Постанова № 42405764, 22.01.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2015 р. Справа№ 910/20389/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за дов.

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2014

у справі № 910/20389/14 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбар»

про стягнення 82 029, 05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі, позивач або ФОП ОСОБА_3.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбар» (далі, відповідач або ТОВ «Амбар») про стягнення заборгованості у розмірі 82 029,05 грн.

17.11.2014 позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої останній зазначив, що на момент подачі позовної заяви відповідачем було сплачено 1 000,00 грн. заборгованості, після порушення провадження у справі відповідач також здійснив часткове погашення в сумі 2 000,00 грн. Отже, станом на момент вирішення спору основна заборгованість складає 54 372,52 грн., крім того позивач просив стягнути 1353,31 грн. - 3 % річних, 9 142,08 грн. інфляційних втрат та 8115,10 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати послуг, наданих йому позивачем з серпня 2013 року по квітень 2014 року згідно Договору № 11-1 від 05.08.2013 на надання послуг з вивезення рідких побутових відходів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі № 910/20389/14 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбар» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 суму основної заборгованості в розмірі 54 372 (п'ятдесят чотири тисячі триста сімдесят дві) грн. 52 коп., 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп. - пені, 3 % річних у розмірі 1 353 (одна тисяча триста п'ятдесят три) грн. 31 коп., інфляційні нарахування в розмірі 9 142 (дев'ять тисяч сто сорок дві) грн. 08 коп., 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 54 372,52 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по оплаті наданих послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань і він вважається таким, що прострочив їх, відповідно є підстави для застосування до нього встановленої відповідальності, а саме, стягнення 3 % річних у розмірі 1 353 грн. 31 коп. та інфляційних нарахувань в розмірі 9 142 грн. 08 коп.

У частині стягнення з відповідача заявленої суми пені у розмірі 8115,10 грн. суд, реалізувавши надане йому законодавством право, зменшив її розмір до 1000,00 грн., відмовивши у частині стягнення пені у розмірі 7 114,10 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_3 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі № 910/20389/14 в частині відмови у стягненні пені у розмірі 7 115,10 грн. та прийняти постанову, якою позов ФОП ОСОБА_3 до ТОВ «Амбар» в частині стягненні пені у розмірі 7 115,10 грн. задовольнити.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що рішення місцевого господарського суду є необґрунтованим, протиправним та таким, що порушує права та інтереси позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд, зменшуючи розмір пені, заявлений до стягнення позивачем, не оцінив об'єктивно, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки іншої сторони, що призвело до порушення прав позивача. На думку позивача, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 8115,10 грн. мають бут задоволені у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 22.01.2015.

Представник відповідача у судове засідання 22.01.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Як зазначено у пункті 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвала Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 про прийняття апеляційної скарги до провадження була надіслана відповідачу на адресу, зазначену у ЄДРПОУ, а саме: 01033, м.Київ, вул. Саксаганського, буд. 38, літ. А та повернуто підприємством зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

05.08.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амбар» (Замовник) було укладено Договір № 11-1 про надання послуг з вивезення рідких побутових відходів (далі, Договір) (том 1, а.с. 22-24).

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з пунктом 1.1. Договору Виконавець зобов'язується власними силами та власними засобами в порядку та на умовах, визначених цим Договором, проводити вивезення рідких побутових стоків, а Замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, оплатити вартість послуг Виконавця.

Відповідно до пункту 2.1. Договору вивезення рідких стоків здійснюється Виконавцем із підприємства Замовника, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Берегова, 1. Вивезення та зливання рідких стоків в міську каналізаційну мережу проводиться транспортними засобами Виконавця.

Обсяг кількості наданих послуг, зазначених в пункті 1.1. за цим Договором, зазначається щомісячно в акті приймання - передачі наданих послуг, який надається Виконавцем для затвердження та підпису Замовнику (пункт 3.1. Договору).

Пунктом 4.1, 4.2 Договору встановлено, що вартість послуг з вивезення рідких побутових стоків становить: 42,23 грн. (без ПДВ) за 1(один) кубічний метр. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний тиждень. Щотижня, Виконавець надає Замовнику Акт приймання - передачі наданих послуг для затвердження та підпису Замовнику та рахунок на оплату послуг, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України.

У відповідності з пунктом 4.6. Договору замовник здійснює оплату за цим договором в безготівковій формі, платіжним дорученням на р/р виконавця, вказаний в даному договорі, протягом 3 банківських днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Згідно пунктів 8.1. та 8.2. Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та його скріплення печатками. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 8.1. цього Договору та закінчується 05.08.2014.

Відповідно до пункту 8.3. Договору закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від обов'язку виконати взяті на себе зобов'язання та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання умов Договору сторонами були підписані акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 16.08.2013, 31.08.2013, 15.09.2013, 30.09.2013, 31.10.2013, 30.11.2013, 31.12.2013, 31.01.2014, 28.02.2014, 31.03.2014, 30.04.2014 (том 1, а.с. 25-35).

Вказані акти були підписані представниками сторін, скріплені печатками сторін, без жодних зауважень та заперечень щодо належного виконання ФОП ОСОБА_3 прийнятих на себе за Договором № 11-1 від 05.08.2013 зобов'язань.

Матеріалами справи підтверджується, а позивачем не заперечувався факт часткової сплати відповідачем коштів за надані позивачем послуги, в результаті чого, станом на момент вирішення спору заборгованість відповідача склала 54 372,52 грн., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін Актом звірки взаєморозрахунків сторін за період з 05.09.2014 по 28.10.2014.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з приписами частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 54 372,52 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.

Сплату вказаної суми заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, суду також не надано.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 353,31 грн. 3 % річних, 9 142,08 грн. інфляційних втрат та 8115,10 грн. пені.

Стосовно цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи доведеність порушення відповідачем зобов'язання за Договором, колегія суддів, перевіривши здійснений розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ФОП ОСОБА_3 про стягнення з ТОВ «Амбар» 1 353,31 грн. 3 % річних та 9 142,08 грн. інфляційних втрат.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню за неналежне виконання умов Договору у розмірі 8 115,10 грн.

Нарахування пені є штрафною санкцією та, відповідно, окремим видом господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до пункту 6.4.1. Договору у випадку затримання замовником оплати фактично наданих послуг (порушення умов цього договору щодо порядку, строків та розмірів сум коштів, належних до перерахування) замовник зобов'язується сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми неоплачених послуг за кожен день прострочення.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У статті 83 Господарського процесуального кодексу України відсутні вказівки на обставин, за яких суд може зменшувати розмір неустойки.

Відповідно до пункту 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, керуючись пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України та пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи період прострочення, з огляду на часткове погашення заборгованості, що вказує на докладання відповідачем залежних від нього зусиль для вирішення та врегулювання питання щодо вчасного здійснення платежів, суд першої інстанції правомірно реалізував надане йому право та зменшив розмір пені, що підлягала стягненню з відповідача до 1 000,00 грн. Дані дії суду не суперечать чинному господарському законодавству України, а тому колегія суддів вважає, що підстав для скасування судового рішення в цій частині немає .

Посилання скаржника на здешевлення національної валюти, у зв'язку з чим суд не повинен був зменшувати розмір пені, не приймаються судом до уваги, оскільки підставою знецінення коштів є інфляційні процеси, що відбуваються у країні.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як уже зазначалося, рішенням суду першої інстанції позовні вимоги у частині стягнення з відповідача інфляційних було задоволено повністю. Відтак, судом були враховані інфляційні процеси у країні і знецінення національної валюти.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі № 910/20389/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі № 910/20389/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/20389/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко