Ухвала суду № 42458717, 25.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2014 року м. Київ К/9991/28180/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Ланченко Л.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 у справі № 2а-8074/10/1870

за позовом Спільного Українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Підприємством до суду заявлений позов про скасування як незаконного податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 29.09.2010 № 0000742305/0/75058, яким позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ділі - ПДВ) у розмірі 38 210,00 грн. та фінансових санкцій - 19 105,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість".

Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково, оспорюване податкове повідомлення - рішення скасовано в частині донарахованої суми основного податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 25 541,51 грн. та фінансових санкцій - 12 770,76 грн., в іншій частині позовних вимог Підприємства відмовлено.

Апеляційний адміністративний суд судове рішення першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким Підприємству у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підставою для прийняття оспорюваного позивачем податкового повідомлення-рішення були висновки Державної податкової інспекції, викладені у акті від 16.09.2010 № 7385/235/21127532/61 про результати проведення планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2010, про порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 198/97-ВР), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 38 210,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано відмінністю задекларованих даних податкового обліку платника податку (позивачем) та його контрагента (ТОВ "Олді - Трейд") по господарських операціях, за наслідками яких позивачем було сформовано податковий кредит, що було встановлено за допомогою автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА. На думку контролюючого органу податкове законодавство ставить у пряму залежність факт включення постачальником товарів (послуг) податкових зобов'язань з відповідним їх декларуванням, з видачею податкової накладної покупцю, і відповідно унеможливлює видачу податкової накладної без включення податкових зобов'язань. Також, як на підставу, що свідчить про порушення Підприємством положень Закону № 198/97-ВР, податковий орган у акті перевірки посилається на результати невиїзної перевірки ТОВ "Олді - Трейд", згідно яких останнім порушено ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, оскільки у даного платника податків (контрагента позивача) відсутній об'єкт оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) у період з 01.04.2009 по 31.03.2010, а також даний платник податку не міг фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, відсутності необхідних матеріально - технічних ресурсів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що покупець не може нести відповідальність ні за сплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, а відтак, враховуючи відсутність будь - яких доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, встановлену у ході розгляду справи реальність господарських операцій (судом було встановлено факт подальшої реалізації товару придбаного позивачем у контрагента), наявність у платника податку виданих йому продавцем товару (послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару (послуг) з ПДВ є достатніми підставами для формування податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету. З урахуванням зазначеного та посилаючись на пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 Закону № 198/97-ВР, згідно яких бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), та факт часткової оплати отриманих товарів, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог в частині.

Апеляційний адміністративний суд, не погодившись з позицією суду першої інстанції в часті відмови у задоволенні позовних вимог, зазначив, що ані в акті перевірки, ані у податковому повідомленні - рішенні, ані в адміністративному позові не йде мова про бюджетне відшкодування, тому, враховуючи зміст пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, згідно якого податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Так, у п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

На підставі досліджених належно оформлених первинних документів (рахунки, видаткові накладні, податкові накладні, складені між господарюючими суб'єктами акти звірки, платіжні доручення про сплату вартості придбаного товару), копії яких додано до матеріалів справи, подальшої реалізації Підприємством придбаного у контрагента (ТОВ "Олді-Трейд") товару іншому (ВАТ "Полтавський турбомеханічний завод"), що підтверджено крім іншого довіреностями на отримання товару (а.с. 94-114), суди попередніх інстанцій встановили факт фактичної поставки позивачу товару ТОВ "Олді-Трейд". Оцінка доказів зроблена з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, без правової оцінки судів не залишилось те, що на момент вчинення господарських операцій, за якими Державна податкова інспекція встановила порушення позивачем податкового законодавства, контрагент позивача (ТОВ "Олді-Трейд") мав господарську та податкову правосуб'єктність.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз.

Є безпідставними і доводи податкового органу про відсутність матеріально - технічної бази у контрагента позивача, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеною угодою, як не є беззаперечним висновком, який би надавав підстави стверджувати про безтоварність господарських операцій, відсутність товарно - транспортної накладної (ТТН), яка не є обов'язковою за договорами поставки, та при наявності інших документів, якими підтверджена реальність господарських операцій.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 у справі № 2а-8074/10/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

Л.В. Ланченко