Ухвала суду № 42468176, 26.01.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1723/15 Справа № 203/5447/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Казак С. Ю. Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2015 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Яловій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Красногвардійський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Красногвардійський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

26 серпня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 14.12.2012 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, відповідного до якого останній передав їй у власність гараж АДРЕСА_1. В момент укладення договору вона отримала ключі від гаражу та вступила у володіння. 09.12.2013 року гараж був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 11.08.2014 року до її бабусі, яка мешкає поруч з гаражем та зберігає в ньому свої речі, зателефонував відповідач з вимогою про звільнення гаражу та надання ключів від нього, обґрунтовуючи це тим, що він є власником гаражу, придбавши його з прилюдних торгів. Також надав документи про придбання гаражу та реєстрацію права власності. Таким чином, в неї є підозра, що відповідач у якийсь протиправний спосіб позбавив її права власності на гараж та вказане право підлягає захисту. В зв'язку з цим, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на гараж АДРЕСА_1.

24 вересня 2014 року ОСОБА_3 звернувся із зазначеним зустрічним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 07.08.2014 року згідно протоколу №650 проведення електронних торгів та на підставі акту про проведення реалізації нерухомого майна - гаражу АДРЕСА_1, що належав на праві власності ОСОБА_5, в порядку ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» він був визнаний переможцем аукціону. 08.08.2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 у відповідності до ст.66 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акту проведення прилюдних торгів арештованого майна від 07.08.2014року, затвердженого в.о. начальника Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції Мартиновською І.М., було видано свідоцтво про право власності на гараж на його ім'я. Також, 08.08.2014 року нотаріусом було здійснено державну реєстрацію права власності та надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор ОСОБА_8 всупереч вимогам закону здійснила державну реєстрацію права власності на гараж на ім'я ОСОБА_2 при існуванні запису про реєстрацію обтяження щодо гаражу від 07.05.2013 року, який було внесено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, за якою було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_4 в рамках виконавчого провадження №37569182. Оскільки відносно договору дарування не було здійснено державної реєстрації, він не є вчиненим та таким, що не породжує цивільних прав та обов'язків. В зв'язку з цим, оскільки він не має можливості користуватись належним йому гаражем, враховуючи що ОСОБА_2, не надає доступу до нього, він змушений був укласти договір оренди гаражного приміщення з ТОВ «ЕРАГРАД» для зберігання власного транспортного засобу, а тому несе матеріальні збитки, які відповідач повинна відшкодувати. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_3 просив суд зобов'язати ОСОБА_2 звільнити та повернути у законне володіння та користування йому гараж АДРЕСА_1, стягнути з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду в сумі 2000 грн. та моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2014 року ухвалено: в задоволенні позову ОСОБА_2- відмовити повністю; зустрічний позов ОСОБА_3 - задовольнити частково; зобов'язати ОСОБА_2 звільнити та повернути у володіння та користування ОСОБА_3 шлакоблочний гараж №3, загальною площею 19,9 кв.м, з погрібом (цегла), що розташований по АДРЕСА_1; в іншій частині в задоволенні позову відмовити; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що на 14.12.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування гаражу АДРЕСА_1. 07.05.2013 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію обтяження щодо спірного гаражу, який було зроблено на підставі постанови державного виконавця Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції від 15.04.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, за якою було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_4 в рамках виконавчого провадження №37569182. 07.08.2014 року згідно протоколу №650 здійснено проведення електронних торгів та на підставі акту про проведення реалізації нерухомого майна - гаражу АДРЕСА_1, що належав на праві власності ОСОБА_5, в порядку ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_3 було визнано переможцем аукціону. 08.08.2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 у відповідності до ст.66 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акту проведення прилюдних торгів арештованого майна від 07.08.2014 року, затвердженого в.о. начальника Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції Мартиновською І.М., ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на гараж. Також 08.08.2014 року нотаріусом було здійснено державну реєстрацію права власності та надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Після укладення 14.12.2012 року договору дарування спірного гаражу з ОСОБА_4, позивач ОСОБА_2 станом на 07.05.2013 року (на момент внесення обтяження щодо спірного гаражу) право власності на останній у передбаченому законом порядку не зареєструвала.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, районний суд обґрунтовано виходив з того, що посилання ОСОБА_2 на те, що така реєстрація була здійснена 09.12.2013 року, суд вважає безпідставними, оскільки дії щодо реєстрації права власності на гараж за останньою було проведено з порушенням чинного законодавства, що вбачається з листа-відповіді від 02.09.2014 року на заяву ОСОБА_3 Крім того, з вказаного листа та наданого ОСОБА_3 витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на сьогоднішній день згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на гараж АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 08.08.2014 року. З огляду на положення ст.ст.182,331,334 ЦК України суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 у передбаченому законом порядку не набула права власності на спірний гараж. В той час, як ОСОБА_3 гараж було придбано під час реалізації останнього з прилюдних торгів в порядку, передбаченому ст.ст.57,62 Закону України «Про виконавче провадження» та здійснено державну реєстрацію право власності на гараж. В зв'язку з чим, суд вважав, що в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на гараж АДРЕСА_1 слід відмовити за необґрунтованістю та з урахуванням положень ст.391 ЦК України, враховуючи, що на теперішній час гараж, що належить ОСОБА_3 перебуває у володінні ОСОБА_2, якою чиняться перешкоди у користуванні гаражем ОСОБА_3, слід задовольнити позовні вимоги останнього в частині зобов'язання ОСОБА_2 звільнити його та повернути у володіння та користування ОСОБА_3 В своєму зустрічному позові ОСОБА_3 заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_2, матеріальної шкоди в сумі 2000 грн., що складається з витрат на оренду гаражного приміщення для зберігання транспортного засобу за договором оренди від 15.08.2014 року, який він вимушений був укласти через неможливість користуватись належним йому гаражем, а також про стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн. Разом з тим, суд враховує, що позивачем за зустрічним позовом не наведено належних обґрунтувань та доказів щодо наявності в нього транспортного засобу, необхідності укладення договору оренди та неможливості зберігання транспортного засобу за попередніх умов зберігання до придбання спірного гаражу. Також ОСОБА_3 не наведено належних обґрунтувань та доказів заподіяння йому моральної шкоди в розумінні ст.23 ЦК України, наявності втрат немайнового характеру, факту заподіяння моральних або фізичних страждань, причинного зв'язку між винними діями відповідача та завданою шкодою, а також щодо обґрунтування розміру цієї шкоди. В зв'язку з чим, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди з ОСОБА_2, задовольнивши таким чином позовні вимоги частково.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.

