Ухвала суду № 42456888, 21.01.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 252/4344/13-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/38/15 Головуючий в 1-й інстанції: Полтавець Н.З.

Категорія: ст. 172 ч. 2

КК України Доповідач в 2-й інстанції: Шаповал О.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Шаповал О.С.

суддів: Білоконева В.М., Гончара О.С.

при секретарі Воронько С.Г

за участю: прокурора Стоматової В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013050180000013, щодо

ОСОБА_2, уродженця с. Зав'язанці Мостиського району Львівської області, який є приватним підприємцем, проживає за адресою: АДРЕСА_1,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 172 ч. 2 КК України,

встановила:

До суду апеляційної інстанції на вирок Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 09.10.2013 року з апеляційною скаргою від 21.11.2014 року (а.п. 275-278) звернувся обвинувачений ОСОБА_2, в якій просить вирок суду щодо нього скасувати та закрити провадження з тих підстав, що суд не повною мірою з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи й побудував своє рішення на висновках, заснованих на недоведених обставинах, які суд порахував установленими.

Апелянт свої доводи обґрунтував обставинами, які суд не перевірив і не дав їм належної оцінки в частині того, що під час виконання ним обов'язків директора КП "Микитівський" він прийняв на роботу для покосу трави ОСОБА_3, 1995 року народження, і уклав з ним цивільно-правовий договір № 19 від 12.07.2012 року на період з 12.07.2012 року по 31.07.2012 року, по якому будь-яких подій не відбулося, договір був виконаний двома сторонами повною мірою й без пред'явлення будь-яких претензій жодною зі сторін, однак, у справі міститься наказ № 18/1 від 12.07.2012 року, зареєстрований на підставі заяви, якої він не підписував, про існування якої до розгляду справи не знав; не з'ясовано, коли був виданий наказ № 18/1 від 12.07.2012 року і чому до наказу не додана заява ОСОБА_3 з його підписом про передачу заяви до відділу кадрів, що було б підставою для видання наказу про прийом на роботу ОСОБА_3, тому вважає, що Наказ № 18/1 від 12.07.2012 року був надрукований і підроблений директором КП "Микитівський" ОСОБА_4 у період з 27.09.2012 року по 07.10.2012 року.

Також обвинувачений вважає, що суд не взяв до уваги обставини того, що:

- наказ із номером про прийом на роботу й звільнення не може містити "дріб", що підставою для прийому на роботу є особиста заява найманого працівника, а не цивільно-правовий договір, а також відсутність підтвердження копії сторінки із книги прийому та звільнення, що цей наказ був зареєстрований;

- на момент нещасного випадку з неповнолітнім ОСОБА_3 він не був працівником КП "Микитівський", оскільки останнім його робочим днем було 31.07.2012 року, а 10.08.2012 року, коли ОСОБА_3 переплутав пляшку з бензином, прийнявши її за пляшку з напоєм, і зробив кілька ковтків, у даний період цивільно-правовий договір № 28 був укладений між директором КП "Микитівський" ОСОБА_4 і неповнолітнім ОСОБА_3;

- прокурором Микитівського району м. Горлівки до матеріалів провадження долучений лист непрацездатності ОСОБА_3 з 10.08.2012 року по 15.08.2012 року, що відсутній у корінці квитанції речових доказів, зданих слідчим Микитівського РВ Матвєєвим В.В. на зберігання, і табулеграма за серпень 2012 року, а оскільки відповідно до ЦК України, на осіб, які виконують роботи за цивільно-трудовими договорами, табель обліку не ведеться, табельний номер не привласнюється, а підписується акт виконаних робіт та особа, що працює за цивільно-правовим договором, не входить до штату підприємства, то долучення до матеріалів справи листка непрацездатності ОСОБА_3 не має відношення до даного провадження;

- вимоги статті 2 КЗпП України він не порушував, тому що надав ОСОБА_3 право у виборі професії, вибору у підписанні трудового або цивільно-правового договору, та пояснив йому, що сам не може зрозуміти причину відмови директора ОСОБА_4 у прийомі його на роботу відповідно до трудового законодавства, хоча під час телефонної розмови з останньою під час її знаходження у відпустці з питання працевлаштування ОСОБА_3, спочатку вона погоджувалася, але потім відмовила;

- він не порушив ст. ст. 2, 21, 24 КЗпП України, ст. 837 ЦК України, так як ним були виконані усі умови цивільно-правового договору, укладеного з 12.07.2012 року по 31.07.2012 року, з усіма наступними виплатами, передбаченими Законами України, у бюджет і пенсійний фонд та виплатою 17.08.2012 року ОСОБА_3 винагороди;

- в акті виконаних робіт директор ОСОБА_4 поставила свій підпис у правому верхньому куті під "Затверджую Директор КП Микитівський", а розглядався тільки його підпис у цивільно-правовому договорі № 149, хоча 12.07.2012 року при складанні цивільно-правового договору з ОСОБА_3 договір мав № 19 і стояв його підпис під підписом ОСОБА_4, в огляді місця події й переліку речових доказів, зданих на зберігання, цивільно-правовий договір № 149 не зазначений, також відсутній наказ № 18/1 про прийом ОСОБА_3 тимчасово на роботу згідно з цивільно-правовим договором №19 від 12.07.2012 року;

- свідок ОСОБА_5 у ході судового розгляду пояснила, що в ході перевірки від 11.10.2012 року було встановлено, що 12.07.2012 року директором КП "Микитівський" ОСОБА_4 з ОСОБА_3 була укладена трудова угода № 19, а так само долучений наказ № 18/1 від 12.07.2012 року, однак, суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_4 видала й підписала трудову угоду, перебуваючи у відпустці з 09.07.2012 по 25.07.2012 року, тобто, не маючи на це законного юридичного права, також свідок ОСОБА_5 підтвердила, що в ході перевірки з ним вона не бачилася і не спілкувалася, що підтверджує, на думку апелянта, що наказ № 18/1 від 12.07.2012 року був складений директором КП "Микитівський" для того, щоб перекласти провину в отруєнні ОСОБА_3 на нього;

- його пояснення про те, що ОСОБА_4 у телефонній розмові з ним відмовила в прийнятті ОСОБА_3 на роботу за трудовим договором, тим самим вплинувши на нього в ухваленні рішення, тому що роботу потрібно було виконати в найкоротший термін і виконання якої вона від нього вимагала, підтверджує укладення нею двох цивільно-правових договорів після його звільнення;

- судом не була розглянута дієздатність ОСОБА_3, хоча довірена особа в суді - ОСОБА_6 - батько знав, що його син влаштувався для покосу трави в КП "Микитівський" і не заперечував проти того, що його син косить траву бензокосаркою, тобто, побічно наділив його дієздатністю;

- той факт, що неповнолітній ОСОБА_3 раніше виконував покос трави на території житлових будинків, тобто виконував роботу, не пов'язану з функціональними обов'язками двірника, підтвердили у ході судового слідства сам потерпілий ОСОБА_3, його законний представник ОСОБА_6 (батько) і підтверджується матеріалами справи;

- огляд місця події був проведений з порушенням ст. 237 КПК України, через 7 місяців після його звільнення, тобто без його присутності, з фальсифікацією доказів, з підкладенням матеріалів, чим були порушені його права та він був позбавлений можливості подати заяву, яка підлягає занесенню до протоколу огляду, що підтвердив у суді свідок ОСОБА_7, пояснивши, що після його звільнення кабінет займав він і майстер ОСОБА_8, у кабінеті залишалися тільки журнали інструктажів, будь-яких інших актів, наказів не залишалося;

- у зв'язку з тим, що атестація робочого місця по покосу трави не проводилася, висновки суду про те, що покіс трави бензокосаркою відноситься до робіт з підвищеною небезпекою, нічим не підкріплені;

- щодо змісту тексту цивільно-правового договору № 19 директор КП "Микитівський" ОСОБА_4 пояснила й визнала, що деякі пункти договору посилаються на деякі пункти КЗпП, при цьому, апелянт вважає, що такі помилки мають і інші цивільно-правові договори, укладені директором ОСОБА_4 з іншими особами в 2012 році, однак, суд не з'ясував, хто складав тексти цивільно-правових договорів і чому в штатному розкладі підприємства немає вакансії юриста, а також відмовив йому у задоволенні клопотання про ознайомлення з цими договорами;

- стороною обвинувачення не було надано доказів, що ОСОБА_3 ніс матеріальну відповідальність за довірені йому цінності, оскільки додатковий договір про матеріальну відповідальність із ним не укладався, на момент виконання роботи ОСОБА_3 матеріально відповідальною особою не був, ним був майстер ОСОБА_8, у якого на підзвіті були бензокосарка та бензин;

- ані в ході досудового розслідування, ані в ході судового слідства не було з'ясовано, чи хотів сам ОСОБА_3 працювати на посаді двірника або в нього була мета підробити й одержати винагороду;

- суд не взяв до уваги та не долучив до провадження статтю Горлівської газети "Кочегарня" від 15.08.2013 року за назвою "ОСОБА_3 знайшов своє місце в житті", згідно з якою ОСОБА_3, допомагаючи батьку, підробляє з 13 років, що є порушенням ст. 150 КК України, ст. 188 КЗпП України, а також доводить дієздатність ОСОБА_3, який, працюючи з 13 років, повинен мати трудову книжку, однак, на 12.07.2012 року трудова книжка у ОСОБА_3 була відсутня, що підтверджує те, що він не ставив за мету працювати за трудовим договором, при цьому, довірена особа потерпілого й сам потерпілий ОСОБА_3 з позовною заявою до суду не зверталися;

- оскільки за час дії цивільно-правового договору з 12.07.2012 року по 31.07.2012 року, укладеного з ОСОБА_3, страхові випадки не виникали, то апелянт вважає, що його обвинувачення в порушенні ст. 253 КзпроП України, ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й видатками, обумовленими похованням (ст.23, на яку вказує суд, виключена), від 18.01.2001 року №2240, ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 року №1533, ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" - є необґрунтованими. При цьому, судово-економічна експертиза із вказівкою суми, що не доодержали фонди соціального напрямку, не зазначена прокуратурою й не оспорювалась, довідки з пенсійного фонду й фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях підтверджують, що заборгованість або несплата - відсутні;

- не дивлячись на те, що ним було заявлено клопотання, судом не розглядалася надана прокурором постанова Микитівського районного суду м. Горлівки № 0534/11305/2012 (3/0534/1270/2012) від 13.12.2012 року про притягнення директора КП "Микитівський" ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст. 41 ч. 1 КУпАП, хоча вона має відношення до матеріалів кримінального провадження, оскільки є виділеним матеріалом досудового розслідування.

З урахуванням зазначених обставин апелянт вважає, що призначене йому судом покарання у вигляді штрафу в розмірі 1 700 грн. є необґрунтованим і надмірно суворим.

Зазначеним вироком ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 172 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 1 700 грн.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_2 не обирався.

