Рішення № 42441186, 20.01.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р.Справа № 922/4458/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Сонячне до відповідача 1: товариства з обмеженою відповідальністю "Семтрав", с. Рогань відповідача 2: товариство з обмеженою відповідальність "Євросем", м. Київ простягнення коштівза участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2 (дов. б/н від 03.11.2014 року);

відповідача 1: Колісниченко К.Ю. (наказ № 41 від 03.06.2008 року);

відповідача 2: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Семтрав" (відповідач 1) про стягнення коштів у розмірі 840303,79 грн., а саме: 577473,76 грн. - суми основного боргу, 94438,36 грн. - суми пені, 153525,00 грн. - суми штрафу за порушення відповідачем терміну оплати платежу, 14866,67 грн. - 3% річних та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем 1 зобов'язань за договором поставки № КП040213/1 від 01.02.2013 року у частині повного та своєчасного розрахунку.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 17.11.2014 року від представника відповідача 1 надійшов відзив на позов (вх. № 40791), в якому відповідач 1 проти позову заперечує та просить суд в задоволенні позову відмовити.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 18.11.2014 року від позивача надійшли додаткові пояснення (вх. № 40928), в яких позивач зазначає, що ним не було підписано договору про переведення боргу, на який посилається відповідач 1 у своєму відзиві на позов.

Ухвалою від 08.12.2014 року судом залучено до участі у справі іншого відповідача, а саме 3-тю особу - товариство з обмеженою відповідальністю "Євросем".

Через канцелярію господарського суду Харківської області 18.12.2014 року від позивача надійшло клопотання (вх. № 45870) про долучення документів. Разом із заявою позивач надав заяву про збільшення позовних вимог.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 18.12.2014 року від представника відповідача 2 надійшов відзив на позов (вх. № 45882), в якому відповідач 2 заперечує проти позову та просить суд в задоволенні позову відмовити.

13.01.2015 року позивач через канцелярію суду надав додаткові пояснення.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 20.01.2015 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх. № 2025) щодо дати додаткової угоди (17 січня 2013 року).

Судом, в рамках, передбачених ст. 69 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався.

Суд, дослідивши надану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, зазначає наступне .

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Враховуючи вищевикладене, суд, приймає вищезазначену заяву до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цієї заяви.

Представник позивача в судовому засіданні 20.01.2015 року позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 20.01.2015 року проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача 2 у судове засідання 20.01.2015 року не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою про вручення.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 20.01.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 04.02.2013 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Семтрав» (відповідач 1) було укладено договір поставки № КП040213/1, у відповідності до умов якого, у строки зумовлені договором та за умови повної попередньої оплати відповідачем 1 товару, позивач зобов`язується поставити та передати у власність позивача насіннєвий матеріал та хімічні засоби захисту рослин (товар), а відповідач 1 зобов`язується прийняти товар для власних та виробничих потреб та на умовах попередньої оплати оплатити його відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору, найменування (асортимент) товару, його кількість за одиницю та ціна товару наведені у Специфікаціях до договору, які є невід`ємними його частинами. Ціна товару, що сказана у специфікаціях, визначена на дату укладення договору.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що відповідач 1 зобов`язується оплатити позивачу товар на умовах попередньої оплати у строки та в розмірах, що вказані у Специфікаціях.

Відповідно до пункту 5.2 договору оплата товару здійснюється в українських гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок позивача.

04.02.2013 року між сторонами було укладено специфікацію № 1, в якій зазначено найменування товару, кількість, ціну та дату поставки товару.

Строком оплати товару за даною специфікацією є 01.03.2013 року.

Також у вищезазначеній специфікації зазначено, що у разі зростання курсу ЄВРО на міжбанківському ринку більш ніж на 0,1% вартість товару підлягає перерахунку на день здійснення платежу.

17.01.2013 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, якою сторони вирішили викласти специфікацію № 1 від 04.02.2013 року по договору у редакції, зазначеній у цій додатковій угоді.

Даною додатковою угодою було змінено найменування товару, кількість, ціну дату поставки та суму, яка складає 511750,00 грн.

Вищезазначена додаткова угода була підписана обома сторонами.

На виконання умов вищезазначеного договору, як зазначає позивач, позивачем було поставлено відповідачу 1 товар на загальну суму 511750,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № С-00000004 від 19.04.2013 року на суму 35750,00 грн. та видатковою накладною № С-00000005 від 30.04.2013 року на суму 476000,00 грн. (а.с. 14-15), які підписані обома сторонами.

У вищезазначених видаткових накладних зазначена підстава договір № КП40213/1 від 04.02.2013 року та специфікація № 1 від 04.02.2013 року.

За вимогами частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 1 здійснив часткову оплату товару на суму 186700,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

№ 516 від 01.03.2013 року на суму 25000,00 грн.,

№ 519 від 18.03.2013 року на суму 10000,00 грн.,

№ 531 від 05.04.2013 року на суму 25000,00 грн.,

№ 532 від 10.04.2013 року на суму 25000,00 грн.,

№ 540 від 17.04.2013 року на суму 40000,00 грн.

№ 541 від 18.04.2013 року на суму 5700,00 грн.,

№ 542 від 19.04.2013 року на суму 28000,00 грн.,

№ 692 від 17.12.2013 року на суму 20000,00 грн.,

№ 710 від 26.12.2013 року на суму 8000,00 грн.

За твердженням позивача, у відповідача 1 утворилась заборгованість за договором поставки, яка з урахуванням зростання курсу ЄВРО на міжбанківському ринку більш ніж на 0,1%, складає 600476,78 грн. (29 93344 евро).

Також, позивачем за неналежне виконання відповідачем 1 умов договору поставки було нараховано пеню в сумі 106657,61 грн. за період з 01.05.2013 року по 15.12.2014 року, штраф в сумі 153525,00 грн., 3% річних в сумі 16779,30 грн.

Відповідач 1, в обґрунтування своїх заперечень посилається на те, 03.03.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Семтрав» (позивачем, первинним боржником) та товариством з обмеженою відповідальністю «Євросем» (відповідачем 2, новий боржник) було укладено договір про переведення боргу № 030314/1, у відповідності до умов якого первісний боржник переводить до нового боржника заборгованість (борг) перед кредитором (ФОП ОСОБА_1, позивач) в розмірі 308550,00 грн. за договором поставки № КП 40213/1 від 04.02.2013 року.

Також, як стверджує відповідач 1, 03.03.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Семтрав» та товариством з обмеженою відповідальністю «Євросем» було укладено договір поруки, за яким товариство з обмеженою відповідальністю «Євросем» поручається за виконання обов`язків товариства з обмеженою відповідальністю «Семтрав» щодо оплати поставленого за договором поставки № КП040213/1 від 04.02.2013 року товару.

Крім того, відповідач 1 та відповідач 2 зазначають про те, що , товариством з обмеженою відповідальністю «Євросем» було здійснено часткову оплату боргу за договором поставки від 04.02.2013 року та договором про переведення боргу в сумі 271000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що такі твердження відповідачів спростовуються матеріалами справи, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Однак, як стверджує позивач у додаткових поясненнях від 18.11.2014 року (а.с. 101-102), ним не було підписано договору про переведення боргу та будь - які договірні відносини між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Євросем» (окрім поставленого товару за видатковою накладною № С-2 від 28.04.2014 року за договором № КП050314/1 від 05.03.2014 року) відсутні.

Отже, у даному випадку, в матеріалах справи відсутні докази надання позивачем згоди на укладення договору про переведення боргу, також сторонами не було надано до суду оригіналу або належним чином засвідченої копії договору про переведення боргу, на який посилаються відповідачі.

В матеріалах справи наявна лише копія договору про переведення боргу з факсимільним підписом відповідача 1 та відповідача 2.

Проте дана копія не може бути належним доказом укладення договору про переведення боргу, оскільки у даному договорі (копії) відсутній підпис фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

Щодо посилань відповідачів на договір поруки від 03.03.2014 року, то суд вважає за необхідне зазначити, що сторонами не було надано до суду ані оригіналу, ані належним чином завіреної копії договору поруки, а тому у суду відсутня можливість дослідити даний договір та надати йому відповідну оцінку.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що у платіжних дорученнях, на які посилається відповідач 2, як на підставу здійснення оплати боргу перед позивачем за договором поставки, зазначено договір поруки від 03.03.2014 року.

Оскільки, як вже зазначалось вище, відповідачами не було надано до суду договору поруки від 03.03.2014 року, то у суду немає можливості встановити існування між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Євросем" договірних відносин.

Щодо перерахунку позивачем суми заборгованості відповідно до зростання курсу ЄВРО на міжбанківському ринку, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 5.2 договору сторони передбачили оплату товару в українських гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок позивача.

Специфікацією від 04.02.2013 року сторони передбачили, що у разі зростання курсу ЄВРО на міжбанківському ринку більш ніж на 0,1% вартість товару підлягає перерахунку на день здійснення платежу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що специфікація до договору може містити: посилання на договір, до якого вона була укладена; визначати умови договору щодо кількості товару (робіт, послуг), асортименту, ціни за одиницю товару (роботи, послуги) та інші необхідні реквізити.

Частиною 2 статті 266 Господарського кодексу України встановлено, що предмет, кількість і асортимент поставки, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Отже, специфікація не може містити посилань на зміну валюти, в якій відбувається розрахунок за товар, оскільки ціна договору поставки є істотною умовою договору та зазначається безпосередньо в самому договорі. Тому посилання позивача, щодо можливості узгодження у специфікації істотних умов договору, а саме зміни істотних умов договору безпідстані, необгрунтовані та є такими що протирічать законодавству.

Додатковою угодою № 1 від 17.01.2013 року сторони вирішили викласти специфікацію № 1 від 04.02.2013 року до договору в іншій редакції в якій змінили тільки суму, кількість та ассортимент договору. Також зазначили, що інші умови договору залишаються без змін.

Враховуючи те, що сторонами під час підписання договору поставки № КП040213/1 від 04.02.2013 року було визначено оплату товару в український гривнях (п. 5.2), також умовами договору не передбачено визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті (п. 2 ст. 524 ЦКУ), будь-яких додаткових угод щодо зміни ціни чи порядку оплати за договором, сторонами не укладалось, а тому суд дійшов висновку, що у позивача відсутні правові підстави для зміни вартості товару у разі зміни курсу ЄВРО.

Як вбачається з вищевказаного, позивачем було поставлено товариству з обмеженою відповідальністю «Семтрав» товар на загальну суму 511750,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Семтрав» було частково здійснено оплату даного товару в сумі 186700,00 грн. (підтверджено платіжними дорученнями).

Як стверджує позивач, заборгованість за поставлений товар становить 325050,00 грн., у зв`язку із чим, суд зазначає наступне.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статті193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що у відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № КП040213/1 від 04.02.2013 року у розмірі 325050,00 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Стосовно заборгованості в сумі 275426,78 грн., нарахованих позивачем на підставі зростання курсу ЄВРО, суд відмовляє в їх задоволенні, як безпідставно нарахованих.

Щодо стягнення із відповідача 3% річних в сумі 16779,30 грн. за період з 01.05.2013 року по 15.12.2014 року (а.с. 131), суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу 3% річних у сумі 16779,30 грн. та встановлено, що позивачем при здійсненні даного розрахунку допущено помилки.

Суд, самостійно здійснивши перерахунок 3% річних, дійшов висновку, що період та сума 3% річних становить:

- за період з 01.05.2013 року по 16.12.2013 року (основна заборгованість - 353050,00) 3% річних становить 6674,10 грн.;

- за період з 17.12.2013 року по 25.12.2013 року (основна заборгованість - 333050,00 грн.) 3% річних становить 246,37 грн.;

- за період з 26.12.2013 року по 01.10.2014 року (основна заборгованість - 325050,00 грн.) 3% річних становить 7480,60 грн.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних у розмірі 14401,07 грн. за період з 01.05.2013 року по 01.10.2014 року заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення решти 3% річних в сумі 2378,23 грн., то суд приходить до висновку що вони нараховані позивачем необґрунтовано, не доведені матеріалами справи, у зв'язку із чим суд відмовляє в їх задоволенні, як безпідставно нарахованих.

Щодо стягнення із відповідача, нарахованих позивачем 106657,61 грн. пені за період з 01.05.2013 року по 15.12.2014 року (а.с. 130) та 153525,00 грн. штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7 договору, у випадку якщо товар був відпущений до надходження попередньої оплати за прострочення його оплати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,05% але не більше подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен дань прострочення, а у разі якщо прострочення складає понад 30 календарних днів відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 1.12. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу пені в сумі 106657,61 грн. та встановлено, що позивачем невірно визначено період та суму нарахувань пені, у зв'язку з чим невірно нарахована пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Зважаючи на норму вказаної статті, а також враховуючи, що датою оплати товару є 01.03.2013 року, а позивачем до стягнення заявлено період з 01.05.2013 року по 15.12.2014 року. Судом здійснено перерахунок пені та визначено період нарахування позивачем не відповідає вимогам законодавства, та становить період з 01.03.2013 року по 30.08.2013 року (182 дні), тому період що підлягає задоволенню є період з 01.05.2013 року по 30.08.2013 року (122 дні) та складає суму у розмірі 16733,60 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування пені в сумі 89924,01 грн., а тому відмовляє в її задоволенні.

Також судом здійснено перевірку розрахунку позивачем штрафу в сумі 153525,00, та встановлено, що відповідачем також було допущено помилку при його розрахунку.

Суд, здійснивши перерахунок нарахування позивачем штрафу, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 143025,00 грн. (нарахування штрафу здійснюється з 01.04.2013 року з урахуванням пункту 7 договору щодо прострочення оплати понад 30 календарних днів).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування штрафу в сумі 10500,00 грн., а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

В силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, господарський суд, всебічно повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи та подані сторонами докази, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 499209,67 грн., з яких: сума основного боргу становить 325050,00 грн., пеня 16733,60 грн., 3% річних 14401,07 грн. та штраф 143025,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам. А тому з відповідача підлягає стягненню 9984,19 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; статтями 11, 204, 520, 526, 549, 553, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; частиною 1 статті 174, статтею 193 Господарського кодексу України; статтями 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Семтрав» (62481, Харківська область, смт. Рогань, вул. Жовтнева, 71а, р/р 26002321713200 в АТ «УкрСиббанк» м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 05532531) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в АТ «Таскомбанк», МФО 339500, ІПН НОМЕР_1) 325050,00 грн. заборгованості за договором поставки № КП 040213/1 від 04.02.2013 року, 16733,60 грн. пені, 14401,07 грн. 3% річних, 143025,00 грн. штрафу та 9984,19 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Семтрав» 275426,78 грн. основної заборгованості, 89924,01 грн. пені, 10500,00 грн. штрафу та 2378,23 грн. 3% річних - в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 26.01.2015 р.

Суддя О.О. Ємельянова