Ухвала суду № 42459160, 15.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/53354/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесреклампроект»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.07.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011

у справі № 2-а-13351/09/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесреклампроект»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Одесреклампроект» звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.11.2009 № 00104002310/0 та № 0010412310/0.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.07.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011, в задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Одесреклампроект» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.2.3 п. 7.2, п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-XII, ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, вказуючи на ненадання судами оцінки первинним документам, що підтверджують вчинення господарських операцій, неврахування того, що контрагенти на час вчинення господарських операцій мали свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва про реєстрацію платниками податків.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

ДПІ у Приморському районі м. Одеси проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо правовідносин з платниками податків - ТОВ «Прокс-М» та ТОВ «Леб-Сервіс» за період: з 01.06.2007 по 31.03.2009, за результатами якої складено акт від 29.10.2009 № 290/10/23-8009/32521277.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п.п. 7.2.3 п. 7.2, п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, у зв'язку з чим позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 11.11.2009 № 0010412310/0 визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 223394грн., в т.ч. 148929 грн. основного платежу та 74455 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, у зв'язку з чим позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 11.11.2009 № 00104002310/0 визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 280639 грн., в т.ч. 187093 грн. основного платежу та 93546 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податковий орган виходить з того, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту витрат та податку на додану вартість, відповідно, за господарськими операціями з придбання робіт з розміщення торгової реклами у ТОВ «Прокс-М» та ТОВ «Леб-Сервіс», оскільки такі операції не мали реального характеру. Реальність господарських операцій поставлена податковим органом під сумнів з огляду на те, що засновники ТОВ «Прокс-М» та ТОВ «Леб-Сервіс», якими підписано первинні документи за операціями з позивачем, не мають стосунку до фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств, про що свідчать відібрані пояснення у ході слідства в кримінальній справі. Директор ТОВ «Прокс-М» з 07.06.2008 перебуває у місцях позбавлення волі за вироком Київського районного суду м.Одеси від 22.08.2008, яким його було засуджено за ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів), тому не підписував первинних документів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено непричетність засновників ТОВ «Прокс-М» (ОСОБА_2.) та ТОВ «Леб-Сервіс» (ОСОБА_3.) до фінансово-господарської діяльності цих юридичних осіб, при цьому суд послався на матеріали кримінальної справи, а саме: протокол допиту свідка - ОСОБА_2 від 24.02.2009 та показання свідка - ОСОБА_3

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованою ухвалу суду апеляційної інстанції, оскільки остання постановлена без повного та всебічного з'ясування обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат, а платником податку на додану вартість - податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення валових витрат та податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися і за умови порушення якого, формування податкового кредиту та валових витрат може бути визнано неправомірним.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Водночас нереальність господарських операцій з придбання платником податку послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише порушенням порядку створення та ведення господарської діяльності підприємствами-контрагентами.

Так само і реальний характер господарських операцій має підтверджуватися доказами, які відповідають вищевказаним критеріям.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, суди повинні надавати належну оцінку усім таким доказам у їх сукупності, встановити мету придбання товарів.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

З метою дослідження фактичного придбання послуг необхідно аналізувати умови їх постачання, з'ясовувати підстави, зміст придбаних послуг відповідно до умов договорів, їх вартість та порядок виконання.

Також доведенню у таких справах підлягають обставини щодо придбання платником податків послуг з метою використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим необхідно встановлювати види господарської діяльності, що здійснювалися платником податків, мету здійснення господарських операцій (призначення послуг) тощо.

Як вбачається з апеляційної скарги, позивач наголошував на тому, що під час розгляду справи в суді першої інстанції надавались документи на підтвердження господарських операцій, однак такі документи залишені судом поза увагою з невідомих причин.

Проте ці посилання позивача залишились судом апеляційної інстанції поза увагою, суд не встановив такі первинні документи (у разі їх наявності), не дослідив, чи містять такі документи відомості про господарську операцію, чи підтверджують її фактичне здійснення, чи розкривають зміст господарських операцій, обсяг тощо та не оцінив докази в їх сукупності.

Позивач в апеляційній скарзі також наголошував на тому, що висновком судово-економічної експертизи від 14.05.2010 № 2973/2974, складеним за результатами дослідження матеріалів кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Одесреклампроект», встановлені актом перевірки від 29.10.2009 № 290/10/23-8009/32521277 обставини щодо завищення позивачем податкового кредиту підтверджуються лише в сумі 104116 грн.

Однак суд апеляційної інстанції також не надав оцінки зазначеному доказу, на який вказував позивач.

Суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції, поклавши в основу судового рішення матеріали кримінальної справи, при цьому не з'ясував результату розгляду кримінальної справи (винесено вирок чи закрито кримінальне провадження, підстави для закриття (реабілітуючі чи нереабілітуючі), чи встановлені такими рішеннями обставини, які б вказували на непричетність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Прокс-М» та ТОВ «Леб-Сервіс» чи на дії таких осіб щодо вчинення господарських операцій з позивачем з метою отримання неправомірних податкових вигод.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що встановлені в ході досудового слідства у кримінальній справі обставини та факти не є підставою для звільнення від доказування, перелік яких міститься у ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з ч. 3 ст. 72 цього Кодексу підставою для звільнення від доказування є лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили та який є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Вимоги ст.ст. 195, 196, 159 КАС України покладають на суд апеляційної інстанції, який здійснює апеляційний розгляд за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених законом для апеляційного розгляду, і може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції, а також може дослідити докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу, обов'язок повно та всебічно з'ясовувати обставини, що є предметом доказування у справі.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому апеляційному розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесреклампроект» задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун