Ухвала суду № 42404260, 14.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2015 р. м. Київ К/9991/51562/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Веденяпін О.А., Зайцев М.П.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.05.2012

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012

у справі № 2а/1270/659/2012

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Лукра" (далі - Товариство)

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У січні 2012 року ДПІ звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому (з урахуванням уточнення до нього) просила стягнути з Товариства в доход держави кошти у сумі 611 280, сплачені приватному підприємству «Рубікон-Гранд» (далі - ПП «Рубікон-Гранд») за нікчемним правочином.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.05.2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012, у позові відмовлено з посиланням на реальність виконання учасниками спору спірних операцій та відсутністю у зв'язку з цим посягання на інтереси держави.

Посилаючись на невідповідність наведених висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та задовольнити позов.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що Товариством (покупець) та ПП «Рубікон-Гранд» (продавець) було укладено договір від 01.04.2011 № 12/1, за яким продавець зобов'язався поставити в адресу відповідача лакофарбові вироби.

За висновком ДПІ, викладеним в акті від 19.07.2011 № 325/23-20/30996264 проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету ПДВ по взаємовідносинам з названим контрагентом за квітень 2011 року, названий договір укладений про людське око, без мети настання відповідних йому цивільно-правових наслідків, а лише з метою створення штучних підстав для мінімізації податкових зобов'язань Товариства. При цьому ДПІ посилається на те, що подані відповідачем податкові та видаткові накладні не є достатніми доказами реального виконання господарських операцій з поставки товару у рамках виконання розглядуваного правочину; інших належним чином оформлених первинних документів, складенням яких має опосередковуватися постачання товару, Товариством не подано.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, підставою для застосування розглядуваних санкцій є недійсність господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, наведеною статтею ЦК встановлено два окремі види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, та ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними [недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інші заінтересовані особи можуть заперечувати їх дійсність в судовому порядку на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК)].

А відтак вимога податкового органу про застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку статті 208 ГК повинна обов'язково поєднуватися з вимогою про визнання недійсним такого зобов'язання.

Слід зазначити, що в адміністративному судочинстві‚ на відміну від інших видів судочинства‚ діє принцип офіційності, який зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог.

Наведена правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду України від 16.06.2009 у справі позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" та приватної фірми "Орнатус" про зобов'язання вчинити дії.

У той же час суди попередніх інстанцій, не запропонувавши позивачеві уточнити позовні вимоги, вдалися до правової оцінки змісту спірного господарського зобов'язання без наявності відповідного уточнення позовних вимог ДПІ.

При цьому суди послалися на рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2012 у справі № 9пд/5014/362/2012, яким у позові Товариства до ПП «Рубікон-Гранд» про визнання договору недійсним відмовлено, та відхилили посилання ДПІ на рішення судів в адміністративній справі № 2а-6985/11/1270, якими встановлено фіктивність господарських операцій між Товариством та ПП «Рубікон-Гранд» у рамках виконання зазначеного договору, без належного мотивування причин цього. Адже зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, чому саме суди не погодилися з висновками судів в адміністративній справі № 2а-6985/11/1270.

Також, зазначивши про необхідність перевірки наявності протиправного умислу, спрямованого на порушення інтересів держави, у всіх учасників даного правочину, суд першої інстанції не вирішив питання щодо необхідності залучення ПП «Рубікон-Гранд» як іншого відповідача.

Оскільки суд першої інстанції не виконав покладених на нього функцій, а суд апеляційної інстанції не усунув ці порушення, оскаржувані рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.05.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 у справі № 2а/1270/659/2012 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.А. Веденяпін М.П. Зайцев