Рішення № 42424817, 20.01.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.01.2015 Справа № 920/2004/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної

компанії "Нафтогаз України", м. Київ,

до відповідача: Казенного підприємства "Шосткинський казенний завод "Імпульс",

м. Шостка Сумської області,

про стягнення 474 105 грн. 57 коп.

СУДДЯ ДЖЕПА Ю.А.

За участю представників сторін:

від позивача: Сіндряков О.В. (довіреність № 14-104 від 18.04.2014 р.);

від відповідача: Тесленко О.Г. (довіреність № 1/2015-Д від 05.01.2015 р.);

при секретарі судового засідання Куриленко О.В.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача 474 105 грн. 57 коп. заборгованості, з яких: 253 449 грн. 38 коп. основного боргу, відповідно до договору купівлі-продажу природного газу № 13/2467-БО-29, 126 108 грн. 17 коп. пені; 61 176 грн. 80 коп. інфляційних втрат, 33 371 грн. 22 коп. 3% річних, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Представник відповідача в попереднє судове засідання надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Представник позивача в судове засідання надав клопотання, в якому просить суд долучити до матеріалів справи звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2013 р. підприємства. Дані документи судом були оглянуті та приєднані до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання надав доповнення до відзиву на позовну заяву та додаткові документи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку та встановлений ст. 69 господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи, суд вважає, що сторонам створені всі належні умови та є підстави для розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

28.12.2012 р. між сторонами було укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 13/2467-БО-29, за умовами якого позивач зобов'язується передати у власність відповідачу у 2013 році природний газ, везений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору.

Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що на виконання умов договору та додаткових угод до нього він поставив протягом січня-травня та жовтня-грудня 2013 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 528,149 тис.куб.м на загальну суму 2 448 125 грн. 30 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, за отриманий природний газ розрахувався не вчасно та неповністю.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Не виконуючи належним чином свої зобов'язання, відповідач порушив вимоги ст. 526 ЦК України - допустив прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий та неоплачений природний газ станом на 14.07.2014 р. складає 253 449 грн. 38 коп.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2014 р. між сторонами та іншими учасниками правовідносин було укладено договір № 1573/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік).

Предметом договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у звя'зку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 р. № 30.

За змістом підпунктів 2, 3, 5 пункту 11 зазначеного Договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні; забезпечити проведення розрахунків відповідно до договору та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання сторонами платіжних документів територіальні органи Казначейства своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти в порядку, передбаченому договором.

Пунктом 16 вказаного Договору про організацію взаєморозрахунків сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

В ході судового розгляду було встановлено, що частину основного боргу за природний газ у розмірі 21 681 грн. 91 коп. було сплачену позивачу, що підтверджується платіжним дорученням № 12 від 24.12.2014 р.

Тому у зв'язку із сплатою після надходження позовної заяви до суду відповідачем частини основного боргу в сумі 21 681 грн. 91 коп., провадження у справі в зазначеній частині припиняється згідно п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем не подано ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, ні фінансових документів на підтвердження грошових зобов'язань, тому позовні вимоги щодо стягнення 231 767 грн. 47 коп. основного боргу суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. 268 Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 610 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не було проведено розрахунків за поставлений природний газ.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 7.2 вищевказаного договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простороченого платежу, за кожний день просторочення платежу.

Тому, позивачем заявлені вимоги по стягненню пені в розмірі 126 108 грн. 17 коп.

Суд вважає за необхідне застосувати у даному випадку приписи ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002 р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована в межах визначеного ст. 232 Господарського кодексу України строку, відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, також є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 549-552 Цивільного Кодексу України, ст. 232 Господарського Кодексу України.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по вищевказаному договору позивач просить стягнути з відповідача 61 176 грн. 80 коп. інфляційних втрат та 33 371 грн. 22 коп. 3% річних.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги стосовно нарахування 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві та доповненні до відзиву на позовну заяву з огляду на положення ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на те, що КП «Шосткинський казений завод «Імпульс», як ліцензіат з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії здійснює діяльність з теплопостачання житловому мікрорайону та бюджетним організаціям, що є вкрай збитковим для підприємства, а також те, що альтернативного джерела по наданню таких послуг з теплопостачання в м. Шостка немає.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому судом не розглядається питання зменшення нарахованих відповідачу 3% річних та інфляційних втрат.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 33 передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 34 передбачає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем не доведена винятковість даного випадку в розумінні ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України. Враховуючи, що дана заборгованість виникла за поставку газу, здійснену протягом січня-травня та жовтня-грудня 2013 року, має місце значне за часом прострочення виконання грошового зобов'язання.

Посилання відповідача на важке фінансове становище, яке утворилось внаслідок постачання теплової енергії житловому мікрорайону та бюджетним організаціям, на думку суду, також не є обставиною, що дає підстави для зменшення нарахованих штрафних санкцій, оскільки, це є результатом господарської діяльності боржника. З п. 1.2 договору купівлі-продажу природного газу № 13/2467-БО-29 від 28.12.2012 р. вбачається, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем (відповідачем) виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами. Тобто відповідач, як виробниче підприємство, не позбавлений права за вказаним договором постачати теплову енергію іншим споживачам.

Крім того, відповідачем всупереч вимог ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних документів на підтвердження збиткового фінансового стану підприємства (зокрема, звіту про фінансову діяльність за 2013, 2014 рік, інших первинних бухгалтерських документів).

Слід зазначити, що економічна криза однаково негативно впливає на фінансово-господарську діяльність сторін, тобто сторони перебувають в рівних умовах.

Так, представником позивача, в свою чергу, на підтвердження незадовільного фінансового стану надано суду Звіт про фінансові результати за 2013 рік, згідно даних якого чистий фінансовий результат НАК «Нафтогаз України» у 2013 році складає збиток в розмірі 12 521 324 грн., за аналогічний період попереднього року - 10 967 767 грн.

Позивач є гарантованим постачальником газу споживачам та не може відмовитись від постачання природного газу споживачам, а отже, законодавчо зобов'язаний надавати споживачам природний газ, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів. Водночас, він також несе договірні обов'язки, щодо своєчасного розрахунку з газодобувними підприємствами, невиконання яких також передбачають фінансові санкції.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні заяви відповідача про зменшення неустойки суд відмовляє.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 9 483 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 604, 611, 549-551, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 230-232, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 44, 49, 80, 82-85, ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. В частині стягнення 21 681 грн. 91 коп. основного боргу провадження у справі припинити згідно п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

2. Позов задовольнити.

3. Стягнути з Казенного підприємства "Шосткинський казенний завод "Імпульс" (вул. Куйбишева, 41, м. Шостка, Сумська область, 41101, 14314452) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 231 767 грн. 47 коп. основного боргу, 126 108 грн. 17 коп. пені; 61 176 грн. 80 коп. інфляційних втрат, 33 371 грн. 22 коп. 3% річних, 9 483 грн. 00 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.01.2015 р.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА