Постанова № 42422151, 12.01.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 січня 2015 року 14:36 № 826/17175/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Сізих Х.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «КП-Електробудмонтаж»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.10.2014 р. № 0004602201, № 0004612201,

за участю представників сторін:

від позивача: Ільюшин О.В.;

від відповідача: Колодяжна Л.В.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 січня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КП-Електробудмонтаж» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.10.2014 р. № 0004602201, № 0004612201.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 08.10.2014 р. № 2670/26-53-22-01-21/35646631 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.10.2014 р. № 0004602201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 167 185,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 27.10.2014 р. № 0004612201, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 159 392,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що господарські операції позивача відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято всупереч положенням чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування заперечень на позовні вимоги зазначив, що господарські операції позивача та ТОВ «ПІКК-Інтернешнл» не підтверджуються первинними документами, з огляду на що підстави для задоволення позовних вимог відстуні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «КП-Електробудмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ПІКК-Інтернешнл» за період з 01.01.2012 по 31.12.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

1) п. 138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 133 748,00 грн., в тому числі за 2012 рік - 132 411,00 грн., за 2013 р. - 1337,00 грн.;

2) п. 198.1, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 127 513,00 грн., у тому числі: за листопад 2012 р. - 125 414,00 грн., за грудень 2012 р. - 691,00 грн., січень 2013 р. - 1408,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 08.10.2014 р. № 2670/26-53-22-01-21/35646631 та винесено:

- податкове повідомлення - рішення від 27.10.2014 р. № 0004602201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 167 185,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 133 748,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 33 437,00 грн.;

- податкове повідомлення - рішення від 27.10.2014 р. № 0004612201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 159 392,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 127 513,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 31 879,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва за захистом своїх прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

В силу ж п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КП-Електробудмонтаж» зареєстровано Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією. Взято на облік у ДПІ у Дніпровському районі м. Києва та зареєстровано як платника податку на додану вартість. Основним видом діяльності є оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом перевірки податкового органу стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «ПІКК-Інтернешнл».

Так, позивачем (покупець) та ТОВ «ПІКК-Інтернешнл» (постачальник) укладено договір поставки № 3011-2012 від 30.10.2012 р., відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується передати (поставити), а Покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості, та за цінами, зазначеними в видаткових накладних та рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною даного договору. За вказаним договором предметом поставки є електротехнічна, світлотехнічна та кабельно-провідникова продукція.

Номенклатура (найменування) товару та ціна на товар зазначаються в рахунках -фактурах та накладних.

На підтвердження здійснення видаткових операцій позивачем надано видаткові накладні.

Податкові зобов'язання відображено в податкових накладних.

Про оприбуткування товару свідчать прибуткові накладні.

Виконання робіт підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

На підтвердження переміщення товару на складі позивачем надано звіти про переміщення товару. Оплата за послуги транспортного перевезення підтверджується рахунками-фактурами, банківськими виписками.

На підтвердження реалізації товарів в іншому ланцюгу постачання позивачем надано суду:

1. Договір поставки товарів № -1/04-2011-сн від 01.04.2011 р., укладений між ТОВ «КП-Електробудмонтаж» та ТОВ «Сетлер». Про виконання вказаного договору свідчать специфікації, рахунки-фактури, довіреності на отримання матеріальних цінностей, видаткові накладні, податкові накладні, виписки по рахунку.

2. Договір поставки № 3001 від 29.12.2012 р., укладений між ТОВ «КП-Електробудмонтаж» та КП «Київжитлоспецексплуатація». Про виконання вказаного договору свідчать довіреності на отримання матеріальних цінностей, видаткові накладні, податкові накладні.

3. Договір поставки № 2040 від 20.02.2012 р., укладений між ТОВ «КП-Електробудмонтаж» та ТОВ «Вік-Тан». Про виконання вказаного договору свідчать довіреності на отримання матеріальних цінностей, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, виписки по рахунку.

4. Договір поставки № 060213/П від 02.01.2013 р., укладений між ТОВ «КП-Електробудмонтаж» та ПрАТ «Будівельна компанія «Житлопромбуд-8». Про виконання вказаного договору свідчать надані позивачем довіреності на отримання матеріальних цінностей, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, виписки по рахунку.

Натомість висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на лист Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16.04.2014 р. № 777/7/26-15-07-0615 згідно якого, відділом організації викриття економічних злочинів ОУ ГУ Міндоходів у м. Києві на виконання завдань покладених на податкову міліцію з метою комплексного відпрацювання платників податків на додану вартість, які згідно визначених критеріїв відносяться до ризикових суб'єктів господарювання, а також у ході супроводження кримінального провадження № 32013110100000219 від 23.07.2013 р. проведено заходи спрямовані на недопущення можливих втрат Державного бюджету України. Під час проведення вказаних заходів допитано ОСОБА_3, яка згідно реєстраційних даних перебувала засновником та керівником ТОВ «ПІКК-Інтернешнл», яка під час допиту повідомила, що ТОВ «ПІКК-Інтернешнл» їй не відоме. Грошові кошти до статутного фонду не вносила. Директором та засновником ніколи не являлась, фінансово-господарську діяльність ТОВ «ПІКК-Інтернешнл» не вела та не мала наміру її вести. Як стала директором та засновником їй не відомо.

Викликана для допиту у якості свідка ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася.

Однак, суд критично оцінює висновки відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Диспозиція ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України на відміну від норми частини першої цієї статті, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок. Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Враховуючи, що відповідачем не надано суду доказів винесення вироку у кримінальній справі, відповідно відсутні преюдиційні обставини, які б дали суду дійти висновку про наявність правових підстав для визнання вказаних висновків правомірними.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «ПІКК-Інтернешнл» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд також враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

На момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «ПІКК-Інтернешнл» було зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також належним чином зареєстрований платником ПДВ.

Суд звертає увагу, що для висновків щодо нікчемності правочинів між ТОВ «ПІКК-Інтернешнл» необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з постачальників товару у ланцюгу постачання.

Як вбачається з акту перевірки від 08.10.2014 р. № 2670/26-53-22-01-21/35646631, відповідачем не перевірявся зміст правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, а також рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем між ТОВ «ПІКК-Інтернешнл», жодних доказів нікчемності правочинів, вчинених ними, суду не надано.

Зміст договору, зокрема його предмет, прямо не спрямований на порушення публічного порядку, а саме не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади чи незаконне заволодіння ним. Сторонами додержано форму угоди, яка вчинена у межах дієздатності юридичної особи. Будь-яких законодавчих актів, які б прямо вказували на недійсність цього договору судом не встановлено.

Суд також приймає до уваги той факт, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2013 р. у справі № 826/9067/13-а за позовом ТОВ «ПІКК-Інтернешнл» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 р.,

- визнані протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби по проведенню документальної невиїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІКК-Інтернешнл", за результатами якої складено акт від 16 квітня 2013 року №1380/22.8/37139653 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ПІКК-Інтернешнл" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 01.08.2012 року по 28.02.2013 року";

- зобов'язано Державну податкову інспекцію у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби вилучити з інформаційної бази даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", інформацію, внесену на підставі акта від 16 квітня 2013 року №1380/22.8/37139653 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ПІКК-Інтернешнл" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 01.08.2012 року по 28.02.2013 року".

Рішення набрало законної сили.

Таким чином, суд встановивши зв'язок між статутною діяльністю товариства та фактом придбання товарів, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, наявністю основних фондів, відчуження товарів, понесення інших виробничих витрат і господарською діяльністю платника податку, приходить до висновку, що господарська діяльність позивача спрямована на отримання майнової вигоди від її здійснення, а отже мала характер реального здійснення господарської діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни є підставою для застосування правових наслідків саме щодо цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між ТОВ «ПІКК-Інтернешнл» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.10.2014 р. № 0004602201, № 0004612201 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги ТОВ «КП-Електробудмонтаж» підлягають задоволенню.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав неправомірним нарахування позивачу сум з податку на додану вартість та податку на прибуток, то нарахування штрафних санкцій є також неправомірним.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Електробудмонтаж» задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.10.2014 р. № 0004602201 та № 0004612201.

3. Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Електробудмонтаж» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук

Повний текст постанови виготовлено 17.12.2015 р.