Ухвала суду № 42463659, 22.01.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №2а-3381/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

22 січня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дешко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства заводу «Генератор» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 01.09.2011 року №0000552303, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, було проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 13.05.2011 року за № 201-23-3-14312453.

Під час перевірки встановлено, що позивачем порушено пп.4.1.1. п.4.1. ст..4, пп.4.1.2 п.4.1. ст..4, пп.4.1.3. п.4.1. ст..4, пп.4.1.4 п.4.1. ст.4, п.п.7.3.5. п.7.3. ст..7, п.п.4.1.6. п.4.1. ст.4, п.п.11.3.1. п.11.3 ст.11, пп. 1.22.1 п.1.22 ст.1, п.п.5.3.1. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.5, пп.1,2 ст.10, ст..11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п.8 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, ч.5 ст.89, ч.1 ст.75 Господарського кодексу України, п.13 Постанови Кабінету Міністрів України «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використання державного майна і фінансових ресурсів».

З підстав виявлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000182303 від 25.05.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 229 412,50 грн., з яких за основним платежем 1783530,0 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) 445 882,50 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наданих на перевірку реєстраційних документів: наказу №133 від 09.10.1997 року ДП завод «Генератор», Положення про відокремлений госпрозрахунковий підрозділ «Октава-побут» заводу «Генератор», Довідок про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 29.01.1998 року №1700 та АА № 003636 від 28.10.2008 року встановлено, що позивач має відокремлений госпрозрахунковий підрозділ «Октава-побут» без права юридичної особи, та який з 03.02.1998р. перебуває на обліку в ДПІ Оболонського району міста Києва. Вид діяльності «Октава-побут» здавання в оренду власного нерухомого майна, житлових будинків.

Позивач має на балансі житлові будинки, квартири які надавались працівникам заводу на підставі спільного рішення адміністрації ДП завод «Генератор», профкому та рішення виконавчого комітету районної ради. Зазначені квартири позивачем в оренду не здавалися, що свідчить про відсутність доходів від оренди даного майна. Мешканці квартир компенсували тільки затрати за комунальні послуги.

Оскільки, ВГП «Октава-побут» був створений на підставі наказу № 133 від 09.10.1997 року, діяв на підставі Положення про відокремлений госпрозрахунковий підрозділ, та не продавав комунальні послуги з газо-водо-електро постачання, тому облік доходів та витрат ВГП «Октава-побут» в бухгалтерському обліку позивача не відображався.

Відповідно до п.п.4.1.1. п.4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Валовий дохід включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону (пп.4.1.1. п.4.1. ст..4 Закону); доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну) ( п.4.1.6. п.4.1. ст. Закону).

ВГП «Октава-побут» не був продавцем електричної енергії та послуг з водо-газо постачання, як неприбуткова організація виконував управлінські функції, збираючи з мешканців житла оплату за комунальні послуги, що надавалися газо-, водо-, електро постачаючими компаніями (якою ВГП «Октава-побут"» не являється) та безпосередньо направляючи такі кошти централізовано компаніям постачальникам послуг, суд вважає невірне застосування відповідачем норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» а саме пп. 4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.4.1.6 п.4.1. ст.4 та пп.11.3.1. п.11.3 ст.11 до діяльності ВГП «Октава-побут».

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не погодився з позицією відповідача, щодо не включення до валових доходів позивачем доходів, отриманих від продажу іноземної валюти в сумі 1 733 832 грн., що призвело до порушення позивачем пп.4.1.3 п.4.1. ст.4, пп.7.3.5 п.7.3. ст..7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при продажу іноземної валюти (російських рублів та доларів США) в гривні не збільшував валові витрати на суму гривень, отриманих з продажу, оскільки він здійснював зовнішньоекономічну діяльність за Договорами, обов'язковою умовою яких, було здійснення контрагентом передоплати (авансу). Після надходження іноземної валюти на розрахунковий рахунок підприємства відбувалося відвантаження товару. Відвантаження товару оформлювалося вантажною транспортною декларацією (ВТД), в якій зазначалася сума, що відповідала сумі авансу.

Відповідно до пп. 7.3.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.3.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що у разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв'язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти.

Крім того, пп. 7.3.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що у разі продажу іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій, яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі, її балансова вартість визначається шляхом перерахунку балансової вартості такої іноземної валюти у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату такого продажу.

Таким чином, у результаті продажу іноземної валюти у позивача виникали валові доходи на суму, що надходила на поточний рахунок у національній валюті від продажу такої валюти, та валові витрати на суму балансової вартості іноземної валюти, що перерахована відповідно до правил пп. 7.3.3 Закону про прибуток.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. №291, для узагальнення інформації про доходи від курсових різниць за активами й зобов'язаннями підприємства, пов'язаними з операційною діяльністю підприємства, використовують субрахунки бухгалтерського обліку 714 «Дохід від операційної курсової різниці» та 945 «Витрати від операційної курсової різниці".

Субрахунки як зазначає позивач, використовуються тому, що зазначені суми не відповідають визначенню терміна «курсова різниця», наведеного в пункті 4 ПБО 21, які виникають в результаті зміни валютного курсу НБУ.

