Ухвала суду № 42461218, 20.11.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 листопада 2014 року

справа № 804/2092/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Коршуна А.О.

суддів: Чередниченко В.Є. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду

від 07.03.2014р. у справі №804/2092/14

за позовом:

Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»

до:

про:

Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегілнального головного управління Міндоходів

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

04.02.2014р. Публічне акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат») звернулось до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі – СДПІ у м. Дніпропетровську) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень /а.с. 2-13 т. 1/.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2014р. відкрито провадження в адміністративній справі №804/2092/14 за вищезазначеним адміністративним позовом та справу призначено до судового розгляду /а.с.1 т. 1/.

Позивач, посилаючись у позовній заяві на те, що в результаті проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» з питання правомірності нарахування від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за вересень 2013р., за результатами якої було складено акт №396/32.3/00191000 від 31.12.2013р., у якому податковим органом було зроблено висновки про порушення позивачем вимог п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту та суму від’ємного значення податку на додану вартість, яка включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 1073663,85 грн., у тому числі за серпень 2013р. на суму 979827,35 грн., за вересень 2013р. на суму 93836,50грн. та завищено суму заявленого бюджетного відшкодування за вересень 2013р. на суму податку 979827,35 грн., та за результатами перевірки податковим органом 20.01.2014р. були прийняті податкові повідомлення-рішення форми «В1» №0000113230, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2013р. в сумі 979827,35грн. та форми «В4» №0000103230, яким зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ за вересень 2013р. на 93836,50грн., позивач вважає висновки податкового органу у акті перевірки та прийняте за результатами перевірки рішення безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що договори, які були укладені позивачем з ТОВ «СВП «Криворіждорвибухпром», ТОВ «НВО «ЗСТ», ТОВ «Мечелспецсталь», ТОВ «Крост», ПП «Віра», ТОВ «Люм’єр Україна», ТОВ «Універсал Електромонтаж» щодо придбання товарів та послуг, сторонами за договорами виконані, позивачем оплачено вартість товарів з урахуванням ПДВ, постачальниками товар поставлено позивачу, цей товар був використаний ним у власній господарській діяльності, у позивача наявні усі первинні документи, які підтверджують факт виконання позивачем та його контрагентами своїх зобов’язань за договором, що свідчить про те, що угоди були укладені свідомо з метою настання певних наслідків, і саме на підставі цих належних первинних документів у відповідних звітних періодах позивачем формувалась податкова звітність та сформовано податковий кредит, тому просив суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ у м.Дніпропетровську від 20.01.2014р. форми «В1» №0000113230 та форми «В4» №0000103230.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2014р. у справі №804/2092/14 адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ у м.Дніпропетровську №0000113230 та №0000103230 від 20.01.2014р. (суддя – Конєва С.О.) /а.с. 250-254 т. 2/.

Відповідач, не погодившись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2014р. у даній справі, подав апеляційну скаргу /а.с. 263-267 т.2/, у якій посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було з’ясовано усі обставини справи, які мають значення для її вирішення та зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до постановлення ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, тому просив суд скасувати постанову суду першої інстанції від 07.03.2014р. та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції від 07.03.2014р. у даній справі скасувати та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог.

Представники позивача у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції від 07.03.2014р. у даній справі залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали даної адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», позивач у даній справі, ідентифікаційний код 00191000, зареєстровано як юридичну особу 29.12.1994р. Виконавчим комітетом Криворізької міської ради Дніпропетровської області, та як платник податків перебуває на податковому обліку у СДПІ у м.Дніпропетровську.

Під час розгляду даної адміністративної справи судом, що 18.09.2013р. позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2013р. разом з додатком 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)», в якій позивачем було включено до податкового кредиту податкову накладну № 1 від 08.08.2013р. на суму ПДВ 619591,88грн., виписану контрагентом позивача – ТОВ «СВП «Криворіждорвибухпром», яка не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також зазначено індивідуальний податковий номер зазначеного контрагента з помилкою - 34400204144, тоді як правильний податковий номер - 344400204144 /а.с. 28 т.1/.

29.11.2013р. ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» було подано пояснення до уточнюючого розрахунку за серпень 2013р. №52-06/9484, в якому позивач повідомляв про те, що ним у колонці 3 «індивідуальний податковий номер» ТОВ «СВП «Криворіждорвибухпром» вказано – « 34400204144» замість правильного – « 344400204144» та просив вважати дані пояснення невід’ємною частиною уточнюючого розрахунку податкових зобов’язань з ПДВ за серпень 2013р. у відповідності до вимог п.46.4 Податкового кодексу України /а.с.29 том 1/.

