Постанова № 42444722, 26.01.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р. Справа № 922/3677/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній Н.В.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина", м. Харків (вх.№3934Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 03.11.14 р. у справі № 922/3677/14

за позовом Приватного науково-виробничого підприємства "Яр-степ", м. Львів,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина", м. Харків,

про стягнення 25 113,41 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014р. позивач - Приватне науково-виробниче підприємство "Яр-степ", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина", про стягнення основного боргу - 20 250, 00грн., 3% річних від простроченої суми - 261,95грн., інфляційні витрати у сумі 2919,00грн, пені у розмірі 1682,46грн. Також позивач просив покласти судові витрати на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03 листопада 2014 року у справі № 922/3677/14 (суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Запчастина" на користь Приватного науково-виробничого підприємства "Яр-Степ" заборгованість у розмірі 24 513,00 грн. (з яких: основний борг за поставлений товар - 19 500,00 грн., три відсотки річних від простроченої суми - 261,95 грн., інфляційні витрати - 2 919,00 грн., пені - 1 682,46 грн.), а також суму судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 03 листопада 2014 року у даній справі скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник зазначає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання господарського суду Харківської області 03.11.2014р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2014р. апеляційну скаргу ТОВ "Гранд-запчастина" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.12.2014р.

Приватне науково-виробниче підприємство "Яр-степ", надіслало відзив на апеляційну скаргу (вх. № 12398 від 15.12.2014р.), в якому зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з мотивів безпідставності та необгрунтованості, судом першої інстанції вірно застосовані норми процесуального та матеріального права, тому апеляційна скарга ТОВ "Гранд-запчастина" не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2014р. - залишити без змін.

Позивач у відзиві також зазначає на те, що апелянт в доводах апеляційної скарги посилається на відсутність свого представника у судовому засіданні 03.11.2014р. з поважних причин, однак жодних доказів цього не надає.

В судове засідання 17.12.2014р. прибув представник позивача та надав пояснення у справі.

Заявник скарги - відповідач у справі, свого представника в судове засідання від 17.12.2014р. не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Про що свідчить поштове повідомлення від 01.12.2014р.(а.с.92)

Враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача, розгляд справи відкладено на іншу дату.

В судове засідання 21.01.2015р. представники сторін не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомленні (поштове повідомлення про вручення відповідачу від 24.12.2014р. та поштове повідомлення про вручення позивачу від 19.12.2015р. а.с.110-111).

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на скаргу доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, зважаючи на таке.

23 жовтня 2013 року Приватним науково-виробничим підприємством "Яр-Степ" було здійснено поставку товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Гранд-Запчастина", а саме підборщика у зборі в кількості 1 шт. загальною вартістю 30 000,00 грн., разом із ПДВ 36 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №381/13 від 23 жовтня 2013 року.

Зазначений товар був отриманий уповноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Запчастина" Шевченком Олександром Олександровичем, повноваження якого підтверджені довіреністю №673 виданою від 22 жовтня 2013 р.

Передача товару проводилась за накладною, на підставі виставлення відповідачу рахунку №399/13 від 09.09.2013 року, за попередньою домовленістю між Сторонами на оплату товару, за підборщика в зборі на суму 30 000,00 грн., разом із ПДВ 36 000,00 грн. Зазначений рахунок прийнятий Відповідачем був проведений частково у сумі 9 000,00 грн. (проведений частинами, а саме: 11.09.2013 року - 4 000,00 грн., 13.09.2013 року - 2 000,00 грн., 25.09.2013 року - 1 500,00 грн., 15.10.2013 року - 1 500,00 грн.).(а.с. 17-20)

Після передачі позивачем товару, відповідачем було здійснено ще частину оплат за поставлений товар на загальну суму 6 750,00 грн., які здійснювались наступним чином: 01.11.2013 року - 1 000,00 грн., 18.11.2013 року - 500,00 грн., 24.03.2014 року - 200,00 грн., 24.03.2014 року - 500,00 грн., 01.04.2014 року - 200,00 грн., 03.04.2014 року - 200,00 грн., 10.04.2014 року - 500,00 грн., 30.04.2014 року - 200,00 грн., 04.06.2014 року - 500,00 грн., 12.06.2014 року - 100,00 грн., 12.06.2014 року - 200,00 грн., 13.06.2014 року - 200,00 грн., 16.06.2014 року - 200,00 грн., 19.06.2014 року - 150,00 грн., 20.06.2014 року - 150,00 грн., 01.07.2014 року - 150,00 грн., 16.07.2014 року - 500,00 грн., 05.08.2014 року - 500,00 грн., 07.08.2014 року - 300,00 грн., 20.08.2014 року - 500,00 грн. (а.с. 21-37).

