав, що є предметом застави за договором застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року, та/або доказів, які б спростували існування зазначених обтяжень на момент укладення договору відступлення права вимоги (цесії) №08/26 від 03 жовтня 2011 року (том 1 а.с.76-77).

Разом з тим, Вищим господарським судом України була висловлена правова позиція з приводу розгляду даної категорії спорів. Так в положенні пункту 4.3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 №1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" було визначено, що за змістом частини другої статті 586 ЦК України, частини другої статті 17 Закону України "Про заставу" та частини третьої статті 9 Закону України "Про іпотеку" відчуження майна, що є предметом застави (іпотеки), можливе лише за згодою заставодержателя (іпотекодержателя). Договір про відчуження заставленого майна, укладений з порушенням цих правових норм, може бути визнаний господарським судом недійсним згідно зі статтею 215 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене судом апеляційної інстанції робиться висновок, що відчуження відповідачем права вимоги за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року відбулося без згоди заставодержателя (третьої особи), що є порушенням умов договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 рокута суперечить вищенаведеним нормам матеріального права (ч. 2 ст. 586 ЦК України, ч.2 ст. 17 Закону України "Про заставу").

Встановлення судом вищенаведених порушень законодавства є законодавчою підставою, у відповідності до приписів частини 1 статті 203 Цивільного Кодексу України, визнання договору відступлення права вимоги (цесії) №08/26 від 03 жовтня 2011 року (том 1 а.с.76-77) недійсним, і як наслідок задоволення позовних вимог.

В той же час, суд апеляційної інстанції погоджується з відмовою суду першої інстанції в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі з підстав відсутності предмету спору.

Так пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено зупинення провадження у справі у разі відсутності предмету спору.

Пунктом 4.4. Постанова Пленуму ВГС від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Однак відповідачем не було доведено відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні клопотання.

Судова колегія не погоджується з правовою позицією відповідача про недослідження судом першої інстанції факту зарахування зустрічних позовних вимог згідно з листом №27/11-01-83 (том 1 а.с.127-128) і як наслідок відсутності підстав визнання недійсним договору враховуючи наступне.

Як було встановлено колегією суддів раніше, 17 вересня 2013 року господарським судом Донецької області було прийнято рішення по справі №5006/28/5пл/2012, яким задоволено позовні вимоги ПАТ "Земельний Банк" та визнано недійсним односторонній правочин, вчинений Державним підприємством "Артемсіль" заявою №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

У відповідності до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, підставою звільнення від доказування є обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто, встановлений висновком суду першої інстанції, факт визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Державним підприємством "Артемсіль" заявою №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року (том 1 а. с. 127-128), щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є для суду преюдиціальним.

Судом апеляційної інстанції наголошується, що преюдиціальність як наслідок вступу рішення суду в законну силу, полягає у наданні обов'язкового значення висновку суду по даній справі для всіх наступних справ, в межах встановлених рішенням обставин. Обов'язковість судового висновку, відображеному в судовому рішенні, нерозривно пов'язана з юридичним припущенням істинності рішення, що набрало законної сили. Отже поки рішення не скасовано, факти встановлені ним, приймаються за достовірні без доказування.

Зазначеним підтверджується відсутність у суду першої інстанції необхідності перевірки існування факту зарахування зустрічних позовних вимог згідно з листом №27/11-01-83 (том 1 а.с.127-128).

Одночасно колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача в апеляційній скарзі, як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог, погодження позивача у пункті 4 оскаржуваного договору з фактом наявності договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року та фактом припинення обтяження за цим договором у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог за заявою первісного кредитора. Оскільки дана обставини жодним чином не підтверджує законність укладення оскаржуваного договору, а є лише підтвердженням усвідомленості позивача з наявними обставинами, а саме з фактом припинення обтяження за цим договором у зв'язку із припиненням зобов'язання первісного кредитора за договором про надання кредитної лінії №43-5/К від 06.05.2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою первісного кредитора в період невизнання даного правочину недійсним.

Посилання відповідача на узгодженість між сторонами в рамках оскаржуваного договору ( пункт 4) факту понесення Новим кредитором усіх ризиків пов'язаних із невизнанням Боржником (ПАТ «ЗЕМБАНК») заліку зустрічних однорідних вимог жодним чином не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки жодним чином не доводить законність укладення даного оскаржуваного договору, а є лише договірним положенням, яким вказано про можливість настання наслідків в разі невизнання Боржником (ПАТ «ЗЕМБАНК») заліку зустрічних однорідних вимог

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на зняття обтяження передбаченого договором застави, що підтверджується Витягом з державного реєстру обтяжень рухомого майна, виданого 29.01.2014 року та заявою про реєстрацію змін обтяжень рухомого майна від 25.11.2014, (Том 1 а.с.130-132), також жодним чином не підтверджують законність укладення спірного правочину, враховуючи період складання даної заяви (25 листопада 2013 року), тобто після дати укладення договору відступлення права вимоги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції встановлені фактичні обставини справи на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам та їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача - ДП "Артемсіль" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14 листопада 2014 року у справі № 922/4316/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 28 січня 2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.