Ухвала суду № 42404290, 13.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" січня 2015 р. м. Київ К/9991/74398/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Блажівської Н.Є

Ланченко Л.В.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертон Плюс"

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 року

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2012 року

по справі № 2а-5225/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертон Плюс"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтертон Плюс" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби, про скасування податкових повідомлень-рішень №0003842305 від 13.04.2012 року, № 0003832305 від 13.04.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 року у задоволенні позову відмовлено з огляду на безпідставність позовних вимог.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення окружного та апеляційного адміністративних судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова було проведено виїзну позапланову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертон плюс" з питань перевірки відносин з платниками податків ТОВ "Промтехноопт" та ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс", ТОВ "Універсал сервіс" за період грудень 2011р. Результати перевірки оформлено актом від 05.04.2012р. №858/2305/36225526 та прийнято наступні податкові повідомлення - рішення : №0003842305 від 13.04.2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств всього в розмірі 747807 грн. за порушення п.138.8 ст.138, ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ; № 0003832305 від 13.04.2012 року(а.с.8 т.І), яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість всього в розмірі 975400,50 грн., в тому числі: за основним платежем 650267,00 грн., за штрафними санкціями 325133,50 грн. за порушення п.198.2,п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.1,п.200.2,п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України.

Підставами для донарахування податкових зобов'язань позивачу стали висновки податкового органу про неможливість реального здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ "Промтехноопт" та ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс".

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийняті відповідно до встановлених обставин справи при правильному застосування норм чинного законодавства. При цьому суди зазначили, що між позивачем та його контрагентами у перевіреному періоді було укладено низку господарських договорів, за якими позивачем не доведено їх фактичне виконання та спричинення в зв'язку з їх укладенням реальних правових наслідків для обох сторін. За таких обставин позивач, на думку судів, не мав права на віднесення до складу податкового кредиту та формування зобов'язання з податку на прибуток у визначеній ним сумі за спірними господарськими операціями.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було враховано наступне.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, в обов'язковому порядку судам необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові ВСУ № 40/11 від 21.01.2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, слід мати на увазі, що вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших, зокрема на його контрагентів.

Таким чином, відповідно до зазначеного Закону відповідальність за недостовірність даних первинних документів несуть особи, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складають ці первинні документи. А відтак, позивач не може нести відповідальності за недобросовісне виконання його контрагентами своїх обов'язків щодо складання первинних документів.

Отже, судам необхідно врахувати, що формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

При цьому, основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства. Недотримання цивільно-правових норм, у тому числі щодо неналежного оформлення представництва осіб, які діяли від імені суб'єкта господарювання, не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції.

Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть формально належні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.

Враховуючи викладене, варто визнати, що адміністративні суди України формують свою судову практику із розгляду справ, пов'язаних із операціями за участі фіктивних суб'єктів господарювання, згідно з чинним законодавством та відповідно до правових позицій Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України.

При цьому, збалансований підхід до оцінки дій платників податків дозволяє добросовісному платнику захистити свої інтереси в суді належним чином, а податковому органу надає можливість довести в установленому законом порядку факт відсутності господарської операції і здійснити обґрунтовані нарахування грошових зобов'язань із податків. Головною умовою для цього є належна реалізація сторонами у справі своїх обов'язків щодо надання суду необхідних доказів, які підтверджують або спростовують факт відображеної в податковому обліку господарської операції.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено належних та допустимих доказів, з метою з'ясування обставин, якими позивач обґрунтовує реальність здійснення ним господарських операцій, зокрема факти придбання та подальшого використання товару. Також, залишено поза увагою необхідність встановлення у подібних випадках юридично значимих фактів, з метою підтвердження зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу платника податку, з урахуванням власне причинно-наслідкового зв'язку таких фактів. Крім того, судами з посиланням на відповідні первинні документи, не з'ясовано наявності або відсутності між позивачем та його контрагентами у межах спірних правовідносин взаємно узгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертон Плюс" задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2012 року по справі № 2а-5225/12/2070 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)Голубєва Г.К.Судді (підпис)Блажівська Н.Є. (підпис)Ланченко Л.В.

Ухвала складена у повному обсязі 16.01.2015р.