Залишок несплаченої відповідачем суми за отриманий товар склав 20 250,00 грн.

22 липня 2014 року, на юридичну адресу відповідача, позивачем було направлено претензію з вимогою про сплату решти боргу, у семиденний строк, в сумі 21 550 (двадцять одна тисяча п'ятсот п`ятдесят) грн. 00 коп., що підтверджується вкладенням у цінний лист та фіскальним чеком Укрпошти від 22.07.2014р.(а.с. 38).

Однак, відповідачем відповідь на претензію не надана та борг повністю не погашений.

16 вересня 2014 року до канцелярії суду надійшла заява (вх.32210) позивача про зменшення позовних вимог, у зв'язку з частковою сплатою відповідачем заборгованості, де позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість, яка складається з основного боргу за поставлений товар - 19 500,00 грн., трьох відсотків річних від простроченої суми - 261,95 грн., інфляційних витрат - 2 919,00 грн., пені - 1 682,46 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 вересня 2014 року було прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Правочином згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Таким чином, на підставі дій позивача, який передав товар по накладним, та дій відповідача, який цей товар прийняв, у сторін виникли взаємні права та обов'язки: у позивача - право вимагати оплати за товар, а у відповідача - обов'язок сплатити вартість отриманого товару.

Відповідно до ст. 68 Конституції України закони України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена негайно після такого прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена, в п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" і в п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та вимоги чинного законодавства, у зв'язку із чим на теперішній час за ним рахується заборгованість перед Приватним науково-виробничим підприємством "Яр-степ" за поставлений товар в сумі 19 500,00 грн.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, зобов'язання відповідача оплатити отриманий товар не припинено.

Разом з цим, відповідач не надав доказів погашення боргу як і не спростував належними доказами факт наявності цієї заборгованості та її розмір.

Таким чином суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення основної суми боргу.

А тому колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 19 500,00 грн. боргу обґрунтована, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем заявлено вимоги про стягнення 2919,00 грн. інфляційних витрат, нарахованих з 24..10.2013р по 19.08.2014р. за простроченим зобов'язанням яке виникло з поставки товару, а саме підборщика у зборі в кількості 1 шт.

Звертаючись з позовною заявою позивач не надав розрахунку вказаних витрат. Приймаючи рішення суд першої інстанції погодився з їх розміром та задовольнив у повному обсязі, з чим не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Судова колегія апеляційної інстанції відкладала розгляд справ, для витребовування обґрунтованого розрахунку інфляційних витрат та пені, але позивач не надав такого розрахунку інфляційних витрат , а з наданого позивачем до позову розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму інфляційного збільшення.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» 1.12. З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не посилався на неправильність розрахунку інфляційних витрат.

Таким чином, колегія суддів, дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат в розмірі 2919,00грн. не підлягають задоволенню, як необґрунтовані.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За даною нормою позивачем нараховано 261,95грн. - 3% річних за період 24.10.2013р. - 24.04.2014р. за простроченим зобов'язанням, яке виникло з поставки товару, а саме підборщика у зборі в кількості 1 шт.

Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що за зобов'язанням, яке виникло з поставки товару, а саме підборщика у зборі в кількості 1 шт. сума 3% річних за період 24.10.2013 р. - 24.04.2014 р. дорівнює 261,95грн.

Отже, загальна сума 3% річних, що підлягають стягненню, становить 261,95 грн. Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст.229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Звертаючись з позовною заявою в частині стягнення пені за період 24.10.2013р. - 24.04.2014р. в сумі 1682,46грн., позивач розраховував її з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, з чим погодився суд першої інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені.

Колегія суддів не погоджується із висновком господарського суду першої інстанції виходячи з наступного.

