Ухвала суду № 42470663, 22.01.2015, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 212/2-1336/11 Провадження № 22-ц/772/153/2015Головуючий в суді першої інстанції Борисюк І. Е.Категорія 19Доповідач Нікушин В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Нікушина В.П.

суддів Денишенко Т.О., Стеблюк Л.П.,

при секретарі Кирилюк Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунального унітарного підприємства «Ековін», Благодійної організації «Вінницький обласний благодійний фонд захисту тварин «Планета» про стягнення вартості будівельних матеріалів та вартості виконаних робіт з будівництва гаража, за апеляційною скаргою Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24.11.2014 року, ухвалене по даній справі,

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2011 року ОСОБА_2 звернувся в суд з вказаним позовом, який мотивував тим, що 01.12.1989 року між ним та комунальним автотранспортним підприємством № 0128 м. Вінниці, за погодженням управління житлово-комунального господарства Вінницької міської ради, був укладений договір про передачу в користування земельної ділянки.

Згідно Договору АТП № 0128 передало в оренду позивачеві частину земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка знаходилась на території АТП і не використовувалась.

14.05.1990 року позивач уклав договір з РСУ № 5 на будівництво гаражу на наданій йому земельній ділянці, будівництво якого було завершено 30.04.1991 року і він був переданий за актом про здачу виконаних робіт. Позивач сплатив кошти за виконані роботи відповідно до умов цього ж договору.

Збудованим гаражем ОСОБА_2 безперешкодно користувався до 2009 року. В цьому ж році він вирішив оформити свої права на гараж. Для цього він звернувся до КП «ВМБТІ» з метою виготовлення інвентарної справи, де йому було повідомлено, що відповідно до рішення Вінницької міської ради від 21.06.1996 року майновий комплекс АТП № 0128, в тому числі будівля гаража під літерою «З», зареєстровані ВООБТІ 22.12.1997 року за Вінницькою міською радою.

Викладене послужило підставою для звернення з вказаним позовом в суд. В ході розгляду справи ОСОБА_2 збільшив свої позовні вимоги, з врахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи № 43 від 23.09.2014 року, просив суд стягнути з відповідача на його користь 268 050, 00 грн. вартості будівельних матеріалів та вартості виконаних робіт з будівництва гаражу під літерою «З», розташованого в АДРЕСА_1. Також просив стягнути з відповідача на його користь витрати по оплаті судового збору та витрати на проведення судових будівельно-технічних експертиз.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24.11.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, Вінницька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення та про ухвалення нового рішення про відмову в задоволені позову.

На підтвердження доводів апеляційної скарги наведені обставини про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на фактичний розмір витрат на будівельні матеріали, роботи, понесені на будівництво спірного гаража, а сам договір, укладений між ОСОБА_2 та АТП № 0128 про надання земельної ділянки під будівництво гаража є нікчемним, не має юридичної сили.

На переконання відповідача, цим обставинам дана невірна оцінка, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права і як наслідок до ухвалення незаконного рішення.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, представників: Вінницької міської ради, благодійної організації «Вінницький обласний благодійний фонд захисту тварин «Планета», ОСОБА_2, його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла до наступного висновку.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки вона ґрунтується на суб'єктивній оцінці встановлених по справі обставин, тлумаченні положень земельного законодавства відносно цих обставин без врахування норм цивільного права, які регулюють спірні правовідносини.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, виходив із того, що він мав право на відшкодування витрат, понесених ним на будівництво гаража під літерою «З», розташованого на території АТП № 0128 по АДРЕСА_1, який рішенням Вінницької міської ради від 21.06.1996 року був віднесений до комунальної власності.

Встановлено, що 01.12.1989 року комунальне автотранспортне підприємство № 0128 з дозволу Ленінського районного виконкому Ради народних депутатів м. Вінниці та керівництва управління Вінницького міського житлкомунгоспу уклало з ОСОБА_2 безстроковий договір, згідно з яким комунальне АТП № 0128 передало в користування позивачеві частину земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 для будівництва гаража та облаштування під'їзду до нього. Згідно з додатком до договору від 01.12.1989 року було розроблено проект та погоджено місце розташування об'єкта Договору (а. с. 7-10, 12, 19-20 т. 1).

14 травня 1990 р. позивач уклав договір з РСУ №5 на будівництво гаражу на території автотранспортного підприємства (а. с. 13-18 т. 1).

31.10.1990 р. та 30.04.1991 р. були підписано акти здачі виконаних будівельних робіт та сплачено ОСОБА_2 кошти відповідно до умов договору (а. с. 21-23 т. 1).

Наведені обставини доводять, що саме позивачем було здійснено будівництво спірного гаража, який являвся самочинним будівництвом в силу того, що земельна ділянка під будівництво ОСОБА_2 не була надана виконавчим комітетом Вінницької міської ради, як розпорядником землі в силу вимог ст. 8 ЗК Української РСР, в редакції, яка діяла на той час.

Даний гараж був легалізований за рішенням Вінницької міської ради від 21.06.1996 року на користь комунальної власності, про що ОСОБА_2 стало відомо в 2009 році.

З наведених обставин, висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог є цілком умотивованими, а ухвалене рішення є по суті правильним.

Застосування судом першої інстанції положень ч. 6 ст. 376 ЦК України, як правової підстави для задоволення позову в даному випадку є помилковим, оскільки питання про визнання самочинно збудованого гаража комунальною власністю було вирішено рішенням Вінницької міської ради від 21.06.1996 року. На час виникнення цих цивільних відносин, які не носять плинного характеру діяв Цивільний кодекс в редакції 1963 року, який не містив в собі аналогічної правової норми. А тому, порушені права ОСОБА_2 підлягали захисту за правилами п.5 ст.48 та ст.57 Закону України «Про власність», який діяв станом на 1996 рік. Таке неправильне застосування норм матеріального права не тягне за собою діаметрально протилежного вирішення справи, тобто не тягне за собою наслідків, передбачених ч.3 ст. 303 ЦПК України.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір фактичних витрат, понесених позивачем на будівництво гаража станом на 23.09.2014 року, в той час на переконання відповідача такі витрати слід визначати станом на час будівництва (1990-91 рр), є безпідставними.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди №6 від 27 березня 1992 року потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи.

Не впливають на законність оскаржуваного рішення і доводи апеляційної скарги про те, що нікчемність правочинну в даному випадку договору про передачу в користування земельної ділянки під гараж, укладеного між комунальним автотранспортним підприємством № 0128 м. Вінниці та ОСОБА_2 не тягне за собою наслідків, оскільки цей правочин не має юридичної сили.

Такі доводи не ґрунтуються на законі. Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсність правочину не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В позові ОСОБА_2 ставиться питання саме про застосування наслідків нікчемного правочину, а не про виконання вимог укладеного договору.

Цією ж ст. 216 ЦК України визначені правові наслідки, одним із яких відшкодування, яке має здійснюватись за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення. Адже, за правилами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Вінницької міської ради відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24.11.2014 року ухвалене по справі за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунального унітарного підприємства «Ековін», Благодійної організації «Вінницький обласний благодійний фонд захисту тварин «Планета» про стягнення вартості будівельних матеріалів та вартості виконаних робіт з будівництва гаража, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий - суддя Підпис В. П. Нікушин

Судді: Підпис Т.О. Денишенко Підпис Л. П. Стеблюк

Згідно з оригіналом

Суддя Апеляційного суду

Вінницької області ___ В. П. Нікушин