Рішення № 42453101, 22.01.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1423/8074/2012 22.01.2015 22.01.2015 22.01.2015

Провадження № 22ц/784/119/15 Суддя першої інстанції Батченко О.В.

Категорія 6 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 січня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі Горенко Ю.В.,

за участю: представників позивачки - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачки - ОСОБА_4,

представників третіх осіб - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 3 листопада 2014 року за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, третіх осіб - адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради, управління Держкомзему у м. Миколаєві та служби у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради про визнання самовільно збудованою прибудову, усунення порушень при переобладнанні квартири і покладення зобов'язань та за позовом адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради до ОСОБА_4 про вивільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом зносу прибудови,-

В С Т А Н О В И Л А:

30 березня 2014 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання самовільно збудованою прибудову, усунення порушень при переобладнанні квартири та покладення зобов'язань.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_7. Відповідачці з 2001 року у вказаному будинку на праві власності належить квартира № 2, до якої самовільно була збудована прибудова, де без відповідних дозволів та узгоджень проведено реконструкцію, внаслідок чого збільшилася площа прибудова на 1 метр в бік її квартири, вікно прибудови перероблено на вхідні двері, а комунікації її квартири проходять під прибудовою. В результаті такої самовільної реконструкції стіна прибудови загороджує вікно в її квартиру, дах закриває попадання світла у вікно, облаштування вхідних дверей призвело до підвищення вологості та утворенню плісняви на стінах в її квартирі, а розташування комунікацій під самою прибудовою утворює труднощі в їх обслуговуванні.

Посилаючись на приписи ст.ст. 386, 376 ЦК України та Житлового Кодексу України та на те, що такі самовільні дії відповідачки призвели до порушення її прав як власника квартири, ОСОБА_7 просила визнати прибудову до АДРЕСА_1 самовільною, що підлягає зносу, усунути порушення при переобладнанні з вікна нової вхідної двері в кв. № 2 та самовільної прокладці каналізаційних труб відповідачкою. Зобов'язати ОСОБА_4 поновити первинний стан багатоквартирного дому, згідно плану квартири № 2 в технічному паспорті до будівництва прибудови та переобладнання нових вхідних дверей.

3 червня 2014 року третя особа - адміністрація Центрального району Миколаївської міської ради, посилаючись на вимоги ч. 3 ст. 376 ЦК України звернулась до суду з самостійним позовом до ОСОБА_4 про вивільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом зносу прибудови до квартири АДРЕСА_1. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначали, що ОСОБА_4 самовільно збудувала капітальну прибудову до належної їй квартири, тим самим самовільно захопила частину земельної ділянки у дворі загального користування, що належить на праві власності Миколаївській міській раді.

Ухвалою суду від 3 червня 2014 року позов прийнятий до спільного розгляду разом з позовом ОСОБА_7

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 3 листопада 2014 року позови ОСОБА_7 та адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради задоволено часткового.

Зобов'язано ОСОБА_4 за власні кошти поновити у первісний стан квартиру АДРЕСА_1 шляхом її перебудови у відповідності до технічного паспорту КП ММБТІ, а саме: у складі двох кімнат, житловою площею 32,3 кв.м., у тому числі: перша кімната № 5, площею 15,1 кв.м., друга кімната № 6, площею 17,2 кв.м.; кухні № 2, площею 5,2 кв.м., вбиральні № 4, площею 1,8 кв.м. та коридорів № 3 та № 1, площами 3,2 кв.м. та 3,4 кв.м. відповідно, загальною площею 45,9 кв.м.

Крім того, зобов'язано ОСОБА_4 вивільнити самовільно зайняту земельну ділянку у дворі житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом реконструкції капітальної прибудови у відповідності технічного паспорту КП ММБТІ, а саме: у складі кухні № 2, площею 5,2 кв.м., вбиральні № 4, площею 1,8 кв.м. та коридорів № 3 та № 1, площами 3,2 кв.м. та 3,4 кв.м. відповідно. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовів в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що реконструкція квартири ОСОБА_4 проведена без належних дозволів на проведення таких робіт, чим порушено права позивачки, як власниці сусідньої квартири та права адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради, як власника земельної ділянки, що перебуває в загальному користуванні мешканців будинку АДРЕСА_1

Проте такі висновки зроблені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Установлено, що ОСОБА_7 звертаючись до суду з позовом, просила визнати прибудову до АДРЕСА_1 самовільною, що підлягає зносу, усунути порушення при переобладнанні з вікна нової вхідної двері в кв. № 2 та самовільної прокладці каналізаційних труб відповідачкою та зобов'язати відповідачку відновити первісний вид багатоквартирного будинку відповідно до плану квартири № 2 в технічному паспорті БТІ до будівництва прибудови та переобладнання нових вхідних дверей.

