Ухвала суду № 42463369, 27.01.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17097/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

27 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на прийняту в порядку скороченого провадження постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року Київський міський центр зайнятості (далі - Позивач, КМЦЗ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - Відповідач, ОСОБА_2.) про стягнення коштів у сумі 4824,30 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2014 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач, вказавши недостовірні відомості щодо свого статусу як безробітного, незаконно отримував грошову допомогу по безробіттю.

Не погоджуючись із викладеним у постанові рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, скасувати акт від 23.05.2014 року № 34 та наказ від 26.05.2014 року № 29, відновити право ОСОБА_2 на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та поновити Позивача як застраховану особу - найманого працівника на обліку у Дарницькому районному центрі зайнятості з 26.05.2014 року з виплатою відповідної допомоги на випадок безробіття. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального права.

Апелянт в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, а постанову суду скасувати, прийнявши нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Як було встановлено судом першої інстанції, Відповідач 07.04.2014 року звернувся до Дарницького районного центру зайнятості (далі - Дарницький РЦЗ) із заявою про надання статусу безробітного, виплатою допомоги по безробіттю, в якій зазначив, що на даний час не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, не є суб'єктом підприємницької діяльності та не отримує пенсію на пільгових умовах.

Наказом від 10.04.2014 року № НТ140410 Відповідачу було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.

Зі змісту листа Дарницького РЦЗ від 01.09.2014 року № 21/1360 вбачається, що 30.04.2014 року, 16.05.2014 року, 26.05.2014 року та 29.05.2014 року ОСОБА_2 було виплачено допомогу по безробіттю на загальну суму 4824,30 грн.

Дарницьким РЦЗ 23.05.2014 року складено акт про те, що згідно інформацї з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що Відповідач значиться як фізична особа-підприємець, у зв'язку з чим ОСОБА_2 запропоновано у добровільному порядку повернути незаконно отримані кошти.

У зв'язку з вищезазначеними обставинами Дарницьким РЦЗ винесено наказ від 26.05.2014 року № 29 щодо повернення Відповідачем незаконно отриманих коштів у розмірі 4824,30 грн. (з 14.04.2014 року по 19.05.2014 року).

Про зміст зазначеного наказу ОСОБА_2 було повідомлено листом від 27.05.2014 року № 21/792.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 7, 36, 39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ст. 35 Закону України «Про зайнятість населення», ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача про стягнення з Відповідача виплаченої йому допомоги по безробіттю у сумі 4824,30 грн., оскільки останній отримав статус безробітного на підставі неправдивих даних про свою особу.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - Закон про зайнятість) зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.

Положеннями абз. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України про зайнятість визначено, що в Україні до зайнятого населення належать, зокрема, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону про зайнятість статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, фізичні особи-підприємці забезпечують себе роботою самостійно, відносяться до зайнятого населення і в силу вищезазначених положень не можуть бути визнані безробітними.

Згідно ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон) застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Приписами п.п. 1, 8 ч. 1 ст. 31 Закону передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Як вбачається з матеріалів справи, Господарським судом міста Києва 26.12.2006 року прийнято рішення у справі № 48/514, яким, зокрема, припинено підприємницьку діяльність Відповідача та зобов'язано державного реєстратора провести державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

Положеннями ч. 3 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Згідно частин 3-5 ст. 49 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (на час виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису. З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем застосовуються обмеження, які встановлені законом, зокрема частиною восьмою статті 47 цього Закону. Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи - підприємця, здійснюється за процедурами, встановленими частинами дев'ятою - вісімнадцятою статті 47 цього Закону.

Тобто, після внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа повинна подати державному реєстратору особисто або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття фізичної особи - підприємця з обліку як платника податків, довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку, довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.

Відтак, лише у разі надання всіх вищевказаних документів, а також за умови їх відповідності вимогам Закону державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Однак, як випливає з наявних у матеріалах справи документів, Відповідачем після набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2006 року не вчинялися дії щодо державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2

Крім того, необхідно врахувати, що з 06.02.2007 року, тобто після винесення вищезазначеного рішення суду, Відповідач зареєстрований як фізична-особа підприємець та за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 08.05.2014 року перебуває у стані припинення за судовим рішенням (а.с. 17-19).

За таких обставин, судова колегія критично оцінює доводи Апелянта про те, що останній не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує дохід з моменту прийняття Господарським судом міста Києва рішення від 26.12.2006 року, оскільки, по-перше, припинення підприємницької діяльності закон імперативно пов'язує з датою внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, по-друге, реєстрація ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця відбулася 06.02.2007 року, тобто після винесення вищезазначеного судового рішення.

Отже, посилання Відповідача на вищезазначене рішення суду як на підставу фактичного припинення ОСОБА_2 підприємницької діяльності є необґрунтованим та не може бути взяте судом до уваги.

Беручи до уваги те, що ОСОБА_2 не подано доказів наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення фізичної особи-підприємця, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Відповідач вказав недостовірні відомості щодо свого статусу як безробітного, а також не виконав вчасно обов'язку щодо подання відомостей про обставини, що вплинули на умови виплати відповідного забезпечення.

Згідно абз. 1 ч. 3 ст. 36 Закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Приписами ст. 7 Закону визначено, що такими видами забезпечення, зокрема, є допомога по безробіттю.

Відповідно до п. 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 року № 60/62 (далі - Порядок), у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. Якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених виплат з дня їх призначення повертаються особою відповідно до пункту 7 цього Порядку.

Положенням п. 7 Порядку закріплено, що рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом.

За таких обставин, приймаючи рішення про стягнення з Відповідача виплаченої йому допомоги по безробіттю, Позивач діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08.07.2014 року у справі № 21-79а14, від 07.10.2014 року у справі № 408а14 та в ухвалі Вищого адміністартивного суду України від 12.06.2014 року у справі № К/9991/58437/12.

Крім іншого, надаючи оцінку вимогам апеляційної скарги щодо скасування акту від 23.05.2014 року, наказу від 26.05.2014 року та відновлення права ОСОБА_2 на матеріальне забезпечення на випадок безробіття, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Виходячи з аналізу вказаної норми, суд вправі розглядати лише ті позовні вимоги, що були заявлені у позовній заяві.

З матеріалів справи вбачається, що з даним позовом звернувся КМЦЗ, тоді як апеляційну скаргу подано ОСОБА_2, а тому позовні вимоги останньої в силу ч. 2 ст. 11 КАС України не можуть бути предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.

Положеннями ст. 195 КАС України закріплено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Відтак, вимоги апеляційної скарги про скасування акту від 23.05.2014 року, наказу від 26.05.2014 року та відновлення права ОСОБА_2 на матеріальне забезпечення на випадок безробіття не можуть розглядатися судом апеляційної інстанції, оскільки не були заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів - без змін.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає відповідно до ст. 183-2 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.