Спірні правовідносини виникли між сторонами щодо визнання права власності на гараж та захисту права власності на вказане нерухоме майно.

Колегія суддів встановила, та це підтверджується матеріалами справи, що згідно договору дарування від 14.12.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за № 4045, ОСОБА_10, діючий за довіреністю від імені ОСОБА_4 - дарувальник передав гараж № 3 шл.бл., загальною площею 19,9 кв.м з погрібом, цегла, який знаходиться в АДРЕСА_1 у власність обдаровуваній ОСОБА_2 безоплатно, і цей договір підлягає державній реєстрації (а.с.4-5).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження (а.с.36) державна реєстрація обтяження була здійснена 07.05.2013 року за видом обтяження - все нерухоме майно, що належить ОСОБА_5, за суб'єктом обтяження - Красногвардійський відділ державної виконавчої служби ДМУЮ на підставі виникнення обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виданої державним виконавцем Шаргородською С.А. Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції МУЮ від 15.04.2013 року.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.6) державна реєстрація права власності об'єкта нерухомого майна - гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 здійснена 09.12.2013 року за власником ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 14.12.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за № 4045.

На час розгляду справи в суді вказана державна реєстрація права власності на спірний гараж на ім'я ОСОБА_2 скасована державним реєстратором ОСОБА_8 (а.с.58), що визнається сторонами у справі.

Згідно протоколу № 650 проведення електронних торгів та на підставі акту про проведення реалізації нерухомого майна - спірного гаражу АДРЕСА_1, що належав на праві власності ОСОБА_5, в порядку ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», - 07.08.2014 року ОСОБА_3 був визнаний переможцем аукціону та 08.08.2014 року та йому видано свідоцтво про право власності на зазначений гараж (а.с.32-35).

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

З огляду на вказані вимоги закону, судова колегія встановила, що на теперішній час власником спірного гаражу є ОСОБА_3

Його право власності на гараж не оспорені у встановленому законом порядку, правовстановлюючі документи на вказане майно не визнанні недійсними.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що на теперішній час спірний гараж, що належить ОСОБА_3, перебуває у володінні ОСОБА_2, якою чиняться перешкоди у користуванні гаражем ОСОБА_3, правильно задовольнив позовні вимоги останнього в частині зобов'язання ОСОБА_2 звільнити спірний гараж та повернути у володіння та користування ОСОБА_3, а відтак обґрунтовано захистив порушене право власності.

ОСОБА_2, посилаючись на те, що її право власності на спірний гараж порушено, однак із позовом про визнання недійсними публічних торгів та свідоцтва про право власності на гараж на ім'я ОСОБА_3 - до суду не звернулась, а її позовні вимоги про визнання права власності на гараж на підставі порушеного її права власності за обставинами справи є безпідставними у відповідності до наведених вимог закону.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч.1 ст.722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в постанові від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено в ч.8 - згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

ОСОБА_2 в обґрунтування свого позову посилалась на вимоги ст.392 ЦК України, однак до спірних правовідносин вказана норма не підлягає застосуванню, оскільки встановлено доказами у справі наявність іншого власника спірного майна, право власності якого є чинним на час розгляду справи.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, що не є підставою для скасування або зміни рішення суду.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь