Рішення № 42461354, 27.01.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2015 р. Справа № 914/4025/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,

при секретарі Фартушку Н.Б.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Міністерства юстиції України, м. Київ,

до відповідача: Державного підприємства «Львіввугілля», Львівська область, Сокальський район, м. Сокаль,

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна казначейська служба України, м. Київ,

третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, м. Львів,

про: відшкодування збитків, завданих державному бюджету України в сумі 30 906 грн. 53 коп.

За участю представників:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: Пилипяк В.Р. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від третьої особи-1: не з'явився;

Від третьої особи-2: не з'явився.

Представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник відповідача не наполягає на фіксуванні судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суть спору: розглядається справа за позовом Міністерства юстиції України до Державного підприємства «Львіввугілля» за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної казначейської служби України та за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про відшкодування збитків, завданих державному бюджету України в сумі 30 906 грн. 53 коп.

Ухвалою господарського суду від 14.11.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 02.12.2014 року, про що сторони та третя особа-1 були належним чином повідомлені під розписку: позивач - 16.11.2014 року рекомендованою поштою №01601 1683734 7, відповідач - 18.11.2014 року рекомендованою поштою №80001 0218309 5, третя особа-1 - 17.11.2014 року рекомендованою поштою №01601 1683583 2 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених в відповідних ухвалах суду у справі.

Ухвалою від 16.12.2014 року залужено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та відкладено розгляд справи на 27.01.2015 року, про що сторони та треті особи були повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).

Представник позивача в судове засідання 27.01.2015 року не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Представник третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

В ході розгляду справи ВСТАНОВЛЕНО.

Позивач: Міністерство юстиції України є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРЮО та ФОП 00015622, знаходиться за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13, що підтверджується долученою до матеріалів справи Випискою з ЄДРЮО та ФОП від 02.06.2014 року (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Державне підприємство «Львіввугілля» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄЮРЮО та ФОП 32323256, знаходиться за адресою: 80000, Львівська область, Сокальський район, м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, буд. 26, що підтверджується долученим до матеріалів справи Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АД №269131 (докази в матеріалах справи).

17.07.1997 року Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція).

Згідно зі статтею 46 Конвенції Високі Договірні Сторони (в тому числі Україна) взяли зобов'язання виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини (надалі - Європейський суд) у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Згідно з приписами статей 3, 8 вказаного Закону виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України у тримісячний строк з моменту набуття рішенням статусу остаточного.

Так, Рішенням Європейського суду за заявою Мулявки М.М. № 27562/09 у справі «Харчук та інші проти України» державу Україна зобов'язано сплатити заявнику заборгованість, встановлену рішенням національного суду та виплатити заявнику 3 000 євро справедливої сатисфакції.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 16.02.2004 року у справі №2-246 позов Мулявки М.М. задоволено частково, вирішено стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» на користь Мулявки М.М. 42 000 грн. 00 коп. моральної шкоди та в користь держави 2 100 грн. 00 коп. державного мита.

На виконання взятих Урядом України зобов'язань з Державного бюджету України Платіжним дорученням від 11.10.2012 року №2181 на рахунок заявника сплачено 30 906 гривень 53 копійки шкоди, що на день здійснення платежу еквівалентно 3 000,00 євро.

Отже, сплачена з Державного бюджету України сума у розмірі 30 906 гривень 53 копійки є збитками Державного бюджету України.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Крім того, Законом України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 року №3018-ІІІ (чинного на час спірних правовідносин) встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Відповідачем вказане рішення тривалий час не виконувалось і лише 06.11.2008 року було виконано повністю, що підтверджується платіжним дорученням від 06.11.2008 року №445 на суму 42 000 грн. 00 коп.

Так, судом встановлено, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Львівської області 30.12.2005 року винесено постанову про зупинення зведеного виконавчого провадження №14/В-4 з виконання виконавчих документів щодо стягнення з ДП «Львіввугілля» на користь фізичних, юридичних осіб, Пенсійного фонду та держави боргу на загальну суму 26 022 248 грн. 00 коп. до закінчення терміну дії процедури погашення заборгованості ДП «Львіввугілля», визначеного Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

Факт заподіяння матеріальної шкоди Державі підтверджується Платіжним дорученням від 11.10.2012 року №2181 про перерахунок заявнику з Державного бюджету України суми 30 906 гривень 53 копійки відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статей 15-17 ЦК України Міністерство юстиції України, як орган державної влади, звертається до суду за захистом цивільних прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, зі змісту наведених правових норм вбачається, що держава Україна в особі Міністерства юстиції України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення збитків, заподіяних державі у вигляді понесених витрат зі сплати на користь Мулявки М.М. шкоди, присудженої останньому за рішенням Європейського суду з прав людини.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З огляду на положення статей 22, 1166 Цивільного кодексу України для застосування такої міри відповідальності як стягнення майнової шкоди (збитків) потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, у даному випадку після виплати особі на виконання рішення Європейського суду з прав людини присуджених сум у вигляді відшкодування шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України до держави Україна в особі Міністерства юстиції України переходить право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування у разі встановлення її вини в порушенні Україною міжнародних зобов'язань, а також причинного зв'язку між її діями та моральною шкодою, завданою таким порушенням.

За приписами статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакціях, чинних під час виконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16.02.2004 року у справі №2-246) виконавче провадження (як завершальна стадія судового провадження) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакціях, чинних на час виконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16.02.2004 року у справі №2-246).

Підставою для стягнення моральної шкоди з держави Україна на користь Мулявки М.М. було рішення Європейського суду з прав людини, яким встановлено, що заявники не домоглися виконання рішень у встановлений строк через невжиття владою конкретних бюджетних або регуляторних заходів, введення мораторію на вилучення та продаж майна, що належить державним або контрольованим державою підприємствам, а також бездіяльність державних виконавців (пункт 9. рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2012 року у справі «Харук та інші проти України»).

При цьому судом встановлено, що зведене виконавче провадження №14/В-4 з виконання виконавчих документів щодо стягнення боргу з ДП «Львіввугілля» на користь фізичних, юридичних осіб, Пенсійного фонду та держави було зупинено на підставі постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Львівської області від 30.12.2005 року.

Таким чином, із поданих позивачем доказів не вбачається наявності вини ДП «Львіввугілля» у тривалому невиконанні органами державної влади України рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16.02.2004 року у справі № 2-246, винесеного на користь Мулявки М.М., та причинного зв'язку між діями ДП «Львіввугілля» і моральною шкодою, заподіяною органами державної влади України внаслідок тривалого невиконання згаданого судового рішення.

Правова позиція зі спірних правовідносин викладена в постанові Верховного Суду України від 20.12.2010 року № 3-59гс10 у справі № 20/21, яка, в силу статті 11128 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковою як для всіх судів України, так і для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить норму права, неоднакове застосування якої було підставою для прийняття Верховним Судом України вказаної постанови.

За приписами частини 3 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов не є документально та нормативно обґрунтованим, а тому в його задоволенні слід відмовити повністю.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 20, 22, 32 - 34, 43, 44, 49, 77, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

27.01.2015 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано відповідно до статті 85 ГПК України 27.01.2015 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.