Згідно з вироком:

ОСОБА_2, працюючи на посаді головного інженера комунального підприємства "Микитівський" (ЕДРПОУ 31190651) юридична адреса: м. Горлівка, вул. Дарвіна, 5, фактичні адреси: м. Горлівка, вул. Фадєєва, 79 і вул. Дарвіна, 5, згідно з наказом № 34 від 07.07.2012 року директора КП "Микитівський" ОСОБА_4, на час її чергової відпустки виконуючи обов'язки директора комунального підприємства "Микитівський" з 09.07.2012 року по 25.07.2012 року, будучи особою, яка зобов'язана додержувати вимоги чинного трудового законодавства і яка наділена правом прийняття та звільнення найманих працівників, зобов'язана вживати заходи щодо забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами, найкращого використання безпечних і сприятливих умов праці, діючи умисно, в порушення положень ст. ст. 43, 46 Конституції України, ст. ст. 2, 21, 24, 48, 253 КЗпП України, ст. ст. 12, 21, 22, 30 ЗУ "Про оплату праці", не уклав трудовий договір з неповнолітнім ОСОБА_3, 1995 року народження, у письмовій формі на вакантну посаду двірника з виконанням певного об'єму робіт, а саме покосу трави бензиновою газонокосаркою, з неповним робочим днем. Крім того, ОСОБА_2, у порушення ст. 21 КЗпП України, у тижневий термін з моменту фактичного доступу неповнолітнього найманого працівника ОСОБА_3, 1995 року народження, до виконання обов'язків двірника (покіс бензиновою газонокосаркою), не уклав у письмовій формі трудовий договір із зазначеним найманим працівником, не зареєстрував його в державній службі зайнятості населення, не оформив трудову книжку і не вніс до неї відповідних записів, тим самим скоїв грубе порушення трудового законодавства.

Фактично трудовий договір ОСОБА_2 підмінив цивільно-правовим, який має всі ознаки трудового договору.

Так, згідно з наказом № 18/1 від 12.07.2012 року ОСОБА_3 прийнятий на тимчасову працю згідно з цивільно-правовим договором № 19 від 12.07.2012 року двірником (покіс трави бензиновою газонокосаркою) з неповним робочим днем, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що фактично і виходячи зі змісту договору та відповідно до ст. 21 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України з ОСОБА_3 був укладений трудовий договір, однак роботодавець не вніс запис до трудової книжки неповнолітнього, відрахування до фондів державного соціального страхування не проводилося, не надано право використання днів відпустки, що свідчить про порушення відносно неповнолітнього ст. ст. 21, 24 КЗпП України.

Відносно неповнолітнього ОСОБА_3 порушено рівність трудових прав громадянина.

У порушення ст. 187 КЗпП України, згідно зі штатним розкладом підприємства, чисельність одиниць двірників складає 7 осіб. На час укладання цивільно-правового договору на підприємстві працювало 5 двірників, з якими укладені трудові договори, 2 одиниці були вакантні, про що свідчить звіт про наявність вакансій станом на 01.07, 24.07, 03.08.2012 року. Однак, при наявності вакансій трудовий договір відповідно до законодавства про працю не був укладений, що свідчить про порушення рівності прав неповнолітнього з іншими працівниками підприємства.

У порушення ст. 190 КЗпП України, що стосується застосування праці неповнолітніх на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, неповнолітній ОСОБА_3 виконував роботи за професією двірника, косив траву бензиновою газонокосаркою. Відповідно до ст. 37 Наказу Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх" № 46 від 31.03.1994 року, забороняється праця неповнолітніх робітників, зайнятих у виробництвах і на роботах, пов'язаних з застосуванням вибухонебезпечних речовин.

Застосування праці неповнолітнього з використанням бензинової газонокосарки свідчить про порушення ст. 190 КЗпП України, а саме застосувався труд неповнолітнього зі шкідливими і небезпечними умовами праці.

У порушення ст. 191 КЗпП України ОСОБА_3 було прийнято на роботу без проведення попереднього медичного огляду.

У порушення ст. 188 КЗпП України потерпілого прийнято на роботу без згоди одного із батьків.

Неукладення трудового договору відповідно до чинного законодавства України про працю, призвело до того, що стосовно неповнолітнього найманого працівника ОСОБА_3 відсутні підстави для проведення відповідних відрахувань по фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування, що є істотним обмеженням його прав, як найманого працівника, на соціальний захист, і грубим, триваючим порушенням вимог ст. 253 КЗпП України, ст. 23 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, пов'язаними з народженням та похованням" від 18.01.2001 року № 2240, ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 року № 1533, ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині проведення відповідних відрахувань по фондах соціальної спрямованості.

У результаті цього, використовуючи працю неповнолітнього найманого працівника ОСОБА_3, який виконував роботу згідно з вищевказаним договором у період часу з 12.07.2012 року по 31.07.2012 року, ОСОБА_2 скоїв грубе порушення трудового законодавства, що призвело до суттєвого обмеження прав і свобод вищевказаного найманого працівника, оскільки особа, що працює за трудовим договором на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, або у фізичної особи-підприємця, підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та апеляційної скарги, прокурора, який заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступного висновку.

Відповідно до норм, передбачених ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції переглядається в межах апеляційної скарги.

З огляду на положення ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд не допустив цих порушень кримінального процесуального закону.

Як убачається з матеріалів провадження, судове слідство у ньому проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, таких порушень цього закону, які були б істотними і тягли за собою скасування чи зміну судових рішень, у провадженні не допущено, а висновки суду про винність обвинуваченого у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, суд зробив на підставі доказів, які він дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України суд навів у вироку докладні мотиви прийнятого рішення.

Суд встановив, що обвинувачений допустив грубе порушення законодавства про працю, вчинене щодо неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме ст. ст. 43, 46 Конституції України, ст. ст. 2, 21, 24, 48, 187, 188, 190, 191 КЗпП України, ст. ст. 12, 21, 22, 30 ЗУ "Про оплату праці".

Відповідно до даних судового кримінального провадження та змісту вироку, суд свої висновки стосовно вини обвинуваченого в порушенні законодавства про працю щодо неповнолітнього ОСОБА_3 обґрунтував поясненнями в суді:

- потерпілого ОСОБА_3, який підтвердив по об'єму обвинувачення, що влітку 2012 року він влаштувався на роботу до КП "Микитівський" в якості двірника, займався лише покосом трави, на той час він був неповнолітнім, на роботу його безпосередньо приймав ОСОБА_2, який запитував вік, чи є у нього навики роботи з газонокосаркою, з ним він підписав якийсь договір, після чого, ОСОБА_2 йому повідомив, що він буде працювати з 7 до 15 години, вихідні дні - субота та неділя, копію зазначеного договору йому не надав, трудову книжку не запитував, про необхідність проходження медичного огляду не казав;

- законного представника потерпілого - ОСОБА_6 стосовно того, що потерпілий ОСОБА_3 є його сином. Влітку 2012 року його син влаштувався до КП "Микитівський", з сином був укладений договір, перед прийомом на роботу його син лікарню не проходив та трудову книжку до підприємства не надавав, працював син з 7 до 15 години;

- свідка ОСОБА_4 про те, що, працюючи на посаді директора КП "Микитівський", у період часу з 09 по 29.07.2012 року вона знаходилась у черговій відпустці. На цей час, відповідно до наказу, її заміщав головний інженер ОСОБА_2, який прийняв на роботу неповнолітнього ОСОБА_3 на підставі цивільно-правового договору. Після того, як вона вийшла з відпустки, ОСОБА_3 ще продовжував працювати на підприємстві;

- свідка ОСОБА_5, яка працює головним державним інспектором праці Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області та проводила перевірку в КП "Микитівський" відносно праці, оплати праці та оформлення трудових відносин стосовно неповнолітніх працівників. Під час перевірки нею було встановлено, що 12.07.2012 року між роботодавцем та неповнолітнім ОСОБА_3 була укладена трудова угода. Ця угода мала ознаки трудового договору. Для перевірки їй були надані трудова угода та наказ про прийом на роботу неповнолітнього ОСОБА_3. Під час перевірки були встановлені наступні порушення: не проводився медичний огляд неповнолітнього ОСОБА_3, не проводився облік неповнолітніх працівників, не вівся табель обліку роботи неповнолітнього, порушена рівність між неповнолітнім працівником та іншими працівниками. Відповідно до закону, при прийомі на роботу з неповнолітнім має укладатись письмовий трудовий договір, який є основним документом, а вже після укладання трудового договору оформлюється наказ про прийом на роботу, який необхідний для внесення записів до трудової книжки;

