Ухвала суду № 42405517, 13.01.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 р.Справа № 820/17086/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2014р. по справі № 820/17086/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП КОЛОС"

до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СП КОЛОС", звернулось до суду із позовом, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 15.09.2014року № 0000582202.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що висновки зроблені під час перевірки є обґрунтованими та законними, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваного податкового повідомлення -рішення.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Дергачівською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "СП КОЛОС" з питань документального підтвердження господарських операцій із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в податковому обліку з ПДВ за період з 01.04.2014року по 31.05.2014року, за наслідками якої складено Акт №760/20-11-22-01/32938560 від 01.09.2014 року.

Під час перевірки було встановлено порушення ТОВ "СП КОЛОС" п. 185, п. 188 ст. 198, 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит за травень 2014 року в сумі ПДВ 30263, 00 грн.

На підставі акту №760/20-11-22-01/32938560, 15.09.2014 року Дергачівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000582202., яким ТОВ "СП КОЛОС" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 68901, 75грн., у т.ч. за основним платежем 30263грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 37828, 75 грн.

Позивач, не погодившись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності в діях позивача порушень положень Податкового кодексу України та, відповідно, відсутності факту завищення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Висновки відповідача викладені в акті перевірки позивача не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, прийнято рішення за відсутності передбачених законом підстав та при невірному застосування норм законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Суд першої інстанції, виходячи із аналізу законодавчих норм, вірно зазначив, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "СП КОЛОС" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "Максима-Рост" та ТОВ «Престиж 10», щодо діяльності з якими у податкового органу виникли зауваження.

Так, 13.05.2014 року між ТОВ «Максима-Рост» (Постачальник) та ТОВ "СП Колос" (Покупець було укладено Договір поставки засобів захисту рослин №13/05, відповідно до умов якого, Постачальник зобов`язувався поставити та передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар-засоби захисту рослин.

Відповідно до п. 4.2. Договору, кожна партія товару підтверджується наступними документами: видатковою накладною Постачальника, довіреністю Покупця, податковою накладною Постачальника, рахунком-фактурою Постачальника.

На підтвердження виконання вказаних умов договору, позивач надав видаткову накладну № РН-0000022 від 13.05.2014року (а.с.50), рахунок-фактуру № СФ-0000018 від 13.05.2014року ( а.с. 51) та податкову накладну № 7 від 13.05.2014року на загальну суму 127264. 40грн., у т.ч. ПДВ 21210, 90грн. (а.с.53).

Також матеріалами справи встановлено, що розрахунки між сторонами здійснювались шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, що підтверджується Угодою про залік зустрічних однорідних вимог від 20.10.2014року (а.с.84).

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає встановленому чинним на момент їх виписання законодавству.

Перевезення товару здійснювалось ФОП ОСОБА_1 на автомобілі Mercedes-BENZ MB 100, державний номер НОМЕР_1. Водій-ОСОБА_2., вантажовідправник- ТОВ «Максима - РОСт», пункт розвантаження - с. Гоптівка, Дергачівський район, Харківська область, вантажоодержувач - ТОВ «СП КОЛОС», що підтверджується ТТН № РН-0000022 від 13.05.2014року (а.с. 52) та податковим органом в акті перевірки. (а.с. 21).

Відповідно до п. 3 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Отже, додатковим доказом, який свідчить про факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Максима-Рост", є надана позивачем копія виписки із журналу реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ, а також довіреність на отримання придбаних цінностей № 30 від 13.05.2014року.

Відповідно до п. 2.3. Договору, якість товару повинна відповідати сертифікату якості.

На виконання вказаної умови договору, позивачем надано відповідні сертифікати якості.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано доводами апеляційної скарги, придбаний товар, а саме пестициди, був використаний у господарській діяльності підприємства, що підтверджується актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин( а.с. 53а-55) та виписками з журналів застосування пестицидів на посівах, у садибах, теплицях та ін.ТОВ «СП КОЛОС», що не ставиться під сумнів контролюючим органом.

Суми податку на додану вартість за податковою накладною № 7 від 13.05.2014 року включено до податкового кредиту за травень 2014року, відображеній у реєстрі виданих податкових накладних, що відповідає даним додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ та даним декларації з ПДВ за травень 2013року, що підтверджується перевіряючим в акті перевірки (а.с. 21).

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "Престиж 10", матеріалами справи встановлено наступне.

Так, у перевіряємий період між ТОВ «СП КОЛОС» та ТОВ «Престиж 10» 01.05.2014року, 02.05.2014року, 05.05.2014року, 07.05.2014року. 09.05.2014року та 10.05.2014року проводились господарські операції шляхом придбання паливно-мастильних матеріалів (дизельного палива) на АЗС № 3 ТОВ «Престиж 10», що розташована за адресою: Харківська область, с. Лісне, 731 км. автомобільного шосе Харків-Москва у спрощений спосіб.

Факт отримання вказаних ТМЦ( а саме дизельного топлива) підтверджується лімітно-забірними картками на отримання матеріальних цінностей (а.с. 58-69), звітом про залишки та використання енергетичних матеріалів і продуктів перероблення нафти за травень 2014року № 4-МТП (а.с. 56).

Також, підприємством на підтвердження реальності виконання зобов'язань з ТОВ «престиж 10» надано копії відповідних податкових накладних, суми ПДВ яких включено до податкового кредиту за травень 2014року, відображено у реєстрі виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ та даним декларації з ПДВ за травень 2014року, що підтверджується контролюючим органом в акті перевірки (а.с.24).

Вартість придбаного товару була повністю сплачена, шляхом перерахування готівкових коштів, що підтверджується копіями фіскальних чеків (а.с. 86-91).

Як встановлено судом першої інстанції, необхідність придбання ТМЦ зумовлена господарськими потребами підприємства, а саме для проведення сільськогосподарських робіт з обробки висаджених сільськогосподарських культур на наявних земельних ділянках, наявність яких підтверджується договорами оренди землі, які містяться в матеріалах справи.

На підтвердження факту наявності необхідних виробничих потужностей (сільськогосподарської техніки) позивач надав копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, наказ № 11 від 11.04.2014 року «Про закріплення тракторів».

Також, на підтвердження наявності відповідних трудових ресурсів ТОВ «СП КОЛОС», позивачем надано штатний розклад підприємства та копії контрактів з працівниками.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії.

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що договірні відносини між позивачем та його контрагентом ТОВ «Престиж 10» укладені у спрощений спосіб, тобто шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, що не суперечить вимогам закону.

Наявність податкових накладних, доказів оплати та подальшої реалізації ТМЦ тощо кореспондуються змістом ч. 1 ст. 181 ГК України, свідчать про реальність господарських операцій.

Форма та зміст документів первинної бухгалтерської звітності, наданих суду на підтвердження виконання договору поставки, відповідають вимогам закону і свідчать про реальність операцій проведених договірними сторонами. Зокрема, податкові накладні, що в силу приписів податкового закону є підставою для формування податкового кредиту, не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності.

Отже, надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ «СП КОЛОС» витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що наявність платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування. Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Одночасно слід вказати, що порушення позивачем вимог податкового законодавства податковий орган пов'язує виключно з недоліками, які на його думку, мають місце в діяльності підприємства-контрагента.

Колегія суддів зазначає, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподаткованої ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами - ТОВ "Максима-Рост" та ТОВ " Престиж 10", і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки №760/20-11-22-01/32938560 від 01.09.2014 року порушень та правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення № 0000582202 від 15.09.2014 року належним чином не довів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СП КОЛОС», документально та нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2014 року по справі № 820/17086/14 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2014р. по справі № 820/17086/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Бершов Г.Є. Ральченко І.М.