Відповідачем у справі у період з 05.12.2013р. по 25.12.2013р. було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» з питання правомірності нарахування від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за вересень 2013р., за результатами якої було складено акт №396/32.3/00191000 від 31.12.2013р. (далі – акт перевірки).

Як вбачається з наданої суду ксерокопії акту перевірки /а.с. 70-194 т. 1/ податковим органом було зроблено висновок про порушення ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» вимог п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту та суму від’ємного значення податку на додану вартість, яка включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 1073663,85 грн., у тому числі за серпень 2013р. на суму 979827,35 грн. за вересень 2013р. на суму 93836,50грн. та завищено суму заявленого бюджетного відшкодування за вересень 2013р. на суму податку 979827,35 грн..

За результатами перевірки на підставі акту №396/32.3/00191000 від 31.12.2013р. податковим органом 20.01.2014р. були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- форми «В1» №0000113230 за яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2013р. в сумі 979827,35 грн. /а.с.14 т. 1/;

- форми «В4» №0000103230 з яким позивачеві зменшено розмір від’ємного значення з ПДВ за вересень 2013р. на 93836,50 грн. /а.с.15 том 1/.

Як судом першої інстанції так і апеляційним судом встановлено, що 18.09.2013р. позивачем разом з податковою декларацією з ПДВ за серпень 2013р. було подано Додаток 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)», в якій позивачем було включено до податкового кредиту податкову накладну № 1 від 08.08.2013р. на суму ПДВ 619591,88 грн. виписану контрагентом позивача – ТОВ «СВП «Криворіждорвибухпром», яка не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. Зазначена податкова декларація разом з додатком 8 (заява зі скаргою на постачальника) була прийнята податковою інспекцією 18.09.2013р. /а.с.27 т. 1/.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини та враховуючи виконання позивачем умов п.201.10 ст.201 ПК України щодо подання разом з податковою декларацією з ПДВ заяви зі скаргою на контрагента, який не включив податкову накладну №1 від 08.08.2013р. до Єдиного реєстру податкових накладних, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивач мав право на включення суми ПДВ у розмірі 618591,88 грн. за вказаною податковою накладною.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що позивачем було допущено помилку в індивідуальному податковому номері ТОВ «СВП «Криворіждорвибухпром», оскільки зі змісту додатку 8 вбачається, що він містить і найменування контрагента, а тому допущення помилки в індивідуальному податковому номері не може бути підставою для висновків про неправомірність включення позивачем вищевказаної суми ПДВ до податкового кредиту /а.с.28 т.1/.

Як судом першої інстанції так і апеляційним судом під час розгляду даної справи встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивачем (Покупець) було укладено низку договорів щодо постачання товарно-матеріальних цінностей та послуг з контрагентами постачальниками – ТОВ «НВО «ЗСТ», ТОВ «Мечелспецсталь», контрагенти позивача під час укладення договорів з позивачем та під час виконання сторонами своїх зобов’язань за цими правочинами були у встановлений чинним законодавством спосіб зареєстровані у якості юридичних осіб та зареєстровані платниками ПДВ, при цьому позивачем було надано, як відповідачу під час проведення перевірки так і суду під час розгляду даної справи, усі первинні документи за цими правочинами, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов’язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, та які свідчать про фактичне виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором, та подальше використання отриманих позивачем за цим договором товарів у власній господарській діяльності, і які, у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», є підставою для здійснення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, та на підставі яких позивачем у справі у відповідні звітні формувались валові витрати підприємства та визначались податкові зобов’язання та податковий кредит /а.с. 197-202 т.1, а.с. 234-245 т.1, а.с. 209-245 т.1/. Крім цього, як судом першої інстанції так і апеляційним судом було встановлено, що факт поставки товару не відбувся у зв’язку з порушенням постачальником (ТОВ «Мечелспецсталь») умов договору поставки, однак факт перерахування позивачем коштів в рахунок оплати за цим договором підтверджується копією рішення господарського суду м.Києва від 16.01.2014р. у справі №910/22361/13, яке набрало законної сили 04.02.2014р. /а.с. 203-208 т.1/. За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено правомірний висновок щодо реальності проведених позивачем господарських операцій.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Крост», ПП «Віра», ТОВ «Люм’єр Україна», ТОВ «Універсал Електромонтаж» колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що посилання податкового органу на те, що послуги, надані вказаними контрагентами позивачеві щодо проведення підрядних робіт, є благодійними послугами, були придбані заздалегідь з метою благодійної передачі цих послуг, а тому позивач не мав права відображати податковий кредит по таких послугах та самостійно зазначив у заявках на оплату та переплату у графі «стаття бюджету» - благодійність, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачем з вищевказаними суб’єктами господарювання укладались договори підряду на виконання будівельних робіт №2013/д/ОГЭ/990 від 01.08.2013р. (з ТОВ «Універсал Електромонтаж»), №2013/д/УЖ/1982 від 08.08.2013р. (з ТОВ «Люм’єр Україна»), №2013/д/УЖ/975 від 05.08.2013р. (ПП «Віра»), №2013/д/УКС/1005 від 13.08.2013р. (ТОВ «Крост») /а.с.186-235 т. 2/. Факт реальності здійснення господарських операцій за вищевказаними договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями відповідних договорів підряду, копіями накладних на відпуск матеріалів, копіями актів прийомки виконаних ремонтних робіт, копіями рахунків на оплату, копіями податкових накладних, копіями виписок банку зі змісту яких видно, що позивачем у складі придбаних послуг була сплачена і сума ПДВ /а.с.2-185 т. 2/.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі, врегульовано нормами Податкового кодексу України.

Аналіз норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, дає можливість зазначити, що жодним нормативно-правових актом України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов’язання іншої юридичної особи, яка є його контрагентом у тих чи інших господарських зобов’язаннях, при цьому це стосується і податкових зобов’язань, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому при придбанні товару покупець зобов’язаний сплатити вартість товару продавцю, до складу якої входить податок на додану вартість, а продавець зобов’язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету у відповідному звітному періоду, і у разі невиконання продавцем товару цього обов’язку саме на нього за це покладається відповідальність, і на продавця товару, який є платником податку, нормами чинного законодавства не покладено обов’язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення ними господарської діяльності та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) у даному випадку , що свідчить про те, що несплата продавцем товару податку до додану вартість до бюджету в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем товару і не може бути підставою для позбавлення платника податку (покупця товару) на відшкодування податку на додану вартість, у разі якщо такий платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має усі визначені чинним законодавством документи на підтвердження розміру податкового кредиту.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійним податкового повідомлення-рішення (реєстраційний номер в ЄДРСР – 14222198), яке відповідно до ст.. 244-2 КАС України є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України, які зобов’язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного суду України.

Так, у вищезазначеній постанові Верховний суд України зазначив, що у разі коли контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що така правова позиція, щодо розв’язання спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі, узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який під час розгляду справи «БУЛВЕС» АД проти Болгарії (заява №3991/03) у рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідки невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, та сплачувати пеню, оскільки такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на вищенаведені обставини, які були встановлені судом під час розгляду справи та приймаючи до уваги положення п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, колегія суддів вважає, що позивач у справі мав усі визначені чинним законодавством підстави для визначення податкових зобов’язань та формування податкового кредиту з урахуванням сум податку на додану вартість, який ним було сплачено протягом перевіряємого періоду у вартості придбаних товарів та послуг, оскільки у позивача у справі були наявні усі необхідні первинні документи, які засвідчують наявність певних юридичних фактів щодо фактичного здійснення господарських операцій, які у свою чергу надають право позивачу на формування податкового кредиту певного звітного періоду з урахуванням сум ПДВ сплаченого у вартості товарів, які позивачем було отримано від його контрагента, що свідчить про те, що обрані відповідачем підстави для визначення позивачу грошових зобов’язань не відповідають вимогам Податкового кодексу України, які регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення, і висновок податкового органу про завищення суми податкового кредиту та суми від’ємного значення податку на додану вартість, яка включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 1073663,85 грн., у тому числі за серпень 2013р. на суму 979827,35 грн. за вересень 2013р. на суму 93836,50грн. та завищення суми заявленого бюджетного відшкодування за вересень 2013р. на суму податку 979827,35 грн. є безпідставним, а тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про неправомірність дій відповідача щодо прийняття податкових повідомлень-рішень від 20.01.2014р. форми «В1» №0000113230 та форми «В4» №0000103230 та постановив правильне рішення про задоволення заявлених позивачем у справі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 07.03.2014р. у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі відповідача, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки ним доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а також помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегілнального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2014р. у справі №804/2092/14 – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст виготовлено – 28.01.2015р.

Головуючий: А.О. Коршун

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: О.М. Панченко