Рішення № 42444651, 19.01.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2015 р.Справа № 922/5463/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради (м. Харків) до Приватного акціонерного товариства "Фора Рітейл" (м. Вишневе, Київська обл.) про повернення безпідставно набутого майна та стягнення 226231,17 грн. за участю представників сторін:

позивача - Ворожбянов А.М. (довіреність №08-11/4849/2-14 від 29.12.2014 р.);

відповідача - Місіна Л.П. (довіреність №14-01/15 від 29.12.2014 р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Фора Рітейл", в якій просить суд зобов'язати відповідача ПАТ "Фора Рітейл" повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,0610 га, яка розташована по пр. Московському, 300-А у м. Харкові, а також стягнути з ПАТ "Фора Рітейл" на свою користь доходи, отримані від безпідставно набутого майна, в розмірі 226231,17 грн. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

16.01.2015 р. за вх. №1403 до канцелярії суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів по справі.

Суд, дослідивши клопотання представника відповідача про долучення документів до матеріалів по справі, вирішив за можливе задовольнити його.

19.01.2015 р. за вх. №1529 до канцелярії суду від представника відповідача надійшли пояснення по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 19.01.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.01.2015 р. проти задоволення позовних вимог заперечував.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до Договору від 15.08.2007р. купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого Грішаковою О.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 7782, відповідач є власником нежитлової будівлі в літ А-1, загальною площею 548.0 кв. м., що розташована за адресою: місто Харків, проспект Московський, 300-а. Право власності зареєстроване відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15603119 від 16.08.2007р., виданого Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", реєстраційний №2324884, номер запису 3906 в книзі 1.

Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області від 20.08.2014 № 25801234 право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" площею 548,0 м.кв. по просп. Московському, 300-А у м. Харкові зареєстровано за ЗАТ "Фора Рітейл" на підставі договору купівлі-продажу від 15.08.2007 №7782.

Харківською міською радою відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України здійснені заходи самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади, додержанням земельного законодавства.

Здійсненими заходами самоврядного контролю встановлені факти використання ПрАТ "Фора Рітейл" (далі - відповідач) земельної ділянки площею 0,0620 га по просп. Московському, 300-А у м. Харкові без достатньої правової підстави.

23.08.2014 р. Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що Відповідач використовує земельну ділянку площею 0,0620 га по просп. Московському, 300-А у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" (магазин, спорткомплекс). За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації.

У зв'язку з виявленими обставинами, позивач звернувся до Індустріальної ОДПІ у м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про надання інформації відносно оплати відповідачем земельного податку за використання спірної земельної ділянки.

Відповідно до листа Індустріальної ОДПІ у м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 10.10.2014 р. № 5607/9/20-36-15-04-20 ПрАТ "Фора Рітейл" (код ЄДРПОУ 33870671) за період з 01.11.2011 р. по 31.10.2014 р. задекларовано 19 785,13 грн. земельного податку за земельну ділянку по просп. Московському, 300-А у м. Харкові.

На підставі викладених обставин, позивач наполягає на безпідставному користуванні відповідачем спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим звернувся з відповідним позовом та просить суд зобов'язати відповідача звільнити відповідну ділянку та стягнути з відповідача суму несплаченої плати за користування земельною ділянкою як отриманий останнім дохід від використання безпідставно набутого майна.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).

Встановлені судом обставини справи свідчать, що на спірній земельній ділянці по просп. Московському, 300-А у м. Харкові відповідачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля літ. "А-1" площею 548,0 м.кв.

Таким чином, будь-яке переміщення вказаної нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення.

Згідно чинного земельного законодавства використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - договору оренди земельної ділянки).

Як встановлено судом та не заперечується позивачем, відповідач не набув ані права власності, ані права користування спірною земельною ділянкою.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є, зокрема, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Згідно ч. 2 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2009р. за № 329/09 Харківська міська рада (39 сесія 5 скликання) прийняла рішення "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", де в пункті 4 додатку до цього рішення затвердила матеріали вибору місця розташування земельної ділянки та надала дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі в літері "А-1" адресою: місто Харків, просп. Московський, 300-А (магазин продовольчих товарів) - далі по тексту - Рішення № 329/09.

На виконання вимог рішення Харківської міської ради № 329/09 відповідач отримав ряд документів, в т.ч. 20.04.2010р. з Управління Держкомзему у місті Харків технічне завдання на виконання робіт по складанню проекту землеустрою тощо та отримав 30.07.2010р. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ "А-1" (магазин продовольчих товарів) за адресою: м. Харків, пр. Московський. 300-А.

Як вказує представник відповідача у відзиві, та в судовому засіданні, в подальшому оформленні документів для укладення договору оренди земельної ділянки стало не можливим, оскільки було виявлено рішення Харківської міської ради XXXIII сесії ІV скликання від 22.02.2005р. № 21/05 про надання ТОВ "Глорія Псі" в оренду земельної ділянки за вказаною адресою площею 0.1771 га для реконструкції нежитлової будівлі (літ. "А-1") з прибудовою під магазин непродовольчих товарів та реконструкції з впорядкуванням дитячого майданчику, та подальшої експлуатації до 01.03.2030р.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано сторонами, договір оренди спірної земельної ділянки між сторонами так і не був укладений.

Позивач, в обґрунтування своїх позовних вимог, посилається на безпідставне користування відповідачем спірною земельною ділянкою. Проте, суд не погоджується з такими висновками позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідач у 2007 році набув право власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, отже, відповідач має законодавчо визначене право на земельну ділянку, на якій розташована його будівля, що спростовує твердження позивача про безпідставне користування відповідачем спірної земельної ділянки.

Відтак, враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, вимога про повернення безпідставно набутого не може бути задоволена судом, оскільки позивачем не доведено, що земельна ділянка, це дійсно те майно, що безпідставно набуте відповідачем.

Крім того, частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою (Лист Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").

Так, у відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правових угод. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином відповідачем не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття (Лист Вищого господарського суду від 01.01.2010 "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами").

З огляду на наведене, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 226231,17 грн., як доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено визначення реального розміру неодержаного прибутку.

Як вбачається зі змісту статей 1212, 1213, 1214 ЦК України, зокрема, із вжитого в них терміну "потерпілий", ці статті застосовуються до деліктних правовідносин, коли фізичній або юридичній особі завдано шкоди шляхом порушення їх охоронюваних законом прав, зокрема, - майнових.

Отже, для застосування вищезазначених норм ЦК України має бути доведено факт протиправності дій відповідача.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, яким у постанові від 06.11.14 у справі №922/1087/14 вказано, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення ст. 22 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 224 Господарського кодексу України. Для застосуванні такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Проте, позивачем не доведено наявність вищевказаних елементів цивільного правопорушення в діях відповідача. Більш того, позивач у свої позовній заяві зазначає, що дії відповідача з набуття земельної ділянки, як наслідок придбання у власність будівлі, не порушують норми права, передбачені чинним законодавством, а тому ці дії з набуття земельної ділянки не є протиправними.

Враховуючи викладене, застосування 1212, 1213, 1214 ЦК України в даному випадку є неправомірне.

Крім того, заявлена до стягнення сума грошових коштів розрахована позивачем, виходячи з розміру орендної плати за земельну ділянку.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового Кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Договори оренди відповідач на спірну земельну ділянку не укладав, майно за актами приймання-передачі не отримував.

Таким чином, розрахунок позивача про отримані доходи відповідачем оснований на припущеннях та є недоведеним.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового Кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину), податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, їх частини, з урахуванням прибудинкової території, сплачуються на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Також, відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

Згідно ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 статті 287 Податкового кодексу України ).

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Для визначення розміру податку та орендної плати відповідно до п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (стаття 23 Закону України "Про оцінку земель").

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки визначає вартість квадратного метра певної земельної ділянки.

Таким чином, для встановлення загальної нормативної вартості земельної ділянки необхідно встановити конкретний розмір такої земельної ділянки.

В той же час, в акті обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 23.08.2014 р. зазначено, що розрахована арифметичним шляхом площа частини земельної ділянки, яка припадає на відповідача, становить 0,0620 га.

Втім, така позиція позивача базується на припущеннях та з достовірністю не підтверджується матеріалами справи.

Згідно Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 N 376, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється 1) юридичною особою, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа - підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 2) на замовлення орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 3) на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Вказаний акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки складено головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради Марковим Андрієм Юрійовичем. Докази про використання під час складання вказаного акту необхідної техніки, спеціалістів та документації в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані.

Відповідно до Положення про Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради (додаток №130 до рішення Харківської міської ради 6 скликання від 24.11.2010 №07/10 в редакції рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 №1188/13), він не має повноважень щодо визначення меж, розмірів земельних ділянок, а виконує на самоврядних засадах контрольну функцію належного використання земельних ділянок.

На підставі викладеного, позивачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не підтверджено розмір спірної земельної ділянки, а від так не підтверджено розмір заявлених до стягнення грошових коштів.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача доходів, отриманих від використання безпідставно набутого майна в розмірі 226231,17 грн. також не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України, підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.01.2015 р.

Суддя Г.І. Сальнікова