В апеляційній скарзі представники позивача стверджували, що зміст позовних вимог ОСОБА_7 зводиться до порушення її цивільного права, пов'язаного з незаконним зведенням прибудови до квартири позивачки та її зносу.

Адміністрація Центрального району Миколаївської міської ради, посилаючись на вимоги ч. 3 ст. 376 ЦК України, в позові зазначала що ОСОБА_4 самовільно збудувала капітальну прибудову до належної їй квартири, чим самовільно захопила частину земельної ділянки у дворі загального користування, що належить на праві власності Миколаївській міській раді, чим порушила право власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Частина 2 ст. 383 ЦК України передбачає, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічні вимоги і правила експлуатації будинку.

Згідно ст. 152 ЖК України переобладнання і перепланування жилого будинку ( квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадиться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів.

Правилами утримання жилих будинків і прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17 травня 2005 року (надалі - Правила) передбачено, що переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів та лоджій власниками квартир, наймачами й орендарями може проводитися лише з метою поліпшення благоустрою квартири за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку.

Цими ж Правилами визначено, що реконструкція жилого будинку - комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог.

За Правилами під переплануванням слід розуміти перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування або переустаткування тамбурів, прибудов балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що власник квартири має право робити зміни в квартирі, тобто перепланування та переобладнання за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав, обмеження інтересів власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічні вимоги і правила експлуатації будинку.

Згідно до норм ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

За змістом ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підставі договору купівлі-продажу від 25 січня 2001 року, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 продали, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_1. Квартира двокімнатна житловою площею 32,3 кв.м., загальною площею 45,9 кв.м. Право власності за цим договором зареєстроване КП ММБТІ 21 лютого 2001 року за № 20465 (а.с. 57).

За даними довідки ТОВ «Центральний-1» від 4 вересня 2014 року в зазначеній квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_4 - відповідачка по справі, її син - ОСОБА_11 та онуки - ОСОБА_12, 1998 року народження, яка має статус дитини-сироти та піклувальником якої є відповідачка, а також ОСОБА_13, 2008 року народження, яка має статус дитини, позбавленої батьківського піклування, опікуном якої є також відповідачка.

ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 22 грудня 2008 року є власником квартири АДРЕСА_1. Право власності зареєстроване КП ММБТІ 26 січня 2009 року (а.с. 14, 16).

З висновку судової будівельно-технічної експертизи № 191-192 від 22 липня 2013 року, встановлено, що прибудова до квартири № 2 перебуває у складі квартири на законних підставах. В матеріалах технічної інвентаризації на той період не означені зовнішні розміри прибудови. В плані технічного паспорту зазначені внутрішні розміри приміщень, що розміщались в прибудові.

Ширина прибудови по внутрішніх розмірах зменшилась на 0,37 м. (2,52м.-2,15м.) за рахунок оздоблення поверхні стін гіпсокартонними листами по металевому каркасу.

На момент проведення експертизи натурними замірами встановлені зовнішні розміри прибудови: довжина складає 4,37 м., ширина - 2,85 м.

Інсоляція в квартирі № 1 що належить ОСОБА_7 відповідає вимогам пункту 3.2 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»: «Тривалість інсоляції, що відповідає ДБН 360, повинна бути забезпечена: в одно-, дво- і трикімнатних квартирах - не менше ніж в одній кімнаті..»

Інсоляція в кухні квартири №1, що межує з прибудовою до квартири АДРЕСА_4, також відповідає вимогам пункту 3.4 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»: «Природне освітлення повинні мати житлові кімнати, кухні, не каналізовані вбиральні, вхідні тамбури до будинків, сходові клітки і загальні коридори у житлових будинках коридорного типу, а також приміщення громадського призначення в гуртожитках і житлових будинках для осіб похилого віку і сімей з інвалідами. Відношення площі світлових прорізів житлових кімнат і кухонь до площі підлоги цих приміщень повинно бути в межах від 1:5, 5 до 1:8»

Фактична загальна площа двокімнатної житлової квартири № 2 по вул. К. Лібкнехта в м. Миколаєві, яка самочинно переобладнана в дві однокімнатні квартири, складає 46,3 кв.м., що більше на 0,4 кв.м. ніж загальна площа, яка указана в договорі купівлі-продажу квартири від 25 січня 2001 року (45,9кв.м.). Під час будівництва прибудови до квартири АДРЕСА_5 були порушені будівельні норми пункту 3.25* ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення": "...Для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м." тому, що права бокова стіна прибудови розташована на відстані 0,1 м. від вікна квартири № 1 цього ж будинку, що належить ОСОБА_7 Прибудова до квартири АДРЕСА_6, що належить ОСОБА_4, розташована на каналізаційних і водопровідних трубах до квартири № 1, що належить ОСОБА_7 В результаті такого розташування створюються перешкоди, які не дають можливості здійснювати ремонтні роботи водоводу і каналізаційної мережі квартири № 1, що належить ОСОБА_7 Самочинна реконструкція будівель без належних дозвільних документів порушує вимоги п. 1.1 ДБН В.1.1-7-2002 "Пожежна безпека об'єктів будівництва". Самочинно перепланована квартира № 2 не відповідає зареєстрованій технічній документації. Фактично на момент проведення експертизи двокімнатна квартира № 2 самочинно перепланована в дві ізольовані квартири: 1 - однокімнатна квартира загальною площею 16,3 кв.м., яка складається з житлової кімнати, площею 10,5 кв.м., кухні-ніші, площею 3,3 кв.м. і санвузлу, площею 2,5 кв.м. Вхід здійснюється через вхідні двері, влаштовані на місці вікна, з боку фасаду по АДРЕСА_1. Однокімнатна квартира, загальною площею 30,0 кв.м., яка складається з кухні, площею 8,3 кв.м., коридору, площею 4,2 кв.м., санвузлу, площею 2,4 кв.м., житлової кімнати, площею 15,1 кв.м. Вхід здійснюється через прибудову розмірами 2,87х4,24 м., в якій розміщена кухня, площею 8,3 кв.м.

Зазначені перепланування здійснено без виготовлення проектної документації, отримання дозволів на виконання будівельних робіт та погоджень відповідних контролюючих установ.

Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи ММБТІ прибудова до квартири № 2 не рахується як самовільно побудована та була проінвентаризована на момент приватизації квартири в 1998 році попередніми користувачами квартири ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10

З пояснень позивачки зовнішні розміри прибудови до квартири № 2 з 2001 року не змінювалися, тальки одна зовнішня стіна прибудови в бік двору була утеплена шляхом її обкладання цеглою та камінням.

З висновку експерту вбачається, що на 0.4 м збільшилася тільки загальна площа квартири реконструкції проведеної в приміщеннях самої квартири, а не зовні.

Таким чином, встановлені судом обставини та наведені правові норми свідчать про те, що прибудова до квартири № 2 не є самочинно збудованою ОСОБА_4 на земельній ділянці, що належить на праві власності Миколаївській міській раді та не підлягає зносу.

До таких висновків дійшов й місцевий суд.

Крім того, ОСОБА_4, посилаючись на самовільне без відповідних дозволів перепланування з вікна квартири відповідачки з боку фасаду по АДРЕСА_1 шляхом облаштування вхідних дверей, стверджувала, що це призвело до порушення її прав власника квартири, оскільки таке перепланування призвело до підвищення вологості повітря та утворенню плісняви на стінах її квартири.

Проте, з наданих позивачкою доказів та встановлених судом обставин не вбачається, що квартира ОСОБА_7 має підвищену вологість повітря та стіни квартири мають плісняву, і це є результатом зазначеного перепланування вікна у вхідні двері квартири № 2.

За такого, колегія суддів вважає недоведеними позовні вимоги про порушення цивільного права позивачки як власника квартири або обмеження її інтересів внаслідок зазначеного перепланування відповідачкою вікна своєї квартири у вхідні двері.

Також не є доведеним, що таке перепланування порушує санітарно-технічні вимоги і правила експлуатації будинку.

Крім того, місцевий суд правильно зазначав, що не знайшли свого підтвердження й твердження позивачки щодо самовільної прокладки каналізаційної труби ОСОБА_4 до своєї квартири, оскільки як встановлено судом та підтверджено відповідними письмовими доказами ОСОБА_4 такі роботи виконувала з дозволу підприємства «Миколаївводоканал» і ця каналізаційна мережа знаходиться на балансі ТОВ «Центральний -1» (а.с. 11, 65).

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, не застосував норми матеріального права з урахуванням цих правовідносин, а також в порушення норм процесуального права не дав належної оцінки доказам, що підтверджують обставини справи та іншім фактичним даним, які мають значення для вирішення справи, а тому колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, визначених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 УПК України, колегія суддів.

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 3 листопада 2014 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання самовільно збудованою прибудову до квартири АДРЕСА_1, усунення порушень при переобладнанні вікна квартири у нові вхідні двері, самовільній прокладці каналізаційної труби і покладення зобов'язань та позовних вимог адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради до ОСОБА_4 про вивільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом зносу прибудови до квартири АДРЕСА_1 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді