Рішення № 42432061, 26.01.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №2/645/1760/14

Провадження№ 22-ц /790/299/15 Головуючий 1 інст. - Горпинич О.В.

Категорія: поділ майна подружжя Доповідач - Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів -Коростійової В.І., Крилової Т.Г.,

за участю секретаря - Литвин О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 28 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

встановила:

24 червня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, та визнати за нею право власності на ? частину цієї квартири в порядку поділу майна подружжя.

Посилалась на те, що з 02 вересня 2006 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 У період шлюбу, 24 грудня 2009 року, за спільні кошти подружжя була придбана спірна квартира. Право власності на квартиру зареєстровано на ім'я відповідача. Домовленості про добровільний поділ спірної квартири між подружжям не досягнуто, що стало підставою її звернення до суду.

Відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечував. Посилався на те, що спірна квартира була придбана виключно за його особисті кошти та є його особистою власністю.

Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 28 жовтня 2014 року позов задоволено - за ОСОБА_2 в порядку розподілу спільного майна подружжя визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав доведеними; порушення норм матеріального і процесуального права порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправільне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали, просили ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_2 та її представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 02 вересня 2006 року, шлюб не розірвано, але шлюбні відносини між сторонами припинені. Від шлюбу сторони дітей не мають.

24 грудня 2009 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем на праві приватної власності. Договір укладено за згодою дружини покупця - ОСОБА_2 Купівлю-продаж квартири здійснено за 200 000 гривень (а.с.6,7).

Згідно рішення Харківської міської ради від 22 травня 2013 року № 338 «Про зміну та впорядкування адрес об'єктам нерухомого майна на території, що включена до меж міста Харкова» АДРЕСА_1, включено до меж м. Харкова Фрунзенського району, та має наступну адресу: АДРЕСА_1 (а.с.23).

У спірній квартирі після її придбання зареєструвався відповідач ОСОБА_1 та його мати - ОСОБА_4, яка в ній проживала до моменту смерті. Позивач у цій квартирі зареєстрована не була (а.с.95).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира придбана під час шлюбу та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому суд вважав, що відповідачем, в порушення положень ст.60 ЦПК України, не надано відповідних доказів на підтвердження своїх заперечень, що спірну квартиру було придбано відповідачем за особисті кошти.

Проте повністю з такими висновками погодитись не можна.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

У Постанові від 02 жовтня 2013 року (справа № № 6-79 цс 13) Верховний Суд України

зазначив, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Пунктами 2,3 ч.1 ст. 57 СК України визначено перелік майна, що є особистою власністю дружини, чоловіка, зокрема: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування, або набуте за кошти, які належали їй, йому, особисто.

У позовній заяві ОСОБА_2 зазначила, що спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя, проте взагалі не зазначила джерело надходження цих коштів. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснила, що у 2004 році нею було продано квартиру АДРЕСА_2, що належала їй на праві власності, за 89 100 гривень, а у 2005 році вона придбала квартиру АДРЕСА_3 за 39 500 гривень, а різницю грошей вона заощадила. Крім того, в період з 2004 по 2008 років вона добре заробляла (4000-5000 гривень) та отримувала аліменти на дитину.

Разом з тим, ОСОБА_2 не надано жодних доказів на підтвердження того, що 200 000 гривень, за які була придбана спірна квартира є спільними коштами подружжя. Зокрема, безпідставним є твердження позивача про те, що вона від продажу квартири у 2004 році отримала дохід у 89 100 гривень. З наданого позивачем договору купівлі-продажу від 17 грудня 2004 року вбачається, що квартира АДРЕСА_2, належала на праві власності трьом особам - позивачу ОСОБА_2, її колишньому чоловіку ОСОБА_5 та їх малолітньому сину - ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 26 квітня 2000 року (приватизація). З тексту договору також вбачається, що продаж здійснено за 89 100 гривень, які продавці отримали від покупця в рівних частках для кожного (а.с.97-99). Отже частка ОСОБА_2 від продажу склала 29 700 гривень. За твердженням самої ОСОБА_2 у 2005 році за ці кошти вона придбала у власність іншу квартиру, в якій і проживає.

Не підтверджено жодними доказами і те, що дохід позивача у 2004-2008 роках складав по 4000-5000 гривень на місяць.

Отже, суд першої інстанції не врахував наведених вище роз'яснень постанови Пленуму ВСУ, не з'ясував джерело надходження коштів, за які була придбана спірна квартира та дійшов помилкового висновку про те, що всі ці кошти були спільними коштами подружжя.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судова колегія вважає недоведеним позивачкою той факт, що спірна квартира у повному обсязі була придбана за спільні кошти подружжя.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 послався на те, що йому та його матері ОСОБА_4 на праві власності в рівних частках належала двокімнатна квартира АДРЕСА_4. За домовленістю з матір'ю ця квартира була ними продана і в цей же день за виручені від продажу кошти була придбана спірна однокімнатна квартира, до якої вони з матір'ю переїхали, та в якій зареєструвались. До моменту смерті останньої вона проживали в цій квартирі. Позивач на праві власності має іншу квартиру, яку вона придбала до шлюбу, де і мешкає.

На підтвердження своїх заперечень відповідачем надані письмові докази.

Із договору купівлі-продажу, посвідченого 24 грудня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 продали належну їм на праві власності двокімнатну квартиру. Продаж здійснено за 296 000 гривень, з яких 240 000 гривень продавці отримали до підписання цього договаору в рівних частках кожний, а 56 000 гривень покупець ОСОБА_8 зобов'язався передати у строк до 01 березня 2010 року (а.с.106-108). В той же день та тим же нотаріусом був посвідчений і спірний договір купівлі-продажу.

Отже, на момент придбання спірної квартири ОСОБА_1 мав 120 000 гривень від продажу майна, яке було його особистою власністю. Дана обставина позивачем не заперечується. Жодних доказів на підтвердження того, що зазначена сума була заощаджена подружжям з інших джерел, позивач суду не надала.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, судова колегія вважає доведеним той факт, що на придбання спірного житла відповідачем були витрачені 120 000 гривень, які отримані ним від продажу належної на праві власності частини квартири та є особистими коштами ОСОБА_1

Разом з тим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що решта 80 000 гривень, витрачені на придбання спірної картири, також були його особистими коштами. Як зазначено вище, від продажу квартири 24 грудня 2009 року ОСОБА_1 отримав 120 000 гривень, а решта 120 000 гривень отримала його матір ОСОБА_4. Жодних доказів того, шо остання подарувала йому ці кошти, чи позичила для його особистих потреб, відповідач суду не надав.

З огляду на зазначене, враховуючи принцип презумпції виникнення права спільної сумісної власності подружжя, судова колегія вважає, що сума у розмірі 80 000 гривень на придбання спірної квартири, це спільні кошти подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

За таких обставин судова колегія вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/5 частину спірної квартири, виходячи з наступного розрахунку: 200 000 гривень - вартість квартири, 120 000 гривень - кошти, які були витрачені на придбання квартири та належали особисто ОСОБА_1, 80 000 гривень спільні кошти подружжя, які були ними витрачені на придбання спірної квартири, половину з яких складає частка ОСОБА_2 - 40 000 гривень (40 000 х100: 200 000=20/100=1/5).

Керуючись ст. 303, ст. 304, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 28 жовтня 2014 року змінити.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/5 частини квартири АДРЕСА_1, залишивши 4/5 частин цієї квартири у власності ОСОБА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді