Рішення № 42433625, 26.01.2015, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

263/13799/14-ц

2/263/437/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2015 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Шатілової Л.Г., при секретарі Марчук К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ММК імені Ілліча" про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

25.12.2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «ММК ім. Ілліча» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, зазначивши, що з 24.07.2001 року по 13.08.2012 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. При звільненні заробітна плата була виплачена йому не в повному обсязі, а саме не була виплачена сума індексації заробітної плати, передбачена діючим законодавством. Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 20.03.2014 року з ПАТ «ММК ім. Ілліча» стягнуто на його користь заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року у розмірі 842,12 гривень. Оскільки з дня звільнення з 13.08.2012 року до 20.03.2014 року (по день винесення рішення про стягнення заборгованої індексації заробітної плати з компенсацією) тривало порушення його трудових прав, він був змушений звернутися до суду з даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 13.08.2012 року по 20.03.2014 року в розмірі 30000,00 гривень.

Позивач надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ "ММК ім. Ілліча" Головко А.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях, просила відмовити у їх задоволенні та застосувати строк позовної давності.

Суд, з'ясувавши думку сторін, дослідивши письмові доказі по справі, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 24.07.2001 року по 13.08.2012 року перебував у трудових відносинах із ПАТ "ММК ім. Ілліча", що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці /а.с. 9-10/.

За вказаний період позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, що підтверджується довідкою № 2/68293, виданою ПАТ «ММК ім. Ілліча» /а.с. 7/.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

За ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції від 1 січня 2003 року).

Так, рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 20.03.2014 року було встановлено, що під час роботи позивача у ПАТ «ММК імені Ілліча» за період з березня 2003 року по липень 2006 року індексація його заробітної плати відповідачем не здійснювалася, у зв'язку з чим з ПАТ «ММК ім. Ілліча» стягнуто на користь позивача заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року у розмірі 842,12 гривень /а.с. 3-4/.

За ч. 2 ст. 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі № 1-5/2012 було визначено, що положення ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6-15цс13.

Оскільки при розгляді справи було встановлено, що відповідач фактично не розрахувався перед ОСОБА_1 при його звільненні, а індексація заробітної плати з належною компенсацією, присуджена до стягнення рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 20.03.2014 року, то строки для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку в розрахунку для позивача не спливли, тому посилання представника відповідача про необхідність відмовити у позові з цих підстав не ґрунтуються на законі.

Відповідно до п. 20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі непроведеня розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Суд, на підставі викладеного, вирішуючи питання про розмір суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходить з наступного.

Розрахунок при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні провадиться відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно довідки № 2/79019 від 12.01.2015 року, наданої суду представником відповідача, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 при восьми годинному робочому дні за останні повні два місяці роботи перед його звільненням складала 298,56 гривень.

Таким чином, судом встановлено, що з моменту звільнення позивача по день винесення рішення Іллічивським районним судом м. Маріуполя від 20.03.2014 року про стягнення індексації та компенсації заробітної плати, а саме: з 13.08.2012 року по 20.03.2014 року, минуло 405 робочих днів.

На підставі довідки-розрахунку, наданої суду представниками відповідача щодо середньоденного заробітку позивача, вбачається, що сума середнього заробітку за період з часу затримки у розрахунку із позивачем при звільненні по день винесення рішення, а саме: з 13.08.2012 року по 20.03.2014 року, складає (405 роб. дні х 298,56 грн. = 12091,68 грн.) 12091,68 гривень.

Разом з тим, суд, враховуючи частковість задоволення позовних вимог щодо стягнення індексації з компенсацією згідно рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20.03.2014 року, розмір спірної суми, на яку мав право позивач, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку у розмірі 2500 грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в сумі 243,60 гривень за вимоги майнового характеру.

Керуючись, ст. ст. 115 - 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 10,11, 60, 61, 88, 208, 212-215, 224 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ММК імені Ілліча" про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", юридична адреса: м. Маріуполь, вул. Левченка, 1 (ЄДРПОУ 00191129) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 2500 гривень з утриманням ПАТ "ММК ім. Ілліча" з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь держави судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.Г. Шатілова