Постанова № 42477029, 16.12.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року 17:41Справа № 808/6947/14 м.Запоріжжя

апорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бойченко Ю.П., суддів - Батрак І.В., Калашник Ю.В., за участю секретаря судового засідання Заболотньої Н.Ю.

позивача: ОСОБА_1;

третьої особи: ОСОБА_2;

та представників:

позивача: ОСОБА_3;

відповідача 1: Провоторова С.М.;

відповідача 2: Михайленко К.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України

Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області

третя особа: ОСОБА_2

про скасування наказу про звільнення з займаної посади, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1.) до Державної казначейської служби України (далі - відповідач 1 або ДКСУ) та до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (далі - відповідач 2 або ГУ ДКСУ у Запорізькій області), у якому позивач просить суд:

- скасувати наказ ДКСУ від 11.09.2014 №755-о «Про звільнення ОСОБА_1.» та наказ ГУ ДКСУ у Запорізькій області від 17.09.2014 №53-к «Про звільнення ОСОБА_1.»;

- поновити позивача на роботі на посаді начальника ГУ ДКСУ у Запорізькій області;

- витребувати з ГУ ДКСУ у Запорізькій області довідку про середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за останні два календарних місяці перед звільненням та стягнути з ГУ ДКСУ у Запорізькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 вересня 2014 року до дня поновлення на роботі.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією у складі трьох суддів: головуючого судді - Бойченко Ю.П., суддів - Батрак І.В., Калашник Ю.В. на 03 листопада 2014 року.

Провадження у справі зупинялось до 20 листопада 2014 року та до 16 грудня 2014 року.

Позивач та представник позивача в судових засіданнях підтримали позовні вимоги в повному обсязі. На їх обґрунтування зазначили, що 22 серпня 2014 року позивачем, факсовим зв'язком, а також рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення, направлено на адресу ДКСУ заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням. Згідно з відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення в ДКСУ отримано його заяву про звільнення 26 серпня 2014 року.

Відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України ( далі по тексту - КЗпП України) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Вважає, що останнім днем його роботи згідно зі ст. 38 КЗпП мав би бути вівторок 09 вересня 2014 року (а якщо рахувати від дати факсового повідомлення - п'ятниця 05 вересня 2014 року).

Копія наказу ДКСУ про звільнення позивача від 11.09.2014 року №755-0 надійшла поштою на адресу ГУ ДКСУ у Запорізькій області 16 вересня 2014 року, при цьому в ньому не вказано дату припинення трудових відносин з позивачем. Дата - 17 вересня 2014 року зазначена у наказі ГУ ДКСУ у Запорізькій області від 17.09.2014 року №53-К «Про звільнення ОСОБА_1.», виданому виконуючим обов'язки начальника Головного управління Старосельським Е.О. в той час, коли позивач ще фактично знаходився на посаді начальника ГУ ДКСУ у Запорізькій області (відповідно і наказ ДКСУ від 16.09.2014 р. №763-0 «Про виконання обов'язків» є таким, що суперечить чинному законодавству).

На підставі викладеного просять суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Також, від позивача надійшло клопотання в якому позивач просить суд у разі ухвалення рішення на його користь, стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу на загальну суму 1200,00 грн.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 проти заявлених вимог заперечили, надали суду письмові заперечення та зазначили, що 26.08.2014 до ДКСУ надійшла заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.

Процедура призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначена Порядком призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2012 № 45.

Пунктом 6 Порядку, зокрема, встановлено, що пропозиція щодо погодження звільнення з посади керівника територіального органу виконавчої влади погоджується з головою відповідної облдержадміністрації.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що висновок про погодження звільнення з посади керівника територіального органу не пізніше десяти днів після надходження надсилаються міністрові, керівникові центрального органу виконавчої влади і додаються до особової справи кандидата на посаду, особи, що звільняється, за місцем роботи.

На виконання вимог Порядку від 25.01.2012 № 45, ДКСУ 01.09.2014 підготовлено та направлено листи - погодження на Запорізьку обласну державну адміністрацію та Міністерство фінансів України.

До ДКСУ 08.09.2014 надійшов лист Міністерства фінансів України від 08.09.2014 про погодження звільнення ОСОБА_1

11.09.2014 до ДКСУ надійшов лист Запорізької обласної державної адміністрації від 09.09.2014 про погодження звільнення ОСОБА_1

Відповідно до абз. 3 п. 11 Порядку від 25.01.2012 № 45, після погодження Міністерства фінансів України та Запорізької обласної державної адміністрації, Казначейство України зобов'язане у дводенний строк видати наказ на звільнення.

ДКСУ в день отримання погодження Запорізької обласної державної адміністрації - 11.09.2014 видано наказ про звільнення позивача за № 755-0.

Вважають, що при звільненні позивача відповідачами в повному обсязі дотримані вимоги чинного законодавства.

На підставі викладеного просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа проти позовних вимог заперечила, надала суду письмові пояснення та зазначила, що відповідно до наказу ДКСУ від 14.10.2014 № 837-0 «Про призначення ОСОБА_2.» його призначено на посаду начальника ГУ ДКСУ у Запорізькій області без конкурсного відбору в порядку переведення з Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Запорізької області. Згідно з наказом ГУ ДКСУ у Запорізькій області від 24.10.2014 № 69-к «Про призначення ОСОБА_2.» 24.10.2014 ОСОБА_2 приступив до виконання обов'язків начальника ГУ ДКСУ у Запорізькій області. Також зазначив, що ОСОБА_1 звільнено з посади начальника ГУ ДКСУ у Запорізькій області відповідно до наказу Державної казначейської служби України від 11.09.2014 №755-0 «Про звільнення ОСОБА_1.». Згідно з наказом ГУ ДКСУ у Запорізькій області від 17.09.2014 № 53-к «Про звільнення ОСОБА_1.» позивач вважається таким, що звільнений з посади начальника ГУ ДКСУ у Запорізькій області 17.09.2014. На момент коли третя особа перебувала на співбесіді у Голови Державної казначейської служби України з приводу розгляду його заяви від 26.09.2014 про призначення на посаду начальника ГУ ДКСУ у Запорізькій області в центральному органі виконавчої влади була відсутня будь-яка інформація щодо наміру ОСОБА_1 залишитись на своєму робочому місці.

На думку третьої особи, зазначене свідчить про підтвердження позивачем свого рішення стосовно звільнення за власним бажанням.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Камертон».

У судовому засіданні 16.12.2014 на підставі ст.160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, третьої особи та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

22 серпня 2014 року ОСОБА_1, рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення, направлено на адресу ДКСУ заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням. Згідно з відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення в ДКСУ отримано його заяву про звільнення 26 серпня 2014 року.

Копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення долучена до матеріалів справи (а/с 10).

Судом додатково витребовувалась від ДКСУ інформація щодо дати отримання та реєстрації в журналі вхідної кореспонденції заяви ОСОБА_1 від 22.08.2014 про звільнення.

В додаткових запереченнях від 12.12.2014 №5-12/7091-27747 ДКСУ зазначило, що заява ОСОБА_1 від 22.08.2014 не реєструвалась Казначейством України в журналі вхідної кореспонденції. До згаданої заяви не було додано жодних інших документів. Казначейство України немає можливості надати поштовий конверт, у якому було надіслано заяву від 22.08.2014, оскільки зазначений конверт не зберігся. Засобами факсимільного зв'язку заява від 22.08.2014 до Казначейства не надходила.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Враховуючи вимоги ст. 69 КАС України та вищевикладені обставини суд вважає що заява ОСОБА_1 від 22.08.2014 про звільнення отримана ДКСУ - 26 серпня 2014 року.

Відповідно до ст.1 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VІІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - КЗпП України), кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Згідно з вимогами ч.1 та ч.2 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Після направлення заяви про звільнення за власним бажанням позивач продовжив виходити на роботу, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу (а/с 16).

Частиною 5 ст.241-1 КЗпП України, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Таким чином, 09 вересня 2014 року було останнім днем, з урахуванням обставин даної справи, коли ДКСУ могло звільнити ОСОБА_1 з займаної ним посади на підставі заяви від 22.08.2014 про звільнення за власним бажанням.

Частиною 5 статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» №3166-VІ від 17.03.2011, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.

Кандидатури на посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади погоджуються з головами місцевих державних адміністрацій, якщо інше не передбачено законом.

Порядок призначення на посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Процедура призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначена Порядком призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2012 № 45 (далі - Порядок №45).

Пунктом 6 Порядку, встановлено, що пропозиція щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади погоджується зокрема: керівника обласного, міського (міста обласного, республіканського Автономної Республіки Крим значення), районного у місті (місті обласного, республіканського Автономної Республіки Крим значення) територіального органу - відповідно з головою облдержадміністрації, Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Пунктом 8 Порядку №45 передбачено, що висновок про погодження або вмотивована відмова в погодженні пропозиції щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника територіального органу не пізніше десяти днів після надходження надсилаються міністрові, керівникові центрального органу виконавчої влади і додаються до особової справи кандидата на посаду, особи, що звільняється, за місцем роботи.

На виконання вимог Порядку №45 ДКСУ 01.09.2014 підготовлено та направлено листи - погодження на Запорізьку обласну державну адміністрацію та Міністерство фінансів України, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Суд зазначає, що вказані листи - погодження направлені лише на 6 день після отримання заяви ОСОБА_1 від 22.08.2014 про звільнення.

До ДКСУ 08.09.2014 надійшов лист Міністерства фінансів України від 08.09.2014 про погодження звільнення ОСОБА_1, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції.

До ДКСУ 11.09.2014 надійшов лист Запорізької обласної державної адміністрації від 09.09.2014 про погодження звільнення ОСОБА_1, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції.

Відповідно до абз. 3 п. 11 Порядку №245, у разі погодження Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою відповідної місцевої держадміністрації пропозиції щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника територіального органу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади міністр, керівник центрального органу виконавчої влади видає у тижневий строк в установленому порядку наказ про призначення, а у дводенний строк наказ про звільнення.

Наказ «Про звільнення ОСОБА_1.» №755-0 винесений 11 вересня 2014 року (з посиланням на ст.38 КЗпП України).

На підставі вищезазначеного наказу 17 вересня 2014 року ГУ ДКСУ у Запорізькій області винесено наказ №53-к «Про звільнення ОСОБА_1.», згідно до ст.38 КЗпП України, в п.1 якого зазначено: «Вважати ОСОБА_1 таким, що звільнений з посади начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізької області з 17 вересня 2014 року».

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що правомірність звільнення позивача необхідно розглядати як з урахуванням норм КЗпП України так і Порядку №45.

Нормами КЗпП України, зокрема статтею 38, визначенні строки в межах яких посадова особа може бути звільненою за заявою про звільнення за власним бажанням.

Пунктами Порядку №45 встановлена процедура призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також строки в межах яеих здійснюється процедура погодження призначення або звільнення.

При чому строки встановлені нормами Порядку №45 (в межах яких здійснюється процедура погодження звільнення з займаної посади) не протирічать нормам ст. 38 КЗпП України (в межах яких посадова особа може бути звільненою за заявою про звільнення за власним бажанням). Тобто, в межах двотижневого строку встановленого ст.38 КЗпП України можливо здійснити процедуру погодження звільнення з займаної посади та видати наказ про звільнення.

Суд вважає, що відповідачем 1 дотримано процедуру погодження звільнення з займаної посади ОСОБА_1, встановлену пунктами Порядку №45, однак пропущено строк встановлений ст. 38 КЗпП України, в межах яких посадова особа може бути звільненою за заявою про звільнення за власним бажанням.

При цьому КЗпП України має вищу юридичну силу ніж Порядок №45.

Крім того, в період часу з 11 вересня 2014 року по 19 вересня 2014 року ОСОБА_1 знаходився на лікарняному (а/с 21), а отже не міг бути звільнений з інших підстав, в тому числі з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ч. 4 ст.40 КЗпП України).

Судом також встановлено, що до звільнення ОСОБА_1 з займаної посади (17.09.2014) інша особа на його місце не запрошувалась. Доказів іншого відповідачами не надано.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як свідчать матеріали справи заяву про призначення на посаду начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області ОСОБА_2 подав 26 вересня 2014 року, у той же день у ОСОБА_2 відбулась співбесіда з Головою Державної казначейської служби України (про що ОСОБА_2 зазначив в своїх запереченнях та підтвердила в судовому засіданні), після якої розпочалась процедура узгодження кандидатури третьої особи на посаду начальника ГУ ДКСУ у Запорізькій області.

Як зазначалось вище, жодних документальних доказів того, що до 17 вересня 2014 року на посаду начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області запрошувалась якась інша особа відповідачами не надано.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З урахуванням викладеного суд вважає вимоги позивача, щодо скасування наказу ДКСУ від 11.09.2014 №755-о «Про звільнення ОСОБА_1.» та наказу ГУ ДКСУ у Запорізькій області від 17.09.2014 №53-к «Про звільнення ОСОБА_1.», та про поновлення позивача на роботі на посаді начальника ГУ ДКСУ у Запорізькій області обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Підлягають частковому задоволенню вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з ГУ ДКСУ у Запорізькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 вересня 2014 року до дня поновлення на роботі, з огляду на наступне.

Згідно з ч.2 ст. 235 КАС України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24.03.1995 (зі змінами та доповненнями), порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

На виконання вказаної норми закону Постановою кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року № 100 затверджений «Порядок обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Із п.5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється

нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).

Так, згідно з розрахунками, наданим відповідачем 2 середньомісячна заробітна плата позивача складає 8315,77 грн., середньоденна 386,78 грн.

Оскільки, позивач по 19 вересня 2014 року включно знаходився на лікарняному, а 20 та 21 вересня 2014 року не робочі (вихідні) дні то підлягаю задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з ГУ ДКСУ у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 вересня 2014 року по 16 грудня 2014 року в розмірі 23980,36 грн. (виходячи з наступного розрахунку 62 дні х 386,78 грн. = 23980,36 грн.).

Стосовно вимог позивача щодо стягнення на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу на загальну суму 1200,00 грн., то суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 №4191-VІ (далі - Закон №4191-VІ).

Відповідно до ст.1 Закону №4191-VІ, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно з ст.1 Закону №4191-VІ, у разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

В наданому клопотанні позивачем не конкретизовано за яку саме правову допомогу сплачена сума 1200,00 грн. (не зазначено які саме процесуальні дії вчиняв представник, які документи при розгляді даної справи складав, скільки годин був присутнім в судових засіданнях, тощо та не вказано скільки та за що саме було сплачено).

В наданій до клопотання квитанції від 16 грудня 2014 року також не зазначено за які саме процесуальні дії які суми були нараховані та сплачені. Також, у вказаній квитанції (в призначенні платежу) відсутні посилання на договір про надання правової допомоги б/н від 31.10.2014 та/чи на номер справи в рамках якої надавалась правова допомога. Таким чином, зазначене призначення платежу неможливо ідентифікувати (пов'язати) саме з даною справою.

Представник позивача міг надавати ОСОБА_1 іншу правову допомогу, яка не має відношення до розгляду даної справи.

Частиною першою статті 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Згідно статті 86 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи усе вище викладене, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог п.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач при поданні даного позову не сплачував судовий збір, а отже він не підлягає стягненню на його користь.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Скасувати наказ Державної казначейської служби України від 11.09.2014 №755-о «Про звільнення ОСОБА_1.» та наказ Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області від 17.09.2014 №53-к «Про звільнення ОСОБА_1.».

3. Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області.

4. Стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 вересня 2014 року по 16 грудня 2014 року в розмірі 23980,36 грн. (двадцять три тисячі дев'ятсот вісімдесят гривен тридцять шість коп.).

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.256 КАС України постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області та стягнення на його користь заробітної плати за один місяць у розмірі 8315,77 грн. (вісім тисяч триста п'ятнадцять гривен сімдесят сім копійок) звернути до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Ю.П. Бойченко

Суддя І.В. Батрак

Суддя Ю.В. Калашник