В цій частині вимог суд посилався на ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої - якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Ч. 6 ст.321 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Правило ч.2 ст.551 ЦК, що допускає збільшення розміру неустойки, встановленої законом, слід тлумачити як загальне. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, хоч би вони були прийняті до введення в дію нового Цивільного кодексу. Це стосується Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою національного банку за день прострочення. На чинність названого Закону стосовно господарських зобов'язань не вплинула ч.6 ст.231 ГК, відповідно до якої штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку. Ч.6 ст.231 ГК допускає встановлення законом або договором іншого порядку визначення розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань .В ч.2 ст.343 ГК прямо зазначає на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено стягнення ,якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Однак, передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Розрахунок суми пені, здійснений позивачем, не відповідає вищенаведеним нормам законодавства.

При цьому, інший порядок нарахування розміру пені не визначено, тому вимога про стягнення пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ є необгрунтованою.

Отже, судова колегія дійшла висновку, що в цій частині заявлена вимога не підлягає задоволенню.

Разом з тим, безпідставними є також вимоги відповідача про скасування судового рішення з тих мотивів що, господарський суд приймаючи рішення не звернув уваги на те, що його представник для дачі пояснень в судове засідання не з'явився, і тим самим нібито порушив процесуальні права відповідача.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, в засідання господарського суду Харківської області призначене на 03.11.2014р. представник відповідача не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив;вимоги ухвали суду не виконав.

Враховуючи присутність у судовому засіданні від 02.10.2014р. представника відповідача, яке передувало засіданню від 03.11.2014р, на якому було прийнято рішення, позивач вважає, що відповідач був належним чином повідомлений, про дату, час та місце наступного слухання справи.

Окрім того, приймаючи до уваги присутність представника відповідача в судовому засіданні від 02.10.2014р., суд не був зобов'язаний направляти відповідачу ухвалу про відкладення розгляду справи на 03.11.2014р., а тому твердження відповідача в апеляційній скарзі про відсутність в матеріалах справи доказів того, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання господарського суду Харківської області від 03.11.2014р. - є безпідставним та таким, що не відповідає дійсності.

Окремо, необхідно звернути увагу на той факт, що відповідач в доводах апеляційної скарги посилається на відсутність свого представника у судовому засіданні від 03.11.2014р з поважних причин, однак жодних доказів цього не надає.

Згідно зі ст.69 Господарського-процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Статею 77 ГПК України, встановлено, що господарський суд відкладає в межах строків, встновлених ст.69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін,(п.4 ч.2 ст. 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час та місце наступного судового засідання.(ч.2 п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18)

Ч.1 та 2 п.3.9.2 Постанови визначено, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Беручи до уваги викладене, а також те, що норми ГПК України передбачають можливість розгляду справи без участі представників сторін, повідомлених про час та місце розгляду справи, за наявними в справі матеріалами, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції при розгляді даної справи порушив процесуальні права відповідача, в зв'язку з чим, вимоги останнього про скасування прийнятого у справі рішення не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського-процесуального кодексу України перерозподіл господарських витрат здійснюється пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п.2 ч.1 статті 103, п.3,п.4 ч.1 статті 104, статті 105 Господарського-процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2014р. у справі № 922/3677/14 скасувати в частині стягнення пені та інфляційних витрат та в цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" (61099, м.Харків, вул.. Лодзинська, 8 А, код ЄДРПОУ 36815765, р/р 26007262087 ХОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805 ) на користь Приватного науково-виробничого підприємства "Яр-степ" (79040, м. Львів, вул. Городецька, 222, код ЄДРПОУ 31729546, р/р 26003016453 в ПЛФ АТ «КРЕДОБАНК» в м. Львові, МФО 325365) - 1437,68 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Приватного науково-виробничого підприємства "Яр-степ" (79040, м. Львів, вул. Городецька, 222, код ЄДРПОУ 31729546, р/р 26003016453 в ПЛФ АТ «КРЕДОБАНК» в м. Львові, МФО 325365) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" (61099, м.Харків, вул. Лодзинська, 8 А, код ЄДРПОУ 36815765, р/р 26007262087 ХОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі - 172,53 грн. .

В частині стягнення 19761,95 грн. рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 26.01.2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.