- свідка ОСОБА_9, яка з 10.04.2012 року по 29.12.2012 року працювала у КП "Микитівський" та їй відомо, що при прийомі на роботу неповнолітнього ОСОБА_3 з ним укладався цивільно-правовий договір, копія якого останньому не надавалась;

- свідка ОСОБА_7, який також працював у КП "Микитівський", та йому відомо, що після звільнення ОСОБА_2 з підприємства на його робочому столі залишились лише папери щодо проведення інструктажу, ніяких інших документів там не було.

Ці показання суд на законних підставах взяв до уваги, оскільки вони є послідовними, узгоджуються між собою та з наявними у матеріалах провадження доказами, а саме: наказом від 07.07.2012 року про покладання обов'язків директора КП "Микитівський" на ОСОБА_2 з 09.07.2012 року по 25.07.2012 року, наказом від 12.07.2012 року про прийом на тимчасову працю згідно з цивільно-правовим договором ОСОБА_3, цивільно-правовим договором-дорученням від 12.07.2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, висновком експерта, згідно з яким підпис біля прізвища ОСОБА_4 у цивільно-правовому договорі-дорученні від 12.06.2012 року виконана ОСОБА_2, протоколом про порушення санітарних норм, оскільки праця неповнолітніх, пов'язана зі шкідливими умовами праці, заборонена, актом перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно з яким з неповнолітнім ОСОБА_3 укладений цивільно-правовий договір, який має усі ознаки трудового договору, без попереднього медичного огляду неповнолітнього в порушення ст. 191 КЗпП України, неповнолітній ОСОБА_3 виконував роботу двірника, косив траву бензиновою газонокосаркою, відповідно до ст. 37 наказу Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється праця неповнолітніх робітників, зайнятих у виробництвах і на роботах, пов'язаних з застосуванням вибухонебезпечних речовин", чим порушена ст. 190 КЗпП України.

Суд на підставі досліджених ним доказів встановив, що обвинувачений ОСОБА_2 грубо порушив чинне законодавство про працю у відношенні неповнолітнього ОСОБА_3 і визнав обвинуваченого винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України.

Будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність доказів, покладених в обґрунтування обвинувального вироку, та правильність кваліфікації дій обвинуваченого апеляційною інстанцією не встановлено і в апеляційній скарзі обвинуваченим не наведено.

Крім того, суд обґрунтовано визнав показання обвинуваченого стосовно того, що він виконав усі умови чинного законодавства щодо прийому на роботу неповнолітнього ОСОБА_3 неправдивими та такими, що не узгоджуються з іншими встановленими по провадженню обставинами та доказами, оскільки останній прийняв на роботу зі шкідливими умовами праці неповнолітнього ОСОБА_3, без згоди одного з батьків, без проходження медичної комісії та укладання з ним та одним з батьків трудового договору, без заведення трудової книжки, що в сукупності є грубим порушенням законодавства про працю, та підтверджується цивільно-правовим договором-дорученням, протоколом про порушення санітарних норм та актом перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Отже, виходячи з матеріалів провадження, суд першої інстанції ретельно, повно, всебічно та об'єктивно розглянув зібрані у провадженні докази в об'ємі, заявленому учасниками судового провадження для дослідження, що в апеляційній скарзі не спростовується. Обставин, які б викликали сумніви в їх достовірності та достатності, а також доводів обвинуваченого, висловлених на свій захист, стосовно яких суд не навів би мотивів спростування, не убачається.

Перевіркою матеріалів провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого не встановлено таких обставин, які б свідчили про порушення судом вимог кримінального процесуального закону, а також про упередженість суду при розгляді кримінального провадження щодо обвинуваченого.

Виходячи зі змісту апеляційної скарги та пояснень обвинуваченого в суді, є безспірним і визнається обвинуваченим те, що він, виконуючи обов'язки директора КП "Микитівський" в період з 09.07.2012 року по 25.07.2012 року в повному об'ємі наданих йому прав та покладених на нього обов'язків, 12.07.2012 року уклав саме цивільно-правовий договір з неповнолітнім ОСОБА_3. І при цьому, не має значення, які обвинувачений в апеляційній скарзі в цій частині дає обґрунтування своїх дій, виходячи з того, що це не узгоджуються з обов'язками, покладеними на нього законодавцем в сфері трудових відносин, і підпадає під кримінальну відповідальність.

Недотримання і ігнорування обвинуваченим чітко визначених вимог трудового законодавства вже на начальній стадії оформлення відносин з неповнолітньою особою автоматично потягло за собою наступну низку порушень законодавства про працю.

В апеляційній скарзі обвинувачений лише ставить під сумнів, але не спростовує обставини, встановлені під час судового слідства. В апеляційній скарзі не наведено підстав і не заявлено обґрунтоване вимогами закону клопотання про повторне дослідження апеляційною інстанцією обставин, які суд дослідив неповністю або з порушенням, та про дослідження тих доказів, у тому числі додаткових, які суд, при заявленні на те учасниками судового провадження клопотання, не дослідив. На стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження по апеляційній скарзі, обвинуваченому надавалась можливість обґрунтувати скаргу відповідно до вимог КПК України.

Однак, обвинувачений недоліки своєї апеляційної скарги усунув лише частково і не навів в апеляційній скарзі доводів і обґрунтувань правових підстав для ухвалення апеляційною інстанцією нового рішення, що, відповідно до діючих норм кримінального процесуального законодавства, неможливо без повторного дослідження обставин, які оскаржуються.

Доводи апеляційної скарги про те, що укладення цивільно-правового договору відбулось за вказівкою ОСОБА_4, яка в цей час знаходилась у відпустці, не підтверджуються її поясненнями та обставинами, встановленими під час судового слідства. Крім того, ці обставини, а також обставини, пов'язані з наказом № 81/1 від 12.07.2012 року, зазначені в апеляційній скарзі, не були предметом перевірки і оцінки судом першої інстанції і не спростовують висновки суду про порушення обвинуваченим вимог законодавства про працю.

Складання 31.07.2012 року Акту до цивільно-правового договору з потерпілим про виконання робіт, на який іде посилання в апеляційній скарзі, є підтвердженням допущення обвинуваченим вимог законодавства про працю, відповідно до вимог якого, відрахування, пов'язані з оплатою праці по трудовому договору, здійснюються щомісячно, а не після виконання робіт, в даному випадку підрядних.

Що стосується нещасного випадку, який стався з потерпілим, то ці обставини виходять за межі і не пов'язані з об'ємом обвинувачення, визнаного судом доведеним, а лише підтверджують встановлений судом факт прийняття неповнолітнього на роботу зі шкідливими умовами праці відповідно до ст. 37 Наказу Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх" № 46 від 31.03.1994 року, згідно з яким забороняється праця неповнолітніх робітників, зайнятих у виробництвах і на роботах, пов'язаних з застосуванням вибухонебезпечних речовин.

Застосування праці неповнолітнього з використанням бензинової газонокосарки, тобто на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, свідчить про порушення ст. 190 КЗпП України.

Не мають відношення до об'єму обвинувачення і не дають підстав для визнання вироку незаконним і доводи апеляційної скарги стосовно дій прокурора, який долучив до матеріалів лікарняний лист потерпілого.

Вимоги трудового законодавства стосовно дотримання трудових прав неповнолітнього підлягають обов'язковому виконанню роботодавцем незалежно від наявності або відсутності згоди на те цієї особи. Посилання в апеляційній скарзі на наявність згоди потерпілого на укладення саме цивільно-правового договору, а не на умовах трудового законодавства, не звільняє обвинуваченого від відповідальності за порушення вимог законодавства.

Виходячи зі змісту апеляційної скарги, обвинувачений, ставлячи під сумнів висновки суду стосовно порушення ним вимог ст. ст. 2, 21, 24 КЗпП України, розцінює свої дії, як дотримання зазначених вимог трудового законодавства, що є помилковим ствердженням і не узгоджується з вимогами законодавства про працю, норми якого є конкретними, послідовними і вимагають від роботодавця чіткого їх дотримання без права на підміну законодавчо встановлених правил іншими діями.

Суд правомірно визнав, що укладення обвинуваченим з потерпілим цивільно-правового договору на умовах цивільного законодавства, є порушенням прав неповнолітнього і поставило цю особу в невигідні умови у порівняні з іншими працівниками підприємства, з чим погоджується колегія суддів і що в апеляційній скарзі також не спростовано.

Не міститься в апеляційній скарзі аргументованих доводів, з посиланням на дані матеріалів судового кримінального провадження, які б підтверджували, що обвинувачений до підписання договору з неповнолітнім потерпілим виконав вимоги ст. 187 (рівність прав неповнолітнього з іншими працівниками підприємства), ст. 188 (згода батьків), ст. 190 (стосовно заборони на роботи зі шкідливими умовами праці), ст. 191 (стосовно проведення медичного огляду неповнолітнього) КЗпП України, та у відношенні потерпілого були дотримані вимоги ст. 253 КЗпП України у спосіб, передбачений нормами трудового, а не цивільного, законодавства, і одночасно спростовували висновки суду щодо зазначених обставин і вимог закону.

У вироку суд не посилається на дані огляду місця подій, як на доказ вини обвинуваченого, у зв'язку з чим, у колегії суддів відсутні підстави для відповідної правової оцінки зазначеної дії на досудовому слідстві.

Виходять за межі повноважень суду апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги, у тому числі і суду першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, такі обставини, перелічені апелянтом в скарзі, як встановлення особи, яка складала текст цивільно-правового договору, відсутність на підприємстві вакансії юриста, наявність або відсутність матеріальної відповідальності у потерпілого ОСОБА_3 та його мета при влаштуванні на роботу двірника, а також оцінка дій директора ОСОБА_4 та змісту статті в газеті "Кочегарка", які не мають ніякого відношення до об'єму обвинувачення та обставин цього кримінального провадження і не звільняють обвинуваченого від кримінальної відповідальності за грубе порушення вимог трудового законодавства у відношенні неповнолітнього. Відповідно до змісту вироку і того факту, що він оскаржується лише обвинуваченим, слід визнати, що суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання виконав вимоги ст. 65 КК України, тобто врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до середньої тяжкості, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, всі обставини, і за вчинений злочин призначив обвинуваченому покарання у виді штрафу, який є найменш суворим видом покарання, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України, з чим погоджується і колегія суддів і не вважає призначене обвинуваченому покарання суворим, як про те зазначено в апеляційній скарзі.

З урахуванням наведених обставин, не можна визнати переконливими доводи апеляційної скарги обвинуваченого, які спростовуються доказами, покладеними судом в обґрунтування обвинувального вироку, тому вона задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення

Вирок Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 09 жовтня 2013 року щодо обвинуваченого ОСОБА_2 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013050180000013, залишити без змін

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу Апеляційного суду Запорізької області учасниками судового провадження може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

О.С. Шаповал В.М. БілоконевО.С. Гончар