Таким чином, зазначене підтверджує те, що у податковому обліку ні валові витрати, ні валові доходи у зв'язку з купівлею іноземної валюти за гривні у платника податків в розумінні пп. 7.3.4 Закону 3334, у позивача не виникають.

Операції купівлі однієї іноземної валюти за іншу не відображаються ні у валових витратах, ні у валових доходах платника податків.

Крім того перевіркою встановлено, що позивачем не включено до складу валових доходів перевіряємого періоду доходи, отримані від операцій оренди нежитлової прибудови до будинку за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 27 у сумі 171 769,00 грн.

Відповідно до договору оренди нежитлової прибудови від 27.05.1997 року б/н ДП Завод «Генератор» надавало у фінансову оренду підприємству ТОВ «Техно-Торговельний центр «Електроніка» нежитлову прибудову до будинку за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 27 (інвентарний №18205), яка знаходиться на балансі ДП Завод «Генератор». Відповідно до Акта оцінки вартості окремого індивідуально визначеного майна вартість нежитлової прибудови становить 135 802,00 грн. Орендна плата становить 5% від експертної оцінки вартості будівлі 6790,0 грн. за рік. Як свідчать надані на перевірку податкові накладні та рахунки фактури, видані позивачем підприємству ТОВ «Техно-Торговельний центр «Електроніка» вартість орендної плати розраховувалась позивачем щомісячно з урахуванням індексу інфляції.

Позивач зазначив, що неодноразово листами № 11 від 16.02.07 року, № 23 від 01.06.07 року, № 8\97 звертався до ТТЦ «Електроніка» з приводу приведення орендних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства. Однак, ТТЦ «Електроніка» ігнорувало вимоги позивача та відмовлялось: зробити нову оцінку орендованого держаного майна; у відповідності до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна відмовлялось змінити суму орендних платежів та перераховувати 70% орендної плати до державного бюджету; переукласти договір оренди з Фондом державного майна України, як того вимагає чинне законодавство.

Позивач 10.12.2008 року подав позов до суду про розірвання договору з ТТЦ «Електроніка» оренди від 27.05.1997 року. 20.07.2009 року Господарським судом м. Києва було відмовлено у задоволенні позову. 10.11.2009 року постановою Київського апеляційного господарського суду скасовано рішення Господарського суду м. Києва, та винесено нове, яким постановлено розірвати Договір оренди нежитлової прибудови від 27.05.1997 року.

З наведених обставин вбачається, що позивачем були вчинені всі дії, спрямовані на забезпечення дотримання вимог законодавства в сфері оренди державних нежитлових приміщені, проте з незалежних від позивача обставин, такі дії не принесли моментального результату. Суму орендної плати в розмірі 171 769 грн. було нараховано відповідачем самовільно без врахування умов договору оренди. В результаті був зроблений неправомірний висновок про те, що позивач ухилявся від сплати податку на прибуток на суму 18 589 грн.

Крім того, суд першої інстанції вірно не погодився з результатами перевірки, якими встановлено не включення позивачем до складу валових доходів доходи в сумі 6 344 280 грн. заборгованості перед підприємствами, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положення п.2 ст.263 ЦК України визначають, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом.

Відповідно до положень п. 2 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Так, ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.07.2008 року по справі № 50/155 за заявою ВАТ «Державний ощадний банк України» було порушено провадження у справі про банкрутство ДП завод «Генератор» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. До Господарського суду м. Києва звернулися із своїми заявами з вимогами до боржника 30 кредиторів. Таким чином, термін позовної давності переривався у зв'язку зі зверненням кредиторів до Господарського суду м. Києва в межах справи про банкрутство.

Кредиторська заборгованість позивача не є безповоротною фінансовою допомогою у розумінні п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і у позивача не було підстав відносити її до валового доходу, бо, відповідно до пп. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4 цього закону, до валового доходу включаються суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, за винятком випадків, коли така безповоротна фінансова допомога та безоплатні товари (роботи, послуги) отримуються неприбутковими організаціями в порядку, визначеному п. 7.11 цього Закону, або такі операції здійснюються між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.

Позивач, 23.05.2011 року був поданий до відповідача уточнювальний розрахунок податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 2010 звітний рік, до якого включені доходи, не враховані в обчисленні валового доходу попереднього звітного періоду в сумі 5 526 000 грн.

Однак, в Акті перевірки від 13.05.2011 року зазначається прострочена кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ МП «Облік» в сумі 66 960 грн. 19.06.2007 року ТОВ МП «Облік» перерахувало позивачу 40 000 грн. в якості попередньої оплати за насос по рахунку № 213 від 08.06.2007 року. Позивач поставив ТОВ МП «Облік» відповідний насос, який потім цей насос був повернутий останньому, докази про що наявні в матеріалах справи.

21.08.2007 року згідно з листом ТОВ МП «Облік» № 38/144 від 07.08.2007 року по рахунку № 213 від 08.06.07 року позивачу повернуло ТОВ МП «Облік» здійснену передоплату в сумі 40 000 грн., тому кредиторської заборгованості перед ТОВ МП «Облік» відсутня.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.