Ухвала суду № 42422205, 21.01.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року Справа № 876/10213/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Міжрегіонального ГУ Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «ОККО-Бізнес» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У травні 2013 року позивач ПП «ОККО-Бізнес» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові ДПС (на даний час Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Львові МГУ Міндоходів), в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000013400/3063 від 27.02.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 271583,81 грн., в тому числі 271582,81 грн. за основним платежем і 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2013 року позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові ДПС від 27.02.2013 р. за № 0000013400/3063.

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення від 27.02.2013 року було прийнято за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правомірності формування податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ за червень 2011 р. при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ «ТД Континент нафта», що відображені в Акті перевірки № 66/34-00/37278249 від 08.02.2013 р.. Зокрема, в акті перевірки зафіксовано завищення податкового кредиту у розмірі 271582,81 грн. на підставі податкової накладної, отриманої від ТзОВ «ТД Континент нафта» у червні 2011 р., що призвело до заниження податкового зобов'язання у розмірі 271582,81 грн.. На думку апелянта, позивачем було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаєморозрахунках із ТзОВ «ТД Континент нафта» за договором поставки нафтопродуктів № ВГ-8 від 08.06.2011 року, оскільки перевіркою не підтверджено фактичність (реальність) поставки продукції від ТзОВ «ТД Континент нафта».

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 27.06.2013 р. та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 08.02.2013 року відповідачем Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Львові ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача ПП «ОККО-Бізнес» з питань правомірності формування податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2011 р. при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ «ТД Континент нафта». За наслідками перевірки складено Акт № 66/34-00/37278249 від 08.02.2013 року. У висновках акту перевірки зазначено, що підприємством порушено п.14.1.191 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.1, п.201.4, п.201.10 ст.201 ПК України, у зв'язку з чим ПП «ОККО-Бізнес» завищено податковий кредит у розмірі 271582,81 грн. на підставі податкової накладної, отриманої від ТзОВ «ТД Континент нафта» у червні 2011 р., що призвело до заниження податкового зобов'язання, яке підлягає сплаті до бюджету у розмірі 271582,81 грн. у червні 2011 р. (а.с. 8-20).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 08.02.2013 року відповідачем винесено 27.02.2013 р. відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000013400/3063, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 271583,81 грн., в тому числі 271582,81 грн. за основним платежем і 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 21).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові ДПС про безтоварний (нереальний) і нікчемний характер господарського договору між позивачем та ТзОВ «ТД Континент нафта» та щодо дотримання позивачем вимог Податкового кодексу України, з врахуванням наступного.

Пунктом 14.1.181 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 08.02.2013 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що позивачем протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими відносинами із ТзОВ «ТД Континент нафта» за договором поставки нафтопродуктів. На думку податкового органу такі договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, обоє контрагентів, тобто позивач ПП «ОККО-Бізнес» і ТзОВ «ТД Континент нафта» на час укладення господарського договору і його виконання були діючим суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «ТД Континент нафта» підтверджується: - договором поставки нафтопродуктів № ВГ-8 від 08.06.2011 року, укладеного між позивачем (як покупцем) та ТзОВ «ТД Континент нафта» (як постачальником), згідно якого постачальник зобов'язується передати покупцю нафтопродукти; - додатком № 1 до договору поставки нафтопродуктів № ВГ-8 від 08.06.2011 року; - видатковою накладною від постачальника ТзОВ «ТД Континент нафта» від 09.06.2011 року; - податковою накладною від 09.06.2011 року щодо постачання бензину автомобільного АИ-92; - актом приймання-передачі від 09.06.2011 р. про поставку бензину автомобільного АИ-92; - накладною на маршрут або групу вагонів від 09.06.2011 р.; - паспортом № 1246 на бензин автомобільний марки АИ-92; - платіжним дорученням від 10.06.2011 р. (а.с. 23-38).

Судом першої інстанції також вірно враховано, що факт переміщення товару бензину автомобільного АИ-92 та його зберігання підтверджується: - договором зберігання нафтопродуктів № 3/2-2-10/44 від 01.11.2010 р., укладеного між позивачем (як поклажодавцем) та ТзОВ «Пріам-Постач» (як зберігачем), згідно якого зберігач зобов'язується зберігати нафтопродукти, передані йому поклажодавцем; - актами приймання нафтопродуктів від 13.06.2011 р.; - актом прийому-передачі нафтопродуктів на зберігання від 13.06.2011 р.; - матеріалами договору суборенди № 2 від 15.07.2010 р. укладеним між ТзОВ «Пром-Топконсалтинг» (як орендарем) та ТзОВ «Пріам-Постач» (як суборендарем) згідно якого орендар зобов'язується передати нафтобазу з відповідним обладнанням (а.с. 23-38, 81-95, 145-170).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач виконав усі передбачені законом обов'язки та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та понесених витрат. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, а також включення до складу витрат витрати на придбання нафтопродуктів бензину автомобільного марки АИ-92, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання відповідача на листування з іншими податковими органами як на обґрунтованість своїх висновків, оскільки у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування господарських відносин являються належні первинні документи.

Щодо покликань відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТзОВ «ТД Континент нафта», то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір між позивачем та ТзОВ «ТД Континент нафта» на момент укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду від 27.06.2013 р. винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Міжрегіонального ГУ Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «ОККО-Бізнес» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 23.01.2015 року.