Ухвала суду № 42465551, 22.01.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/2565/14-ц Номер провадження 22-ц/786/143/15Головуючий у 1-й інстанції Яценко В. В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Дорош А.І.

Суддів: Бондаревської С.М., Буленка О.О.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

з участю

представника позивача ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним. Свої вимоги мотивував тим, що 25.09.2013 р. між ним та ОСОБА_4 укладено договір № 026/13 про представництво та надання правової допомоги. Станом на дату звернення до суду жодної дії на виконання договору відповідачем (адвокатом ОСОБА_4) не здійснено, сам договір укладений відповідачем без мети настання реальних наслідків, що у відповідності до ст.203 ЦК України є однією із підстав для визнання його недійсним. Крім того, договір не відповідає вимогам закону, оскільки в ньому відсутній предмет договору, обов'язки сторін, відповідальність сторін та інші істотні умови. Також спірний договір не має строку його дії та строків виконання обов'язків, що призводить до відсутності правових підстав для його виконання. Сам позивач підписував спірний договір з наміром настання реальних наслідків, оскільки вніс передплату за договором. Відповідач з 2007 р. знаходиться в стані припинення, як фізична особа - підприємець. Просив суд визнати недійсним договір №026/13 від 25.09.2013 р. та стягнути з ОСОБА_4 на його користь 25 000 гривень.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Вказує на те, що відповідач жодної дії на виконання спірного договору не вчинив, отже він укладений без мети настання реальних наслідків. Крім цього, у ньому відсутні істотні умови договору, а саме предмет договору, обов»язки сторін, відповідальність за невиконання договору, що є підставою для визанння його недійсним у відповідності до вимог ст. 203 ЦК України.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_4 з 02.03.2006 р. по даний час здійснює діяльність як адвокат, що підтверджується відповідним Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльістю (а.с.22).

Припинення підприємницької діяльності та виключення його з реєстру фізичних осіб - підприємців правового значення для вирішення спору не мають, оскільки оспорюваний договір він укладав саме як адвокат, з зазначенням своїх даних як адвоката та прикладенням печатки адвоката (а.с.3). Квитанція про отримання коштів теж видана ним саме як адвокатом, а не як приватним підприємцем (а.с.63).

25.09.2013 року між адвокатом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено письмовий договір №026/13 про представництво та надання правової допомоги, згідно умов якого ОСОБА_4 зобов'язувався захищати та представляти законні права та інтереси ОСОБА_3 як сторони в угоді з ОСОБА_5 щодо переоформлення на останнього земельної ділянки площею 50 га в Хорольському районі (а.с. 3).

Саме відповідачем адвокатом ОСОБА_4 було розроблено договір, який 02.10.2013 р. і було підписано як ОСОБА_5, так і ОСОБА_3 (а.с. 31). На виконання умов цього договору ОСОБА_3 отримав 45 000 грн. та с/г техніку на суму 150 000 грн., а всього в день підписання договору отримав майна та коштів на суму 195 000 грн., що підтверджується власноручно зробленими ним записами в договорі. У подальшому ОСОБА_3 отримував інші кошти, останні 20 000 грн. він отримав двома частинами 31.03.2014 р. та 12.04.2014 р., про що свідчать його власноручні розписки (а.с.64, 65).

26.03.2014 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору між ним та ОСОБА_5, а в подальшому цей же договір оспорила і його дружина. (а.с. 26-27, 28).

Рішенням Хорольського районного суду від 20.05.2014 р. вказаний договір визнано недійсним через невідповідність його вимогам законодавства. (а.с. 7-9).

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 22.09.2014 р. апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволена, вищевказане рішення Хорольського районного суду Полтавської області скасоване, постановлено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено через безпідставність та необгрунтованість вимог. Таким чином, апеляційним судом Полтавської області надано правову оцінку законності договору від 02.10.2014 р. (а.с.50 - 53).

Щод строків виконання своїх зобов»язань по договору №026/13, то вони пов»язуються з договром від 02.10.2013 р., оскільки предметом оспорюваного правочину є юридичний супровід основного договору, в якому п. 5.4.4. визначено строк останньої сплати коштів - 01.12.2015 р.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що укладений між адвокатом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір відповідає вимогам діючого законодавства, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що адвокат ОСОБА_4 ухилився від виконання своїх зобов»язань. Однією з особливостей правочинів, які укладаються між адвокатом та їх клієнтами, є те, що сторони наперед об»єктивно не можуть визначити точну дату закінчення його дії, і пов»язують її з настанням певної події (закінчення розгляду цивільної, господарської справи, завершення досудового чи судового слідства по конкретним кримінальним справам, тощо), що не суперечить вимогам ст. 252 ч. 2 ЦК України.

Як встановила колегія суддів, такий висновок місцевого суду є вірним, оскільки суд дійшов їх після повного, всебічного та об'єктивного з'ясування фактичних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, з правильним застосуванням норм матеріального права.

Як вбачається із змісту позовних вимог, предметом даного спору є визнання вказаного договору про представництво та надання правової допомоги, укладеного між адвокатом ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_3, з підстав недодержання вимог частин 1-2, 5 ст. 203 ЦК України, які передбачають, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне встановлення правових наслідків, що обумовлені ними.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України до основних засад цивільного законодавства відноситься свобода договору. До того ж, відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 215 ЦК України містить підстави недійсності правочину. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Оспорюваний договір укладений після набрання чинності з 05.08.2012 р.Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Згідно ч. 1,2 ст. 26 вказаного Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 3) ордер. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Згідно ч. 1,3,5 ст. 27 цього Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов»язується за завданням другої сторони (замовника) надати послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов»язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов*язання.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що відсутні правові та фактичні підстави для визнання договору недійсним .

Зі змісту оспореного договору від 25.09.2013 р. вбачається, що між фізичною особою ОСОБА_3 та адвокатом ОСОБА_4 укладено договір про представництво та надання правової допомоги, згідно якого обидві сторони при укладанні договору досягли згоди щодо його умов. Згідно п. 3 цього договору визначений характер угоди - представляти та захищати законні права та інтереси клієнта як сторони в угоді з ОСОБА_5 щодо переоформлення на останнього земельної ділянки площею 50 га в Хоролському районі, яка перебуває в постійному користуванні клієнта, та всіх питань, що виникатимуть з цієї угоди. Пункт 4 договору визначає об»єм повноважень адвоката, а саме права, передбачені ЦПК України та ст. 20 Закону України «Про адвокатуту та адвокатську діяльність». Пункти 5,6,8,9,10 договору визначають розмір плати 25 000 грн., які є гонораром за виконану роботу або є повертається клієнту за виключенням документально підтверджених витрат при недосягненні кінцевої мети - переоформлення земельної ділянки, витрати на відрядження включені в оплату, форма оплати - внесення готівкових коштів, видано ордер ПТ №023613 від 25.09.2013 р., внесено кошти - квитанція №00196 від 25.09.2013 р. на суму 25 000 грн.

Отже, по своїй правовій природі цей договір відповідає вимогам спеціального Закону та загальним вимогам договірного права.

Не відповідають дійсності доводи позивача про те, що він не містить предмету договору, обов»язки сторін, відповідальність за невиконання зобов»язань, що він укладений без мети настання реальних наслідків.

Оспорюваний договір укладено сторонами та ними підписаний. Договір за змістом та формою відповідає вимогам законодавства, не суперечить їм, сторони за договором мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, за своїм змістом не протирічить вимогам ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оскільки позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про порушення при укладенні договору вимог ст. 203 ЦК України, недотримання яких є підставою для визнання правочину недійсним, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи позивача про те, що відповідачем підписано договір без наміру настання реальних наслідків, не відповідає дійсності, оскільки договір містить характер угоди - представляти та захищати законні права та інтереси клієнта як сторони в угоді з ОСОБА_5 щодо переоформлення на останнього земельної ділянки площею 50 га в Хоролському районі, яка перебуває в постійному користуванні клієнта, та всіх питань, що виникатимуть з цієї угоди, тобто на майбутнє. Як вбачається із матеріалів справи, договір купівлі-продажу права постійного користування земельною ділянкою від 02.10.2013 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, є чинним, у визнанні його недійсним у судовому порядку відмовлено. Пункт 5.4.4. цього договору передбачає сплату 65 000 грн. на його виконання до 01.12.2015 р., тобто на майбутнє, та спростовує доводи позивача про те, що у договорі на про надання правової допомоги відсутня будь-яка інформація щодо кінцевого строку виконання зобов»язань, оскільки передбачає правовий супровід з усіх питань, що виникають з неї.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження виконання договору №026/13, адже його основою є переоформлення земельної ділянки на ім»я ОСОБА_5, оскільки залишаються не виконаними грошові зобов»язання за цим договором, передбачені п.5.4.4. про сплату коштів 65 000 грн. до 01.12.2015 р., що ймовірно і перешкоджає переоформленню права власності на земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308 ч.1, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

С у д д і: