Ухвала суду № 42416104, 22.01.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22-ц/791/301/15 Головуючий в І інстанції Радченко Г.А.

Категорія 27 Доповідач: Стародубець М.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року січня місяця «22» дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:Стародубця М.П.Суддів:Воронцової Л.П., Ігнатенко П.Я.при секретарі:Калюжному О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 05 грудня 2014 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про дострокове стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» про визнання недійсними кредитного договору та договору застави, зобов'язання прийняти грошову суму, -

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Марфін банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про дострокове стягнення заборгованості, зазначаючи, що 09 листопада 2007 року між ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав грошову суму в розмірі 58 296 дол. США зі сплатою 10,5% річних строком користування по 08 листопада 2014 року та зобов'язався погашати кредит і сплачувати інші платежі в порядку та на умовах, передбачених угодою.

В той же день сторони уклали договір застави, предметом якого є належний ОСОБА_5 автомобіль Mazda 6 MРS, державний номер НОМЕР_1.

Крім того, в забезпечення належного виконання позичальником своїх кредитних зобов'язань, банк 09 листопада 2007 року та 31 березня 2009 року уклав договори поруки з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно, згідно яких кожна з вказаних фізичних осіб прийняла на себе відповідальність за порушення ОСОБА_5 умов кредитного договору в солідарному порядку з позичальником.

Пізніше до кредитного правочину неодноразово вносилися зміни, в тому числі, щодо кінцевого строку погашення кредиту, які були відображені у додаткових угодах до договорів поруки.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 належним чином прийняті на себе зобов'язання не виконує, внаслідок чого у нього станом на 16 вересня 2014 року утворилася заборгованість перед банком по тілу кредиту в розмірі 10 161,86 дол. США, заборгованість по відсоткам в розмірі 197,91 дол. США, заборгованість по комісії в розмірі 4 818,45 грн. та заборгованість по пені в розмірі 1 409,78 грн., просив суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути солідарно з відповідачів вказані грошові суми.

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з зустрічним позовом, в якому просили визнати недійсними кредитний договір та договір застави від 09 листопада 2007 року, укладені між банком і ОСОБА_5, зобов'язати банк прийняти від вказаної фізичної особи грошову суму в розмірі 161 623,01 грн. в рахунок погашення заборгованості по кредиту, відсоткам за користування кредитним коштами та комісії з розстрочкою платежів на 120 місяців.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що кредит видано банком в іноземній валюті, однак при укладенні договору кредиту не було дотримано вимог законодавства щодо наявності у його сторін індивідуальної ліцензії для здійснення валютної операції, крім того, на теперішній час курс валюти кредиту по відношенню до української гривні істотно змінився, що призвело до значного збільшення обсягу відповідальності позичальника, при цьому усі ризики щодо валютних коливань за умовами договору покладені виключно на позичальника.

Рішенням суду від 05 грудня 2014 року первісний позов задоволено, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Стягнуто достроково солідарно з ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а також солідарно з ОСОБА_5 і ОСОБА_7 заборгованість у вказаному банком розмірі, вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають для значення справи, та порушення норм матеріального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким скасувати у задоволенні вимог банку відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» вказує на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, а подану апелянтами скаргу відхилити.

Заслухавши доповідача, і осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 09 листопада 2007 року між ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є позивач за первісним позовом, та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №01134/RX, за умовами якого останньому було надано кредит в розмірі 58 296 дол. США зі сплатою 10,5% за користування кредитом та комісії за обслуговування кредиту в розмірі 0,14% щомісяця від суми наданого кредиту без урахування страхових платежів з кінцевим терміном повернення 08 листопада 2014 року.

Умовами договору сторони погодили порядок і строки розрахунків, взаємні права та обов'язки, а також відповідальність кожної сторони.

В забезпечення виконання позичальником належним чином прийнятих на себе кредитних зобов'язань, в той же день між сторонами був укладений договір застави № 01134/RX-ТЗ, предметом якого є належний ОСОБА_5 автомобіль Mazda 6 MРS, державний номер НОМЕР_1.

Крім того, 09 листопада 2007 року банк уклав договір поруки № 01134/RX-П з ОСОБА_6, за яким остання прийняла на себе відповідальність за належне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором солідарно з ОСОБА_5

Аналогічний договір № 01134/RX-П1 був укладений 31 березня 2009 року між банком та ОСОБА_7

31 березня 2009 року, 25 листопада 2009 року та 27 березня 2014 року між банком та позичальником були укладені додаткові угоди до кредитного договору, згідно яких сторони, в тому числі, дійшли згоди щодо зміни кінцевого строку повернення кредиту, продовживши його по 06 листопада 2015 року.

Відповідні зміні були внесені і до договорів поруки № 01134/RX-П та №01134/RX-П1.

Оскільки позичальник допустив порушення кредитної дисципліни, у нього станом на 16 вересня 2014 року виникла вказана кредитодавцем в позові, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, сума заборгованості по певним позиціям.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив факт невиконання позичальником умов договору, тому прийшов до правильного висновку про те, що позивач за первісним позовом, як кредитодавець, відповідно до ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України має право вимагати від ОСОБА_5, як позичальника, який прострочив повернення чергової частини позики, дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати належних йому процентів і обґрунтовано стягнув з вказаної фізичної особи солідарно з кожним з поручителів з підстав, передбачених умовами договорів кредиту та поруки, та відповідно до ст.ст.553, 554 ЦК України на користь банку заборгованість: за кредитом, процентами, комісією та пеню, як різновид неустойки - юридичної відповідальності за певне порушення умов правочину, яке позичальником не спростоване.

Крім того, на думку колегії суддів, вирішуючи зустрічні позовні вимоги про визнання договору кредиту та поруки недійсними, суд правильно застосував до спірних правовідносин положення норм Цивільного кодексу України щодо кредитного договору, валюти зобов'язань та валюти виконання грошових зобов'язань, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затверджене постановою Національного банку України від 14.10.2001 року, які регулюють ці правовідносини, і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк», мав право здійснювати кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями і для отримання відсотків за кредитним договором. Сторонам цього договору не потрібно отримувати індивідуальну ліцензію Національного банку на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.

Наявність у кредитодавця банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями підтверджена наданими суду і дослідженими доказами та апелянтами у встановленому законом порядку не спростована.

Твердження позивачів за зустрічним позовом про те, що кредитний договір не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» і містить дискримінаційні умови по відношенню до позичальника, як до споживача банківських послуг, є безпідставними, враховуючи, що банк надав останньому послуги у вигляді надання кредитних коштів, плата за користування якими та умови повернення чітко визначені кредитним договором, зокрема, встановлено, порядок нарахування відсотків, розмір та періоди сплати інших платежів, а також інші права і обов'язки сторін, в тому числі, заходи відповідальності, які покладаються на сторін у зв'язку з порушенням зобов'язань. Такі умови договору є результатом домовленості сторін та жодним чином не свідчать про обмеження прав споживача.

Саме по собі зростання курсу валюти кредиту до гривні, на яке позивач за зустрічним позовом посилався як на підставу своїх позовних вимог, не є достатньою підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Місцевий суд з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дослідив надані ними докази, яким дав правильну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Викладені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують і не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність постановленого у справі рішення, а тому підлягають відхиленню.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржене рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст.ст.303,307-308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 05 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: