Постанова № 42463346, 27.01.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14268/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ФМВ «Фарфор-Фаянс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФМВ «Фарфор-Фаянс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ФМВ «Фарфор-Фаянс» (далі - Позивач, ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Шевченківському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.09.2014 року №00118962213 та №0011872213.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.10.2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи не підтверджується факт виконання господарських операції, правових підстав для нарахування податкового кредиту та формування валових витрат у ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» не було. Крім того, суд наголосив на юридичній дефектності первинних документів з огляду на підписання останніх особою, яка заперечує свою причетність до діяльності ТОВ «Торенія».

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Розглядаючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у липні - серпні 2014 року працівниками ДПІ у Шевченківському районі на підставі наказу від 28.07.2014 року №769 та постанови слідчого СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.05.2014 року у відповідності до пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.06.2014 року з питань правильності відображення у податковому обліку податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарських взаємовідносин, проведених з ТОВ «Торенія» із врахуванням наданих до перевірки матеріалів кримінального провадження. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 5 493 905,00 грн. за період з жовтня 2012 року по грудень 2013 року; пп. пп. п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5 366 033,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2012 року в сумі 1 541 653,00 грн. та за 2013 рік в сумі 3 824 380,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 08.08.2014 року №1290/22-13/33501398. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 01.09.2014 року винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р»: №0011872213, яким Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 6 707 541,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5 366 033,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1 341 508,00 грн.; №0011862213, яким Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 8 240 862,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5 493 905,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 2 746 957,00 грн..

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» (Одержувач) та ТОВ «Торенія» (Фірма) укладено договір поставки товару №30912 від 03.09.2012 року (далі - Договір), за умовами якого Фірма надає Одержувачу товари народного споживання згідно специфікації. Розрахунок за поставлений товар проводиться шляхом безготівкового перерахунку на розрахунковий рахунок Фірми через 120 днів з моменту отримання товару, або 100% передоплати на р/р Фірми, або передачі простого векселя за поставлений товар, або, за взаємною домовленістю сторін, іншою формою розрахунків, що не заборонені законодавством України.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що якість, маркування, комплектність товарів, які реалізуються, повинні відповідати зразкам, які погоджені сторонами, або відповідати вимогам фірм, які виробляють товар.

Факт виконання договірних зобов'язань, на думку Позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: видаткових накладних (д. 1 а.с. 7-144), податкових накладних (д. 1 а.с. 145-245; д. 2 а.с. 1-64), книги обліку довіреностей (д. 2 а.с. 81-84), актів приймання-передачі векселів (д. 2 а.с. 103-126), банківських виписок (а.с. 128а-136).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо безтоварності укладеного між контрагентами правочину, а також на підставі того, що наявні у матеріалах справи докази не свідчать про реальність здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань, а відтак і про неправомірність формування податкового кредиту та валових витрат.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що основною підставою для висновків про неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту, податковий орган визначив встановлену, на його думку, фіктивність контрагента Позивача - ТОВ «Торенія».

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що факт взаємовідносин з недобросовісним платником податків не може бути підставою для накладення відповідальності на добросовісного контрагента.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було. У зв'язку з чим посилання суду першої інстанції на обставини, що були встановлені органами внутрішніх справи у ході досудового розслідування, є помилковими, оскільки останні в силу положень ст. ст. 71, 72 КАС України не можуть вважатися доказами в адміністративній справі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про відсутність належним чином оформлених первинних документів, оскільки, як було встановлено раніше, факт підписання їх невідомими особами встановлено не було, а матеріалами справи зазначене твердження Окружного адміністративного суду м. Києва не підтверджується.

Поряд з іншим, відповідно до п. 1 затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.06.1996 року №293/1318 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Згідно з п. 5 вказаної Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Як було встановлено раніше, матеріали справи містять у тому числі копію книги обліку довіреностей (д. 2 а.с. 81-84), що, на думку колегії суддів, також підтверджує факт руху придбаного у ТОВ «Торенія» товару.

Крім іншого, як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що наявними у матеріалах справи копіями витягів з КОРО та Z-звітів (д. 2 а.с. 85-102) підтверджується, на переконання Апелянта, зокрема, реалізація придбаного у ТОВ «Торенія» товару.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладеного з ТОВ «Торенія» договору.

Крім того, відсутність документів, що підтверджують якість товару, як підстава для визнання безтоварними господарських операцій та безпідставність формування валових витрат і податкового кредиту з ПДВ колегією суддів оцінюється критично, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності сертифікатів відповідності або іншого документу, що посвідчує якість товару, за умови документального підтвердження руху товару.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладеного з ТОВ «Торенія» договору, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаного договору та відсутність підстав для твердження про заниження суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження суду першої інстанції щодо безтоварності укладеного між контрагентами договору та неправомірності формування Позивачем валових витрат, а тому приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 01.11.2013 року №0007352208.

Щодо висновків суду першої інстанції про завищення Позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських відносин з ТОВ «Торенія», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Торенія» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування податкових зобов'язань ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому вважає за необхідне їх скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ФМВ «Фарфор-Фаянс» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФМВ «Фарфор-Фаянс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати винесені Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкові повідомлення-рішення від 01 вересня 2014 року №0011862213 та №0011872213.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.